Змова проти Сполучених Штатів

Поганий хлопець перемагає на президентських виборах у США. Він приходить у Білий дім, і демократична Америка перетворюється на власну протилежність.

Донедавна цей сюжет здавався фантастичним і був присутній головним чином на сторінках літературних творів.

Ще в 1930-х роках, під час Великої депресії, побачив світ знаменитий роман Сінклера Льюїса "У нас це неможливо", що порушує тему гіпотетичної перемоги фашизму в США. Головний антагоніст, Берцеліус "Базз" Віндріп, є сенатором-популістом, який очолює "Лігу забутих людей". Він закликає суспільство повернутися до традиційних американських цінностей та обіцяє кожному громадянину річний дохід у розмірі 5000 доларів (що на сьогоднішній день еквівалентно приблизно 100 000 доларів).

Перемігши на президентських виборах, Віндріп ліквідує поділ влади і розправляється з опозицією. Воєнізовані загони "мінітменів", створені новим президентом, придушують будь-які протести громадян. Обмежено права жінок та меншин. Інакомислячих кидають у в'язниці. А замість самостійних штатів країна поділена на нові адміністративні одиниці на чолі з президентськими ставлениками.

Пострадянській публіці буде цікавим роман "Джо Стіл" сучасного американського автора Гаррі Тертлдава. В альтернативній реальності роману сім'я Джугашвілі емігрує до США, і замість Йосипа Сталіна на історичній сцені з'являється американський політик Джо Стіл.

Напередодні президентських виборів 1932 його підручні ліквідують Рузвельта, інсценувавши нещасний випадок. Стіл приходить до влади і замість рузвельтівського "Нового курсу" реалізується соціалістичний "Чотирирічний план".

Фермерів примушують вступати до колективних аграрних об’єднань, а фінансові установи підлягають націоналізації. Судді Верховного суду США, які висловили думку про незаконність цих реформ, потрапляють за ґрати та розстрілюються, звинувачені у шпигунстві на користь іноземців. За підтримки директора ФБР Гувера, президент Стіл запроваджує жорсткий авторитарний режим, оголошуючи незгодних ворогами народу і відправляючи їх до трудових таборів.

На тлі творів Льюїса і Тертлдава більш реалістичний роман Філіпа Рота "Змова проти Америки", який вийшов 2004-го і екранізований 2020-го. Тут у ролі поганого хлопця виступає справжній історичний персонаж: знаменитий льотчик Чарльз Ліндберг. Національний герой і за сумісництвом - ізоляціоніст, антисеміт та симпатик Третього рейху.

На виборах 1940 року Ліндберг здобуває перемогу над Рузвельтом, пообіцявши уникнути втягування США у світову війну. В Ісландії укладається угода про нейтралітет з нацистською Німеччиною, а на Гаваях - аналогічний договір з Японією. В той час як агресори в Європі та Азії активно діють, Америка залишається осторонь, не втручаючись у глобальні конфлікти. Проте демократичні основи в країні під керівництвом Ліндберга починають поступово руйнуватися: наприклад, реалізується спеціальна програма "американізації", в рамках якої євреїв намагаються розосередити по всій території країни.

Але доки американські літератори витончувалися в похмурій фантазії, спостерігачі в реальному світі зберігали оптимізм. Вважалося, що Америка має надійний засіб проти потенційних Ліндбергів, Віндріпів і Джо Стілів: зразкові демократичні інституції. Стримування та противаги, які вибудовувалися з кінця XVIII століття. Система, яка працює як годинник і здатна нейтралізувати будь-якого поганого хлопця та ворога свободи - навіть якщо волею долі він потрапить у президентське крісло.

Перша каденція Дональда Трампа в 2017-2021 роках начебто підтвердила силу американських інституцій. Епатажного президента вдавалося лиха прикупивши тримати у вузді. А кремлівські політологи, які покладали на Дональда великі надії, з гіркотою констатували, що "істеблішмент переміг" і "на апаратному рівні Білий дім виявився повністю очищеним від впливових прихильників різких змін у зовнішній політиці США та переходу до просування національних інтересів Америки у вузькому егоїстичному розумінні".

Позитивний досвід, здобутий вісім років тому, надавав надію, що в 2025 році система зможе впоратися з президентом Трампом без серйозних негативних наслідків. Однак цього разу обставини склалися зовсім по-іншому.

Очевидно, Дональд Трамп вивчив уроки зі свого першого президентського строку і відразу ж приступив до агресивної атаки на американські інституції. З моменту його приходу до Білого дому минуло лише півтора місяця, але за цей час обличчя Америки радикально змінилося.

Тут відбувається яскравий розрив з давніми партнерами.

І прагнення зруйнувати міжнародну торговельну систему.

І культ особистості Дональда Трампа, що сягає абсурду.

І мета полягає в тому, щоб надати йому можливість отримати третій термін на посаді президента.

І тиск на журналістів, які критикують Трампа.

І залякування студентів, що беруть участь у протестних заходах.

Звісно, спроби нової американської влади досягти угоди з диктатором і військовим злочинцем Путіним за рахунок України та її народу викликають занепокоєння.

Наразі втілюється в реальність масштабна змова проти Америки — Сполучені Штати роблять кроки в бік світових темряви. Стандартні механізми стримування та противаг не можуть врятувати країну від різкого цивілізаційного повороту.

Отже, активність Трампа та його команди завдає удару не тільки по міжнародному іміджу Вашингтона, але й по самій концепції рятівних інститутів.

Якщо погані хлопці змогли зламати зразкову американську демократію, то що казати про країни зі слабкими інституціями, для яких США багато років виступали недосяжним орієнтиром?.. Причому до таких країн належала й Україна.

Інституційні стримування та противаги ніколи не були нашою сильною стороною. Досить згадати, що в 2010 році президент Янукович здійснив конституційний переворот і розширив власні повноваження, взагалі не зустрівши якогось серйозного опору. Повстання на Майдані було лише за три роки після фактичної узурпації влади Януковичем - і поштовхом до нього стала зовсім інша подія.

Сьогоднішня Україна номінально залишається парламентсько-президентською республікою. Проте недосвідчені в політиці люди можуть і не підозрювати про це.

Ще до повномасштабного вторгнення роль українського парламенту була значною мірою нівельована. Ще до повномасштабного вторгнення головним органом влади став Офіс президента. І ще до повномасштабного вторгнення було знайдено інструмент, який дає змогу президентській команді підміняти суд: санкції РНБО проти громадян України.

Величезний конфлікт, який зобов'язав зосередити всю владу в єдиному центрі прийняття рішень, лише підсилив руйнування національних механізмів стримувань і противаг.

У розпал екзистенційного протистояння з безжальним ворогом ручне управління країною виглядає цілком виправданим. Проте багаторічне кредо прогресивної громадськості - "Україні треба будувати сильні інституції! Такі ж сильні інституції, як і в Америці!" - дискредитується на наших очах.

Спостерігаючи за сучасною Америкою, можна легко зробити висновок, що потужні інституції не приносять жодної реальної вигоди і не рятують ситуацію. Сьогоднішня Америка залишає враження, що жодні механізми стримувань і противаг не здатні зупинити або нейтралізувати справжніх злочинців. Якщо це так, то в чому ж сенс цих інституцій? Можливо, доцільніше зосередитися на наданні всієї влади добрим людям – або тим, хто лише видає себе за таких.

Сполученим Штатам буде важко адаптуватися до нового президентства Трампа, особливо Україні та її народу в умовах масштабної війни. Проте, навіть якщо Вашингтону вдасться досягти певних домовленостей, трансформації, які відбудуться під час правління Дональда Трампа, залишать глибокий відбиток у нашій спільній пам’яті.

Імовірно, після завершення війни в Україні зросте недовіра до інституцій, тоді як впевненість у харизматичних особистостях стане ще більшою. Вітчизняний запит на лідера, який буде сприйматися як месія, досягне рекордних висот. Чи залишиться чинний президент Зеленський у цій ролі, чи стане таким лідером колишній головнокомандувач Залужний, або ж цю відповідальність прийме хтось інший – покаже лише час.