Зміна парадигми конфлікту: високо технологічна тріада проти ядерної загрози.

Парадигма — це багатогранний термін, який, в залежності від обставин, може вказувати на певний стиль, традицію, концепцію, загальну ідею або правило, що стабільно існує протягом визначеного часу. Зміни в цих елементах можна розглядати як зміни парадигми, які відбуваються за специфічних умов.

Україну втягнули в реалізацію сценарію, який можна назвати "Будапештський меморандум-2.0". Наші лідери, хоча й не всі, з усіх сил намагаються уникнути розгніваного погляду "незвичного" президента найпотужнішої держави світу. Проте з кожним днем стає все важче зберігати незалежність у прийнятті рішень, балансуючи між тими, хто хоче цинічно нас продати, і тими, хто готовий просто знищити. Досі нам вдається триматися на плаву завдяки європейським партнерам, які демонструють безпрецедентну рішучість з часів Другої світової війни. Однак і в них є труднощі з юридичною одностайністю, яку вони самі ж створили під час заснування Європейської спільноти.

Ми воюємо на полі бою за своє існування як нації, а на політичному фронті наша влада бореться за нашу територію та сильні гарантії безпеки, які б хотілося закріпити в окремому серйозному документі.

Чи справді цей документ зможе забезпечити нашу безпеку в майбутньому? Чи можемо ми розраховувати на швидку допомогу, навіть якщо в ньому буде детально зазначено графік розгортання військових сил, відповідних ударів та перекидання озброєння?

Хтось справді вірить, що слова на папері з підписом "найкращого президента найвеличнішої країни" призведуть до конкретних військових дій з її боку? Прокиньтеся: ви або не читали нової Стратегії національної безпеки США, або взагалі є далекими від реалій нового типу Цього Світу! "Дні, коли Сполучені Штати підтримували весь світовий порядок, як Атлант, минули", -- написано там чорним по білому.

Цей документ чітко демонструє пріоритет національних інтересів та зниження ролі США як "глобального регулятора". Мова йде не про емоційні політичні сигнали, а про суттєві зміни в міжнародній архітектурі. У таких умовах жоден документ не здатен гарантувати автоматичну підтримку чи військову реакцію. Гарантії без ефективних механізмів примусу стають не елементом безпеки, а швидше інструментом тимчасового дипломатичного заспокоєння. Ми вже пережили подібні ситуації, і нам вже пропонували подібні рішення. І ми повірили в це – а в результаті отримали війну від тих, хто підписав зобов'язання. Вибачте, мої американські друзі та партнери, але відомі слова Бісмарка про угоди з Росією XIX століття, які не варто паперу, вже можна застосувати і до США XXI століття. Це підтвердять і в'єтнамці, й курди, й сирійці, й афганці. І, ймовірно, незабаром до них приєднаються українці та європейці. Необхідно усвідомити, що світ змінився: документи та офіційні підписи втратили свою вагу! Важливими залишаються лише реальна сила та принципи лідерів. На жаль, це так. Це нова епоха – і нові виклики! І нам потрібно пройти через це, щоб згодом знову повернутися до довіри до слів, обіцянок та гарантій.

У такій ситуації перед нами виникає важливе запитання: як Україні, будучи не найбільшою або найсильнішою країною на планеті, знайти свій шлях? Які кроки слід зробити для збереження нашої автономії та цілісності? Це завдання не є простим і не може бути вирішене миттєво. Проте ми повинні знайти його вирішення та впровадити його самостійно – без ілюзій і без покладання на паперові обіцянки.

Повномасштабна війна в Україні показала, що держава, яка не має чисельної або ядерної переваги, може ефективно стримувати й завдавати відчутних втрат значно сильнішому агресору, якщо володіє розвиненою технологічною екосистемою та силою волі. Жоден документ не захищає так, як власні технології та спроможності.

З позиції експерта, який глибоко залучений у виробництво дронів та розвиток оборонних технологій, можу впевнено сказати: поки світ намагається знайти адекватні формулювання та моделі гарантій, на фронті ми щодня стикаємося з очевидними реаліями. А ці реалії такі: високоточні боєприпаси, системи радіоелектронної боротьби, дрони різних класів, автономні технології та далекобійні платформи, що використовують штучний інтелект, вже не є лише допоміжними засобами у війні — вони стали її новою основою.

Саме ці інтегровані технології дозволяють здійснювати атаки на стратегічні та логістичні об'єкти Росії. Україна фактично показує, що може здійснювати асиметричний вплив на цілі, які раніше вважалися недоступними для країн без стратегічних озброєнь.

Унікальна операція українських спецслужб, спрямована на ураження далекобійних бомбардувальників на їхніх аеродромах та об'єктів морського базування ударних систем, що належать до "ядерної тріади" Росії, відкрила нову еру ведення війни. Вона передбачала використання значної кількості ударних елементів з невеликою потужністю проти значно сильніших компонентів супротивника. Цього вдалося досягти завдяки наполегливій та детальній праці технічних фахівців, виробників, інструкторів, пілотів і представників спецслужб, які безпосередньо розробляли та реалізовували складні етапи операції, як в Україні, так і за її межами. Цей досвід став яскравим сигналом про початок нової стратегії ведення війни, що реалізується не лише на морі, а й на суходолі, проти супротивника, який має значну перевагу в силах. Подібну операцію незабаром здійснив ізраїльський Моссад, атакуючи систему ППО Ірану, що дозволило створити умови для практично безперешкодної діяльності авіації та ракетних сил ЦАХАЛу.

Поєднуючи унікальні можливості українських морських дронів та перспективи стрімкого розвитку наземних роботизованих систем, ми отримуємо нову технологічну "hi-tech тріаду", яка може стати альтернативою ядерній силі.

У нових реаліях протистояння сильнішим загарбникам, які володіють потужнішим озброєнням, зокрема найсмертоноснішим, стає можливим для менших країн, а стрімкий розвиток новітніх технологій і застосування їх в обороні є кардинально необхідним для їх виживання. Для цього не завжди потрібно мати ядерну зброю. Натомість потрібно мати можливість нейтралізувати засоби доставки, залишивши їх у місцях базування на території противника.

Для реалізації цього завдання можна застосувати різноманітні компоненти майбутньої "технологічної тріади", що включає повітряні, наземні, морські (як надводні, так і підводні) елементи, а також підземні технології, незважаючи на те, що це може видаватися незвичним або навіть фантастичним у наш час. Виконання може здійснюватися як за допомогою одного з вже відпрацьованих елементів тріади, так і в поєднанні з усіма доступними засобами, забезпечуючи тісну взаємодію між кожним із компонентів.

Звісно, що такі історичні операції, як "Павутина", складно масштабувати. У тому й полягає їхня унікальність! Але технологічні рішення (виготовлення спеціальних дронів, адаптація під специфічні потреби замовника, навчання складних елементів застосування, виготовлення "флай-боксів", контейнерів, пускових елементів, БЧ тощо) можуть бути уніфіковані для застосування в інших місіях проти противника. А тактичні елементи планування операцій можуть допомогти в подальших ударах по його больових точках. Країні потрібно зробити наступний історичний крок -- створити потужну "hi-tech тріаду", або "тріаду високих технологій", яка об'єднає й розвине всі наші проривні досягнення в БпЛА, морських дронах і наземних роботизованих комплексах. Незабаром до цього доєднаються підводні дрони. А в недалекому майбутньому -- й космічні бойові та розвідувальні безпілотні апарати. В цьому напрямі вже ведеться активна робота.

Наступні кроки, спрямовані на зменшення розмірів, активне використання ройових технологій та штучного інтелекту в процесах планування й ухвалення рішень, дозволять завдати несподіваних ударів ворогу майже в будь-якій точці його базування. Це створить умови для реалізації стратегії "тисячі ОСИних укусів", яка здатна не лише знищити захисні системи противника, а й стати одним із вирішальних чинників його поразки.

У цьому контексті звернімо увагу на ситуацію на фронті щодо сучасного забезпечення підрозділів засобами розвідки, протидії та ураження. Крім того, продовжуючи обговорення необхідності вдосконалення деяких аспектів прийнятого закону про мобілізацію, хотілося б поділитися кількома думками та пропозиціями для подальшого обговорення й можливого впровадження їх у життя державним керівництвом та командуванням Збройних Сил України.

Розпочнемо з того, що, напевно, вже всім зрозуміло: нинішня війна — це не лише конфлікт майбутнього, а реальність, де домінують безпілотники, ракети та "розумна" артилерія, яка, в свою чергу, контролюється дронами. Про це говорять лідери держави, командири військових формувань, військові, аналітики, західні союзники та всі, хто має хоч якесь уявлення про війну. Проте ці заяви та переконання не перетворюються на конкретні дії. Незважаючи на те, скільки разів Міністерство цифрової трансформації, яке на початку війни зробило значний прорив у сфері безпілотників, Державна служба спеціального зв'язку, яка стала несподіваним оператором закупівлі БпЛА, Міністерство оборони, Кабінет Міністрів, офіс президента та сам президент звітували про постачання дронів, засобів радіоелектронної боротьби та протиповітряної оборони на фронт у великих обсягах, їх катастрофічно не вистачає, особливо якісних! А в деяких випадках їх просто немає — зовсім!

Чому так відбувається? Це цілком зрозуміле запитання, яке виникає у багатьох, і на яке існує безліч відповідей. Зазвичай вони стосуються практичних, фінансових або технічних аспектів. Проте, не рідко ці відповіді мають емоційний відтінок і можуть бути досить різкими, адже часто йдеться про корупційні схеми та упереджене ставлення до вибору постачальників, які не завжди здатні виконати замовлення або надають продукцію низької якості.

Основна суть відповіді на це питання полягає в іншому: жоден з тих, хто приймає рішення на державному та військовому рівнях, поки що не готовий до війни з використанням технологій. Це має безпосередній вплив на їхні рішення! Обговорення законопроекту про мобілізацію та його ухвалення служить цьому підтвердженням. Усі учасники процесу, включаючи ініціаторів, президента, членів Кабміну, депутатів та суспільство, зосереджені переважно на деталях мобілізації та чисельності мобілізованих, тобто живих потенційних солдатів. Однак, якщо ми говоримо про сучасну війну, що ведеться з дронами, нам слід в першу чергу думати про те, як збільшити їхню присутність на фронті, а в майбутньому можливо навіть повністю замінити людей безпілотниками, хоч це і виглядає як фантастика.

Майбутнє починається вже сьогодні! Тому важливо, щоб у законодавстві щодо мобілізації, а також у підзаконних актах і військових наказах чітко проглядалася ідея підтримки та концентрації зусиль усіх, хто може замінити живих солдатів на механічні аналоги. Що це означає? Це означає, що через ці закони та документи ми повинні в першу чергу шукати та залучати до виробництва інженерів, конструкторів, дизайнерів, проєктувальників, ІТ-спеціалістів, збирачів та інших фахівців. Саме з цього потрібно почати як мобілізацію, так і угоди (так, угоди) з ними. Вони не повинні ховатися від захисту своєї країни, тікати за кордон або боятися відвідувати кафе. Їх слід поважати, створити умови для самореалізації, щоб вони могли своїм трудом зберегти життя тисячам наших героїв "на передовій". Надання їм зброї не є шляхом до нашої стратегічної мети — перемогти ворога не за рахунок кількості загиблих (в цій боротьбі ми не переможемо виключно за математичними показниками), а завдяки технологіям, стратегії, навичкам та мотивації, зберігаючи життя найцінніших представників нації для відновлення та розвитку в майбутньому. Цим фахівцям потрібно дати в руки інструменти, забезпечити їх комп'ютерами та необхідними матеріалами, визначити напрями їхньої діяльності та підтримати в реалізації їхніх проєктів. Військові та вже мобілізовані зрозуміють цю ініціативу, оскільки щодня стикаються з перевагою ворога у використанні дронів. Без перебільшення, майже кожен солдат відчув на собі вплив ворожих дронів і брак наших. Без кардинальних змін у цьому аспекті війну не виграти, а ворога не вигнати з нашої землі.

Для досягнення цієї мети необхідно суттєво змінити парадигму мобілізаційного законодавства, рішень та дій. Замість підходу "Скільки військових нам потрібно: 100, 200, 500 тисяч?" варто перейти до принципу "Скільки спеціалістів потрібно, щоб виготовити один, два, п'ять мільйонів дронів, систем ППО, РЕБ та інших технологій, здатних врятувати 100, 200, 500 тисяч життів?".

Це стосується всіх: і Головнокомандувача Збройних Сил України, і командувачів окремих родів військ, і командирів підрозділів, батальйонів та рот. Ті, хто не усвідомлює цього, не впроваджує необхідні зміни та не підтримує прогрес, повинні залишити свої посади і бути заміненими. Інакше технологічна перевага супротивника, який швидко адаптується і розвивається, може знищити нас. На жаль, це може загрожувати не лише нашій армії, а й Україні в цілому.

Наведу декілька прикладів проблем бронювання спеціалістів із власного досвіду. Одна з наших компаній робить ударні дрони-камікадзе. Попередній контракт із державою був уже виконаний і закінчився, наступний перебував на стадії підписання. Можливості бронювати всіх спеціалістів до підписання наступного контракту не було. "Дія-сіті" дозволяє лише 50% бронювання. Один з інженерів, який займався дальнім дроном-камікадзе на 800 км, ішов по вулиці Києва, до нього підійшли представники ТЦК -- і в темпі "Формули-1" протягом доби інженер уже в "учебці" з автоматом і в бронежилеті проходить підготовку для відправлення на фронт. Жодні докази того, що людина займається стратегічно важливими речами для нашої перемоги, не приймаються! "Закон є закон", -- кажуть у ТЦК.

Інший приклад. Почали проєктувати та віддавати на передову наземні дрони-мінери. До контракту з державою потрібно подолати шлях тривалістю у ще кілька місяців -- у кращому разі. Але продукція вже йде на фронт. Люди, які працюють у цьому проєкті, змушені попід парканами рано-вранці й пізно ввечері ходити на виробництво, щоб не потрапити на очі співробітникам ТЦК.

Скажіть, хтось дійсно вважає це стратегічно правильним і перспективним? І тут проблема не в представниках ТЦК, які виконують свою роботу. Проблема в законодавстві, яке регламентує їхню діяльність.

Враховуючи ситуацію, важливо внести конкретні корективи в законодавство для заохочення всіх фахівців, які можуть бути залучені до виробництва дронів та іншої військової техніки. Це передбачає активне залучення їх у приватні та державні компанії з негайним бронюванням і фінансовими стимулами. Необхідно визначити чіткі критерії для оцінки досягнень та забронювати фахівців, які займаються інноваційними видами озброєння, перспективними технологіями та фундаментальними дослідженнями в оборонній сфері. Крім того, важливо залучити наших співвітчизників, які виїхали раніше або зовсім нещодавно, а також представників нашої діаспори. Особливу увагу слід приділити тим, хто навчається в технічних університетах, працює в ІТ-компаніях, займається високими технологіями, а також спеціалізується на хімії, фізиці, математиці, робототехніці, авіації та космічних дослідженнях. Необхідно знайти способи зацікавити їх в участі. Це можуть бути не лише фінансові винагороди, але й емоційні аспекти, пов’язані з їхньою участю у спільній справі для досягнення перемоги та забезпечення майбутнього процвітання, навіть якщо їхня Батьківщина поки що здається віддаленою.

Повторюю: з такими людьми треба домовлятися, а не залякувати примусовим поверненням і війною! Їхні рішення можуть бути втілені в життя через місяці чи навіть роки. Але нам потрібно піти на те, що ці люди мають працювати в лабораторіях і за комп'ютерами, в Україні чи поза її межами, щоби створити нашу технологічну перевагу над, на жаль, поки що сильнішим і чисельнішим противником.

Стратегічна мета всіх цих комплексних заходів має бути така: нам необхідно зосередитися на винайденні іншого типу озброєння, яке за технологічним складником перевищить ядерне, що ним так хизується московія, лякаючи його застосуванням. Емоційний складник -- загроза для фізичного виживання нашої нації -- має стимулювати нас створювати зовсім інший тип озброєння, наявність якого дасть нам перевагу над іншими країнами Цього Світу, а насамперед -- над нашими ворогами сьогодні й у майбутньому. Інтелектуальний потенціал українців, їхній історичний досвід проривних винаходів, які змінили й зараз змінюють технологічний розвиток Цього Світу, дає не просто надію, а впевненість у досягненні цієї амбітної мети.

Для цього необхідно врахувати потребу в змінах у нашому розумінні шляхів виживання в умовах цієї війни. Лише технологічний прорив у військовій сфері, підтримуваний заохоченням талановитих спеціалістів і науковців, зможе забезпечити ефективний захист нашої країни, незалежно від політичних угод, виборів у країнах-союзниках та змін в керівництві агресивних держав.

Досить боятися "ядерки"! Завтра вона буде вже вчорашнім днем і більше тягарем для тих, хто володіє нею, ніж перевагою. Цей Світ змінюється. І змінюємо його ми!