Військові злочини та медійна цензура: які наслідки виникли внаслідок розслідувань, що стосуються Укрінформу та 211-ї бригади Збройних Сил України.

Багато з тих викликів, про які я згадувала цього року, не повинні були б мати місце в країні, що вже одинадцять років веде боротьбу з Росією за своє існування. Проте на платформі "Української правди" у 2024 році було опубліковано більше тридцяти моїх статей, присвячених армії, політичним питанням та цензурі.

Майже після кожного з текстів чиновники або читачі звинувачували мене в "підриві обороноздатності держави". Колеги та друзі навіть почали жартувати, що моїм майбутнім обранцем може стати тільки фахівець із мінно-вибухової справи.

Образ "підривачки" закріпився за мною після статті "Нас не цікавить твоє ставлення до дупи. Що не так із набором до української армії?", де я проаналізувала досвід рекрута, зазначаючи всі переваги, недоліки та можливі труднощі.

Один із працівників Міноборони назвав матеріал таким, що "не сприяє ні розвитку рекрутингу, ні нашій обороноздатності", бо фокус статті зосереджений на прогалинах. Виявляється, державі шкодять не наявні проблеми та чиновники, котрі не поспішають їх вирішувати, а журналісти, які про них розповідають.

Хоча досвід демонструє, що тільки відкритість може сприяти змінам, тоді як замовчування лише поглиблює внутрішні "недуги" в системах.

Мобілізація в Україні є надзвичайно складним процесом, тому протягом року я досліджувала, з якими викликами стикаються добровольці та мобілізовані на різних стадіях підготовки до служби, зокрема в центрах комплектування, під час медичних комісій та в процесі проходження військової підготовки.

"Абревіатури - це ваша справа. Я вважаю, що всі тексти на УП, в яких згадуються абревіатури, слід підписувати "Ангеліна Страшкулич", - жартував редактор Михайло Кригель під час однієї з наших планувальних зустрічей, коли я знову ділилася своїми задумами."

Дійсно, більшість абревіатур, що стосуються мобілізації та армії, таких як ППП і СЗЧ, входять до моєї сфери відповідальності в редакції.

Зазвичай наприкінці року "Українська правда" представляє підбірки найвдаліших матеріалів, аби нагадати читачам про них. Цього разу автори розкривають закулісні подробиці створення своїх статей та реакцію з боку влади та правоохоронних органів.

Таким чином, хочу поділитися розповідями про два найбільш складні твори, створені мною у 2024 році.

Дата публікації: 29 травня 2024-го

"Колеги, я завершую роботу в "Укрінформі". Дякую всім за чудові місяці плідної роботи. Це було не просто, але все заради перемоги", - написав у Фейсбуці медійник Олексій Мацука 24 травня.

Цей пост, можливо, залишився б непоміченим, якби його не створив новопризначений гендиректор єдиного українського державного інформаційного агентства, яке щодня читають мільйони людей як в Україні, так і за її межами.

Влада постійно прагнула здійснювати вплив на Укрінформ. Це є типовою проблемою для політиків — сприймати себе як невід’ємну частину держави і вважати, що державні медіа повинні підкорятися їхнім інтересам, виконуючи "генеральну лінію партії", а не служити суспільству. Схоже, нинішнє керівництво країни дотримується аналогічного підходу.

Це стало виразно помітно у листопаді 2023 року, коли на посаду генерального директора Укрінформу був призначений журналіст Олексій Мацука.

Його півроку в агентстві були схожі на управлінський безлад - постійний тиск на співробітників, спотворена інформація на користь влади, масові звільнення журналістів і редакторів, а згодом - різкі спроби приховати все, щоб не допустити витоку інформації.

Оскільки факти тиску на працівників Укрінформу стали відомі посольствам країн G7 і все активніше обговорювалися в медіасередовищі, на Банковій зрештою вирішили замінити Мацуку. Новим гендиректором призначили військового журналіста й колишнього речника Східного угруповання ЗСУ Сергія Череватого.

"Українська правда" провела бесіди з багатьма представниками Укрінформу, Офісу президента, Кабінету міністрів та медіа-інститутів, щоб з'ясувати причини нещодавньої зміни керівництва в агентстві, яке сталося вже вдруге за останні шість місяців, а також що цьому передувало, що означає термін "плідна робота заради перемоги" і яким чином ОП впливає на інформаційну політику в медіа.

Читати текст повністю.

З політичним оглядачем Романом Кравцем ми почали працювати над матеріалом про цензуру в інформаційному агентстві Укрінформ" задовго до звільнення Олексія Мацуки з посади генерального директора 24 травня 2024-го.

Довгий час ми вивчали матеріали та спілкувалися з учасниками подій в агентстві, щоб у статті відобразити всі можливі погляди.

До колишнього генерального директора Мацуки ми зверталися десятки разів - надсилали повідомлення в месенджерах, здійснювали телефонні дзвінки, а також двічі направляли офіційні запити до Укрінформу. Більшість наших повідомлень і всі дзвінки залишилися без відповіді з його боку. Пізніше він пообіцяв надати відповідь на запит з офіційного запиту, але після свого звільнення він відмовився від подальшого спілкування з нами.

На різних стадіях підготовки майбутнього контенту чиновники та співробітники Офісу президента намагалися переконати УП утриматися від публікацій про Укрінформ.

Спочатку переконували, що Мацуку скоро звільнять. Мовляв, немає людини - немає проблеми. А після його звільнення з посади гендиректора один із уже колишніх топпосадовців Міністерства культури та інформаційної політики (нині - Міністерство культури та стратегічних комунікацій) обережно запитав: "Ангеліно, може, не варто писати цей текст? Ми ж уже звільнили Льошу".

Дехто з працівників Офісу президента під час розмов із нами намагався маніпулювати тим, що матеріал може негативно вплинути на червневий Саміт миру.

Усі ці спроби переконати виглядали смішно і не змогли зупинити вихід матеріалу. Бо цензура є злочином, який не підлягає прихованню.

Невдовзі після публікації матеріалу, голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослав Юрчишин звернувся до Офісу генерального прокурора з питання, що стосується ситуації в агентстві. За його словами, дані про "темники" в Укрінформі можуть бути розцінені як перешкода журналістській діяльності, що підпадає під дію статті 171 Кримінального кодексу України.

Однак у липні Головне управління Національної поліції України в Києві проінформувало Юрчишина, що немає підстав для ініціювання кримінального провадження.

Протягом більше ніж шести місяців Укрінформ очолює полковник Сергій Череватий, який раніше займав посаду речника Східного угруповання військ Збройних Сил України, а також був заступником з питань стратегічних комунікацій у командира ОСУВ "Хортиця" Олександра Сирського.

Агентство функціонує за принципами, схожими на армійський статут: жорстка звітність і надмірна бюрократія. Джерела УП серед журналістів, які побажали залишитися анонімними, повідомляють, що адміністрація агентства часто вилучає з текстів та інтерв'ю критику на адресу військово-політичного керівництва України.

У другому півріччі 2024 року Укрінформ знову не потрапив до "білого списку" українських онлайн-медіа з найвищим рівнем дотримання професійних стандартів.

Наприкінці травня Комісія журналістської етики виключила Олексія Мацуку зі свого складу. Публічно він не коментував свою "плідну роботу заради перемоги" в Укрінформі.

Періодично медійник публікує дописи в особистих соцмережах. Востаннє Мацука поділився з аудиторією у Фейсбуці власним віршем, який закінчується такою строфою:

Ти - елемент у структурі, позбавлений тіла та слів,

Ні блокчейн, ні ілюзія нових мрій не зможуть допомогти.

Реальність прозора, як скло чи екран,

А ти - всього лише помилка у їх безмежних всесвітах.

Після виходу з Укрінформу "рядок у системі" перестав з'являтися на інформаційних горизонтах.

Дата випуску: 16 грудня 2024 року

Вранці 8 липня 2024 року, командир роти одного з батальйонів 211-ї понтонно-мостової бригади Сил підтримки Збройних Сил України виявив, що на місці постійної дислокації в Тернопільській області пропав солдат. Командир терміново розпочав організацію пошукових заходів, проте вони не принесли жодних результатів.

Пізніше двоє офіцерів, що проводили службове розслідування у справі СЗЧ, вирішили з'ясувати, чи не ховається втікач за адресою його реєстрації. Вони вирушили до села на Тернопільщині.

Виявилося, що солдат насправді повернувся до рідних. Офіцерів зустріла 75-річна мама військовослужбовця. Зі сльозами на очах вона розповідала, що з моменту повернення сина додому він відмовляється спілкуватися з оточенням, майже не приймає їжу і лише вживає алкоголь. Жінка благала про допомогу для свого сина.

"СЗЧшник" став одним із тих, хто зазнав тиску та насильства з боку свого командира взводу першого батальйону Владислава Пастуха, сина начальника штабу бригади. Інформація про жорстоке поводження з цим солдатом та іншими військовими в бригаді з'явилася під час службових розслідувань, які проводилися з весни 2024 року.

Восени "Українська правда" отримала частину матеріалів про ситуацію в 211-ій понтонно-мостовій бригаді від одного з офіцерів, який займався службовими перевірками.

Ми витратили близько двох місяців на створення цього матеріалу. Провели опитування у кількох десятків осіб: жертв, свідків насильства, а також офіцерів і сержантів, які брали участь у службових розслідуваннях. Багато з наших співрозмовників попросили зберегти їхні імена в таємниці.

Спойлер: ця історія справді жахлива. На даний момент жоден з винуватців не був покараний. Тих, хто підняв питання, відправили на фронт, в той час як винні отримали підвищення.

Читати матеріал повністю.

Офіцер відділення психологічної підтримки персоналу Тимофій Остафійчук передав "Українській правді" матеріали про ситуацію в 211-ій понтонно-мостовій бригаді в жовтні 2024-го. Тоді він ще служив у цій військовій частині. Буквально за кілька тижнів командування перевело його в піхотну бригаду.

На початку УП отримала свідчення у вигляді фото, відео та розповідей жертв знущань і поборів, які здійснював головний негативний персонаж цього тексту Владислав Пастух. Він витрачав гроші, які вимагав від військових, не на потреби підрозділу, як вважали деякі коментатори в Фейсбуці, а на власні особисті цілі. Це підтверджують усі мої співрозмовники.

Після виходу розслідування від УП співробітники Державного бюро розслідувань ініціювали кримінальну справу через можливе насильство, яке могло бути вчинене керівництвом 211-ої понтонно-мостової бригади щодо своїх підлеглих. ДБР вже висунуло підозру Владиславу Пастуху, який наразі перебуває в розшуку.

В Державному бюро розслідувань та Міністерстві оборони повідомляли, що раніше не отримували інформації про знущання над військовослужбовцями в даному підрозділі. Проте члени парламентської Тимчасової слідчої комісії стверджують, що всі необхідні матеріали були передані як до ДБР, так і до Міноборони.

Батька Владислава Пастуха, начальника штабу та заступника командира бригади підполковника Валерія Пастуха, перевели на інший вид Збройних Сил України за наказом головнокомандувача, виданим 16 грудня, в день публікації нашого матеріалу. Про це повідомили в командуванні Сил підтримки (КСП). Хоча деталі переводу підполковника залишилися невідомими, в КСП зазначили, що нова посада не є керівною і не передбачає взаємодії з особовим складом.

Генерал Олександр Сирський, який очолює Збройні сили України, ініціював аудит 211-ої понтонно-мостової бригади та тимчасово усунув від виконання обов'язків командира Олега Побережнюка. Наразі не відомо, які результати були отримані в ході перевірки.

Військову частину також перевіряє Головна інспекція Міністерства оборони. Результати цієї перевірки будуть розглянуті народними депутатами на засіданні Комітету Верховної Ради, що займається питаннями національної безпеки, оборони та розвідки, повідомив УП голова комітету Олександр Завітневич.

Згідно з інформацією, яку отримала "Українська правда" від військовослужбовців бригади, ще до виходу нашого матеріалу Командування Сил підтримки Збройних Сил України ініціювало дві службові перевірки цієї бригади влітку та восени 2024 року. Під час першої перевірки представникам КСП були продемонстровані фото та відеоматеріали, що зафіксували знущання над військовими, а також надані пояснення та заяви від постраждалих.

Проте, як зазначають офіцери бригади, командування Сил підтримки не вжило жодних дій. Навпаки, військовослужбовців, що надавали свідчення про порушення, почали переводити в інші підрозділи, а деякі з них вирішили піти до СЗЧ. У той же час командування бригади залишалося на своїх місцях і продовжувало виконувати свої функції.

"Українська правда" звернулася до командування Сил підтримки ЗСУ з запитом, в якому, зокрема, уточнила причини відсутності їхнього впливу на події в бригаді.

У КСП повідомили, що робоча група проводила перевірку на предмет можливого знущання з боку керівництва бригади щодо його підлеглих. Після цього ініційовано службове розслідування, результати якого були направлені до Спеціалізованої прокуратури у сферах оборони Західного регіону в Тернополі. Проте, деталей стосовно переданих матеріалів у КСП не надали.

Отже, в командуванні знали про знущання з військових і здирництво у бригаді. Проте це не завадило керівництву КСП підписати подання на відзначення комбрига Олега Побережнюка орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Відповідне подання підписував тимчасово виконуючий обов'язки командувача Сил підтримки Юрій Юніщук.

В КСП повідомили, що досягнення Побережнюка, за які він отримав орден, зафіксовані в службових документах, що не підлягають розголошенню. Вони також рекомендували ознайомитися з завданнями, які військові виконували під його керівництвом, на Вікіпедії та на офіційній сторінці 211-ї понтонно-мостової бригади у Facebook.

На мою думку, найменше помічена читачами є фінальна частина тексту, де йдеться про участь підлеглих військових у будівництві житла для тодішнього командира бригади Олега Побережнюка, в той час як вони, за словами, нібито займалися зведенням фортифікацій на півдні.

Ці факти стали відомі правоохоронцям. Тому, щоби їх підтвердити, я ознайомилася зі стосами документів, поспілкувалася з представниками прокуратури, СБУ, ДБР, надіслала запити. Впродовж місяця намагалася дізнатися бодай якусь інформацію. І зрештою мені це вдалося.

Перед публікацією матеріалу один із джерел у правоохоронних органах повідомив, що підозри у справі "житла для комбрига" будуть оголошені в січні 2025 року. Проте, як виявилося після публікації статті, для цього знадобився всього один день.

17 грудня поліція Тернопільської області повідомила Побережнюку про підозру у зловживанні своїм службовим становищем. Наступного дня, 18-19 грудня, у Тернополі пройшли судові засідання щодо визначення запобіжного заходу для нього.

Протягом двох днів у судовій залі перебувала група підтримки, що складалася з приблизно десяти офіцерів 211-ої понтонно-мостової бригади. Видання "Українська правда" звернулося до командування Сил підтримки Збройних Сил України з питаннями про те, на яких підставах офіцери в робочий час, під час дії воєнного стану, відвідували суд, щоб підтримати відстороненого командира, замість виконання своїх прямих обов'язків.

У КСП повідомили, що з 20 грудня в бригаді проводиться службове розслідування, щоб з'ясувати причини, з яких військовослужбовці знаходилися поза територією частини під час робочого часу.

19 грудня суд ухвалив рішення щодо Побережнюка, обравши йому запобіжний захід у вигляді двомісячного утримання під вартою з можливістю внесення застави в сумі 908 400 гривень.

Будівництво згаданого будинку дійсно стартувало в травні. Оскільки свідків, які перебувають у залі, ще не допитали, хочу сказати відкрито: усі наведені докази про роботу з жовтня є хибними.

Мені вже приписали ще якісь будинки, я до них не маю відношення. Якогось свідка там опитували, дядю Вітю, це неправда. Всі ви бачили ті ролики, який будинок будується на подвір'ї, яка "шевченківська" хата там стоїть, де я проживаю зі своєю дружиною", - сказав на засіданні суду відсторонений комбриг.

У той же вечір він сплатив заставу. Побережнюк вийшов на свободу 20 грудня.

Через тиждень після попередніх подій Державне бюро розслідувань висунуло нове обвинувачення Побережнюку, цього разу за бездіяльність військової влади в умовах воєнного стану. Як встановило слідство, в період з лютого по липень 2024 року комбриг був обізнаний про численні випадки катувань військових, вчинених офіцером Владиславом Пастухом, але не вживав жодних заходів. Київський суд повинен визначити запобіжний захід для Побережнюка 30 грудня.

Офіційне розслідування продовжується. Ми ж не зупиняємося, адже, на жаль, у 2025 році системні проблеми в Україні, швидше за все, залишаться невирішеними.