Путінська "успіх" у Константинівці: обман, виклики та внутрішні труднощі Росії.

Президент Росії Володимир Путін відвідав пункт управління військами, де заслухав доповідь генерала Герасимова про нібито повне звільнення міста Костянтинівка на Донеччині. За повідомленнями російської сторони, стратегічна ініціатива на фронті повністю за російськими військами, досягнуто значного просування на Донбасі та створюється зона безпеки на Харківщині та Сумщині. Однак, аналітики вказують на численні невідповідності та приховані мотиви цих заяв, пов'язуючи їх з прагненням відволікти увагу від глибокої кризи в російському тилу.

Основною метою таких пропагандистських заяв, на думку експертів, є відволікання російського населення від серйозних проблем у тилу. Росія стикається з глибокою кризою пального: бензину бракує, у великих містах, як Новоросійськ, спостерігаються тривалі черги на заправках, а загальна ситуація з логістикою пального погіршується. Це ускладнюється постійними атаками українських дронів та ракет по російській території, зокрема по нафтових об'єктах, що ще більше дестабілізує ситуацію.

Читайте також: Командир 7 ДШВ повідомив, що росіянам вдається використовувати Starlink на передовій.

Тактика "попереднього захоплення" та реалії бойових дій.

Критика стосується тактики, яку використовує російська армія, відому як "авансове захоплення". Її суть полягає в тому, що міста спочатку "завойовуються" на папері або в офіційних звітах, а вже потім російські війська намагаються реально їх захопити, часто затягуючи цей процес на тривалий термін. Типовим прикладом цього підходу є місто Куп'янськ, яке, за інформацією аналітиків, Росія "захоплювала" п’ять разів, але воно все ще залишається під контролем України. Щодо Костянтинівки, попри заяви про її повне звільнення, українські військові продовжують чинити опір, отримуючи постачання дронами. Російські сили, за оцінками, включають до "звільнених" територій так звані "сірі зони" або ділянки, куди проникли окремі солдати, що призводить до завищених показників і невідповідності реальному контролю.

Заяви про величезні втрати ЗСУ в боях за Костянтинівку, що нібито становлять 13 500 військовослужбовців, 14 танків, 283 одиниці бронетехніки та сотні одиниць іншої техніки, розглядаються як чергове втручання. Аналітики сумніваються в реальності таких цифр, особливо щодо втрат танків, та зазначають, що Україна не публікує своїх втрат. Натомість, українські джерела оцінюють звільнені Росією території за червень значно скромніше (близько 80 км² проти заявлених 636 км²), а Інститут вивчення війни (ISW) - ще менше. Це свідчить про повільні темпи просування російських військ і про те, що повне захоплення таких агломерацій, як Краматорськ і Слов'янськ, може зайняти роки, супроводжуючись значними втратами.

Глибока криза в російському тилу та концепція "смертономіки".

Заява Герасимова про захоплення 636 км² території за червень при детальнішому розгляді виглядає ще менш переконливою. Якщо врахувати, що в червні 30 днів, то виходить, що російські війська захоплювали по 22 км² щодня на всьому фронті. Навіть якщо брати до уваги лише Донецьку область, для повного захоплення якої, за такої швидкості, знадобиться близько 180 днів, враховуючи, що штурм Костянтинівки триває з жовтня 2025 року. Реальна ж швидкість просування значно нижча, адже після захоплення міста потрібен час на зачистку, накопичення сил та підготовку до штурму наступних населених пунктів, що розтягує процес на роки.

Ситуація на задньому плані російських збройних сил погіршується. Окрім проблем з паливом, набирає популярності концепція "смертономіки", яка описує економічні вигоди, які отримують російські командири від загибелі своїх підлеглих. Відзначається, що солдати, які загинули або зникли безвісти, стають джерелом доходу для командирів, які привласнюють їхні фінансові виплати та соціальні допомоги. Це призводить до формування системи, в якій просування вперед стає менш вигідним, ніж збереження статусу-кво і збагачення за рахунок життєвих циклів солдатів. Велику кількість зниклих безвісти можна вважати прямим наслідком цієї вигідної для командирів та держави системи, яка дозволяє уникати виплат.

Пропагандистські методи, що їх використовує російське керівництво, створюють видимість успіху, в той час як справжні виклики, такі як нестача пального, залишаються без вирішення. Спроби імпортувати паливо з інших країн не покривають реальних потреб споживання. Відсутність намірів зупинити війну та боязнь повідомити про актуальні проблеми вищому керівництву призводять до загострення кризових ситуацій. У системі, де той, хто доповідає про труднощі, сам стає частиною проблеми, гальмуються будь-які спроби вжити необхідних заходів, залишаючи країну в стані застою та посилення внутрішніх суперечностей.