Це не лише польські чи українські жертви — це наші спільні втрати. Звіт про молитву.

Спогади про тих, хто боровся один проти одного.

Дата зустрічі має особливе значення для Львова. Саме 1 листопада 1918 року у місті розпочався Листопадовий чин -- повстання, метою якого було встановлення української влади у Львові й Галичині. Українські військові частини під керівництвом Дмитра Вітовського зайняли ключові адміністративні об'єкти міста. Однак уже надвечір польські військові організації підняли повстання, почалися вуличні бої. Збройне протистояння переросло в польсько-українську війну 1918-1919 років.

Ознайомтеся також з представниками егалітарних лівих, націонал-демократичних і християнських рухів, які увічнені в назвах вулиць Львова.

Польський військовий цвинтар

На Личаківському цвинтарі сусідять меморіали, присвячені учасникам конфлікту з обох сторін. Польський військовий меморіал, відомий як Цвинтар орлят або Цвинтар оборонців Львова, був створений для вшанування пам'яті поляків, які брали участь у військових діях проти Західноукраїнської Народної Республіки у 1918 році, а також у боротьбі з більшовиками у 1920-му. Перше поховання польського військовослужбовця на цій території сталося 24 листопада 1918 року. Згодом сюди були перенесені останки загиблих з тимчасових могил. Згідно з інформацією проєкту "Інтерактивний Львів" Центру міської історії, на цьому цвинтарі поховано 2318 осіб.

У 1971 році радянська влада зруйнувала польський військовий цвинтар. Відновлення частини його території відбувалося в період з 1989 по 2005 роки. По сусідству знаходиться меморіал, присвячений воїнам Української Галицької Армії, які загинули під час захисту Львова.

Коли деякі учасники прибули на польське військове меморіальне поле, там вже проходила служба римокатолицької церкви польською мовою. Після завершення богослужіння присутні поклали квіти і свічки біля пам'ятника. Польські делегати принесли букет з біло-червоною стрічкою, тоді як українські представники піднесли вінок у кольорах національного прапора та запалили лампадку.

Микола Княжицький та Мирослав Маринович на церемонії вшанування пам'яті польських військових, покладаючи квіти до меморіалу.

Ось ще один погляд на цю ідею: Професор Богдан Гудь зазначив: "Пісня 'Jeszcze Polska nie zginęła' залишається актуальною, оскільки ми, українці, продовжуємо жити і боротися".

Учасники здійснили перехід від польського меморіального поля до пам'ятника воїнам Української Галицької Армії. Між цими місцями розташована табличка, на якій зазначено: "Ми, Президенти України та Республіки Польща, відкриваючи Меморіал воїнам Української Галицької Армії та польським військовим похованням 1918-1920 років на Личаківському цвинтарі, з метою зміцнення українсько-польської злагоди на благо спільного європейського дому, урочисто проголошуємо про історичне примирення та взаєморозуміння між нашими народами". Цю табличку встановили президенти Віктор Ющенко та Александр Кваснєвський.

Sure! Please provide the text you would like me to make unique.

На пам'ятнику, присвяченому воїнам УГА, викарбувано напис: "Воїнам Української Галицької Армії, які загинули, захищаючи Львів у 1918-1919 роках". Тут молитва продовжилась українською мовою. Представники української та польської сторін поклали до меморіалу квіти та свічки.

"Я бачив іншу Польщу"

На питання, як Україні зберегти порозуміння з поляками, не поступаючись власною гідністю, навіть коли з польського боку лунають вимоги відмовитися від частини історичної пам'яті, Мирослав Маринович відповів, що, на його думку, гідність не означає відповідати на кожен крок іншої сторони такою самою дією.

Він вважає, що нинішній складний період у польській політиці потрібно пережити, не піддаючись спокусі відповідати на суперечливі заяви та дії загостренням відносин. "Треба перетривати, перечекати цей період, захистити свої інтереси, але робити це відповідним цивілізованим чином", -- сказав Маринович.

Ситуацію в Польщі він порівняв із періодом президентства Віктора Януковича в Україні. Тоді іноземці запитували, куди рухається Україна. "Ми тоді говорили: повірте, що є інша Україна", -- каже Маринович.

Досліджуйте також думку Тараса Стецьківа: "Якщо поляки не почнуть сприймати українців як партнерів, досягти згоди буде важко".

Микола Княжицький та Мирослав Маринович на церемонії вшанування пам'яті польських військових, покладаючи квіти до меморіалу.

Він поділився враженнями про свою нещодавню подорож до Польщі, де відвідав кілька подій, зокрема святкування 50-річчя Комітету захисту робітників. Там він став свідком іншого аспекту суспільства, яке активно шукає можливості для діалогу.

"Я спостерігав зовсім іншу Польщу. Вона наразі залишається в тіні, і її голос не чують. Але були часи, коли саме їхня думка мала значення," — зазначив Маринович.

Він вважає, що не слід дозволяти політичним конфліктам зруйнувати тривалі зусилля, спрямовані на досягнення порозуміння. "Збережімо мудрість, і ми впораємося з усім," — резюмував автор статті.

Культуролог і політолог Тарас Возняк підкреслив важливість збереження власної позиції, але застеріг від перетворення історичних суперечок на нові конфлікти. Він вважає, що в питаннях, які визначають українську національну ідентичність, слід дотримуватися принциповості. Проте це не означає, що кожну дискусію потрібно супроводжувати гучними висловлюваннями чи відкритою конфронтацією.

"Необхідно зберігати гідність у важливих аспектах, що формують нашу національну ідентичність, і бути непохитними. Це не означає бути ризикованими чи створювати конфлікти, а радше залишатися спокійно та впевнено твердими," – зазначив він.

=

Дослідження поховань українців у Польщі Святослава Шеремети: "Моя свобода пересування та наукової діяльності обмежена".

Возняк підкреслив, що в Україні та Польщі існують різноманітні середовища та погляди на спільну історію. Деякі люди швидко реагують на спірні питання, тоді як інші прагнуть оцінювати відносини між державами в більш широкому контексті й активно займаються складним процесом примирення.

Він підкреслив, що українці та поляки повинні пам’ятати про важливість стратегічного партнерства між їхніми країнами. "Ключовим є усвідомлення того, що союз Польщі та України має стратегічне значення не лише для цих двох держав, а й для всієї Європи", – зазначив Возняк.

"Кожна нація має можливість обирати своїх героїв."

"На жаль, існували українці, які вбивали мирних поляків, так само як і поляки, які вбивали мирних українців", -- зазначив у коментарі LB.ua ще один учасник молитви, народний депутат Микола Княжицький. Він вважає, що для запобігання повторенню таких трагедій важливо не ставити на п'єдестал і не виправдовувати тих, хто чинив насильство проти цивільних, водночас зберігаючи пам'ять про всіх, хто загинув.

Княжицький поділився деталями ініціативи, спрямованої на вшанування пам'яті загиблих під час українсько-польського конфлікту. Цей проєкт реалізується професором з Ґданського університету та командою дослідників з Українського католицького університету. Вони займаються збором імен жертв та прагнуть, щоб пам'ять про них залишалася поза межами національних кордонів.

Під час вшанування пам'яті, коли покладали квіти до меморіалу УГА.

Читайте такожІсторія під зовнішнім контролем: чим небезпечний прецедент з Львівською облрадою

Політик також підкреслив думки архієпископа Української греко-католицької церкви Бориса Ґудзяка, який акцентував увагу на спільних втратам обох народів. "Це не окремі жертви поляків чи українців, це наші спільні втрати", -- наводив він його слова.

Водночас народний депутат зауважив, що кожен народ має право сам визначати своїх героїв і ніхто не може вказувати українцям, кого їм шанувати. "Але кожен народ має право також аналізувати помилки героїв. Бо герої -- це не святі. Це люди, які боролися за незалежність, але часом робили щось, за що і їм, можливо, було б соромно, і нам. Але вони так багато зробили для нашої країни, що це дійсно наші герої. І це робота над історією, яку ми повинні зробити над своєю, а поляки -- над своєю", -- сказав Княжицький.

Читайте також"Ми хочемо, щоб їх поховали тут". Як працює польсько-українська місія з пошуку жертв Волинської трагедії

Протягом більше ніж двадцяти років спільна молитва на Личаківському цвинтарі стала важливою традицією, яка щороку об'єднує українців та поляків у вшануванні пам'яті військових, похованих на цій землі. Завершення маршруту відбулося біля пам'ятників українських захисників, що загинули в сучасній війні за незалежність України. Тут виконали молитву українською мовою, поклали квіти та запалили свічки. Ця невпинна пам'ять про жертви різних конфліктів слугує важливим нагадуванням про необхідність обговорювати історію, визнавати втрати та шукати порозуміння, уникаючи перетворення пам'яті на підставу для нових конфліктів.

Моління за полеглих українських героїв