Журналіст з Нової Каховки Сергій Цигіпа зник під час доставки медикаментів людям.

З початку масштабного вторгнення Росії відбуваються випадки викрадення людей, а інформація про їхню подальшу долю залишається прихованою протягом багатьох років.

Серед цивільних осіб, яких захопили російські війська на території Херсонщини і продовжують утримувати в неволі, є український журналіст Сергій Цигіпа та іспанський волонтер Маріано Гарсія Калатаюд. Хоча інформація про Сергія Цигіпу періодично з'являється, ситуація з волонтером Маріо, як його називали в Херсоні, залишається незрозумілою з перших днів його зникнення в березні 2022 року. Обидва чоловіки вже на пенсії і відкрито висловлювали своє негативне ставлення до російської окупації.

Укрінформ провів інтерв'ю з Оленою, дружиною Сергія, і Тетяною, цивільною дружиною Маріо. Обидві жінки переконані в необхідності відкрито говорити про цивільних осіб, яких викрали росіяни, і активно займаються цим на різних міжнародних платформах.

У понеділок ми поділилися історією іспанського волонтера, який вирішив залишити свій затишний дім та оливкову плантацію, щоб підтримати Україну та її народ.

Сьогодні ми розповімо про життя журналіста Сергія Цигіпи.

ЗАМІСТЬ ДИТЯЧИХ КАЗОК ДОВЕЛОСЯ ПИСАТИ БЛОГ ПРО ОКУПАЦІЮ

Сергію Цигіпі в серпні буде 64 роки.

Ми жили в Новій Каховці, і за пів року до початку повномасштабної агресії Сергій вже офіційно вийшов на пенсію. Проте він продовжував працювати як фрилансер, займаючись журналістськими матеріалами. Крім того, він писав казки про Нову Каховку і мріяв знайти доступне видавництво, щоб видати їх. Це розповідає Олена Цигіпа.

Однак 24 лютого 2022 року всі його плани зазнали кардинальних змін. Щоб зрозуміти, чому та як Сергій діяв у ті дні, варто ознайомитися з його життєписом. Він здобув освіту у Херсонському державному університеті, спеціалізуючись на філології, ставши вчителем російської мови та літератури. Далі була служба в армії, зокрема в Німеччині, де він працював. Пізніше Сергій закінчив вищу школу КДБ у Москві, після чого розпочав кар'єру у КДБ, а згодом перейшов до СБУ та податкової інспекції. Також він обіймав посаду редактора газети в Новій Каховці, а з 2015 до 2017 року служив у Збройних силах України.

Ранком 24 лютого 2022 року він сів на свій велосипед і вирушив до військкомату в Новій Каховці, щоб дізнатися про ситуацію: чи формують якийсь підрозділ і чи є наявна зброя. Після повернення він поділився: у військкоматі йому роз'яснили, що відправили людей до Херсона за зброєю, і як тільки ті повернуться, йому зателефонують.

Після обіду ніхто не зателефонував. До Сергія завітав друг, і вони вирішили разом перевірити, що відбувається в військкоматі та мерії. Ми поїхали втрьох. У військкоматі не було жодних оголошень, двері були зачинені. Тоді ми вирушили до мерії. У фойє ми натрапили на кількох депутатів, які виглядали розгубленими. Вони повідомили, що їх викликали на термінову нараду і що не можуть давати коментарі, оскільки ситуація вийшла з-під контролю. Після цього ми направилися до поліцейського відділку, де всі двері були широко відчинені. Чи це поліцейські поспішно залишили свої місця, не закривши двері, чи вже встигли завітати російські військові — залишалося незрозумілим. Вийшовши на вулицю, ми побачили гелікоптери над ГЕС, а також триколор, що вже був встановлений. Російські військові спускалися на дах ГЕС, і ми усвідомили, що Нова Каховка потрапила під окупацію. Це сталося в перші години.

Наскільки мені відомо, саме Сергій першим відкрито ділився інформацією на фейсбуці про події, що відбуваються в місті...

- Так, він не ховався. Знаєте, після того як Сергій зник, люди скаржилися на те, що тепер немає що читати. Тому що в багатьох тоді не працювали телеканали, і для людей Сергій був єдиним новинним джерелом. Коли ми зрозуміли, що Нова Каховка залишилася без зброї і без захисту, він сказав, що це гібридна війна, і якщо не можна захищати країну зі зброєю в руках, то він її захищатиме інформаційно. Перейменував свою фейсбук-сторінку на "Інформаційна самооборона. Нова Каховка", зробив логотип за допомогою друзів і почав писати. Він повідомляв, де відкрилися волонтерські центри, де запрацювали аптеки, де можна купувати хліб. І поширював відео, які йому надсилали з усієї Херсонщини: люди бачили, що він сміливо про це повідомляє, а вони боялися таке давати на своїх сторінках.

ВИКРАЛИ НЕ ДЛЯ "ВИХОВНОГО ПОБИТТЯ"

Сергій Цигіпа зник 12 березня 2022 року, коли пішов як волонтер до сусіднього міста Таврійська - за запитом ніс продукти й ліки.

Він мав зайти до моєї мами з ліками, але не з’явився. Вона дуже хвилювалася і зателефонувала мені, запитуючи, чому він не прийшов. Чомусь мама подумала, що він пішов тільки до неї, хоча насправді у нього було три зустрічі заплановані. У той же день з мобільного телефону Сергія надійшов дзвінок до Олега Батуріна – чи то він сам зателефонував, чи хтось інший, поки що точно не знаємо. Вони домовилися про зустріч, причому Сергій нібито мав якусь важливу інформацію для нього. Коли наступного дня я отримала повідомлення від дружини Батуріна, що він пішов на зустріч до Сергія і не повернувся, я зрозуміла, що ситуація дуже серйозна. Це вже не просто "виховне побиття", а цілеспрямоване затримання людей, які підтримують проукраїнську позицію.

Уперше дружина отримала звістку про долю чоловіка, коли побачила частину відео, в якому окупанти змусили знятися Сергія. Це було десь у другій половині квітня 2022 року.

Я знайшла це відео в повному обсязі, тривалість якого становила 19 хвилин. Спостерігаючи за Сергієм, я зрозуміла, в якому він стані і що його змусили виступити. Постійно виникало питання: що ж з ним зробили, щоб він погодився щось говорити? Я не стала приховувати це відео — одразу опублікувала його на своїй сторінці та на сторінці Сергія. Це було важливо, щоб ніхто не звинувачував нас у замовчуванні, або навіть у припущеннях, що він міг перейти на бік ворога. Усі, хто добре знав Сергія, намагалися мене підтримати, кажучи, що добре, що він живий, і ми розуміємо, якою ціною було знято це відео. Знаєте, коли люди повертаються з полону, вони часто говорять, що якби їм запропонували підписати визнання у вбивстві Кеннеді, то вони б і це зробили...

Через місяць, у травні, мамі Сергія передали, що хтось із викрадених, кому вдалося повернутися у Херсон із Сімферополя, чув на ранкових перекличках прізвище Цигіпи. Але це були непідтверджені джерела. Далі Олені, яка була вчителькою й обіймала посаду заступниці директора ліцею, необхідно було виїжджати з окупації, адже росіяни примушували вчителів до співпраці.

Коли ми відвідали Київ у середині липня, донька Сергія, Катя, повідомила мені, що до неї звернувся незнайомець через телеграм. Він заявив, що йому потрібні документи та одяг Сергія. Катя відповіла, що в Новій Каховці нікого немає, оскільки всі виїхали, і запропонувала мені зв'язатися з ним. Я спробувала зателефонувати, але дзвінки скинули. З того ж номера мені написав незнайомець, пояснивши, що йому незручно спілкуватися. Я зверталася до нього українською, а він відповідав російською. Я намагалася з’ясувати, хто він і чому йому потрібні речі Сергія, а також де тепер Сергій. Він ухилявся від відповідей, кажучи, що мені краще не знати, і що так потрібно. Я пояснила, що в Новій Каховці немає зв'язку, і мені потрібен час, щоб знайти людей, які могли б допомогти. Через кілька днів він написав, що речі та документи готові. Я не розуміла, навіщо їм потрібні Сергієві український і закордонний паспорти, військовий квиток, посвідчення та нагороди. Я ставила ці питання, але не отримала відповідей. Звичайно, ми зібрали ці речі, але не поспішали їх передавати. Я написала, щоб вони призначили зустріч та час, коли пакунок можна буде передати. Вони ж відповіли, що потрібно вказати паспортні дані людини, яка принесе пакунок. Я запитала, навіщо це, адже вони просто заберуть його. Невідомий у телеграмі відреагував: "Что вы цирк устраиваете, мы все равно его задержим и допросим". Я зрозуміла, що більше не хочу з ними спілкуватися, адже не була впевнена, чи відпустять Сергія, і не бажала наражати на небезпеку ще одну людину. Тоді я повідомила, що не буду продовжувати листування і вимагала відеозв'язок із Сергієм, щоб зрозуміти ситуацію. Після цього той незнайомець перестав мені писати, хоча його контакт у телеграмі залишався активним ще деякий час.

Таким чином, родичі дізналися, що Сергій перебуває у Сімферополі.

- Це було друге таке підтвердження. Потім 3 вересня мені зателефонував невідомий і сказав, що він був із Сергієм в одній камері, але його відпустили і він повернувся у Херсон. Я спитала, чим можу допомогти Сергію. Невідомий сказав: просто, мовляв, чекайте, скоро його відпустять. І ця ж людина зателефонувала мені через місяць, у жовтні, запитала, чи повернувся Сергій. Я відповіла, що ні. З тієї паузи, що настала після моїх слів, я зрозуміла, що той чоловік був здивований. Можливо, Сергія хотіли ошукати й обіцяли, що відпустять, і, можливо, це були розмови в камері, він чув, і вони вірили в це, - каже Олена.

АДВОКАТ І МІЖНАРОДНА ПІДТРИМКА

Вона розповідає про те, як потрапила до Варшави на конференцію, де зустрілася з журналістами та правозахисниками. Дівчина поділилася історією Сергія, і вони пообіцяли спробувати знайти для нього адвоката. На той момент найважливішим завданням було отримати офіційне підтвердження про місцезнаходження Сергія. Зрештою, адвокат був знайдений, і з ним було укладено угоду про представництво інтересів Сергія під час допитів та в суді.

- Адвокат попередив слідчу ФСБ, що він представляє офіційно інтереси Сергія і має на меті побачитися з ним у СІЗО. Вона відповіла, що так, мовляв, будь ласка. Але якраз були довгі новорічні свята, і коли він прийшов після цих свят у СІЗО, то йому показали папірець, що Сергій нібито відмовляється від його послуг. Адвокат надіслав мені цей фотодокумент, я показала його експертам-почеркознавцям, вони мені пояснили, що написав Сергій, але під тиском.

Це було ще одним підтвердженням про місцеперебування Сергія і що проти нього відкрили справу за шпигунство.

Після того, як його "розморозили" (так вони це називають), стало можливим дізнатися, що насправді він у них є. Це дало мені шанс спілкуватися з Сергієм через листи і хоч трохи зрозуміти, як у нього справи. Я також отримала можливість надсилати йому посилки з їжею та одягом.

До серпня 2023 року адвоката так і не допускали до Цигіпи. У них не було змоги спілкуватися, вибудовувати лінію захисту, і на суді у серпні Сергій зробив заяву, що відмовляється від усього, що підписав, бо це було зроблено під тиском, унаслідок знущань, і що він вимагає свого адвоката, у якого є угода з дружиною.

Лише після отримання дозволу адвокат почав відвідувати СІЗО для роботи з Сергієм. Однак він скаржився на те, що його підганяють, не дозволяючи належно ознайомитися з матеріалами справи і робити ксерокопії. Наступне засідання було заплановане на 19 серпня, що залишало всього близько десяти днів. Проте, навіть в таких умовах, адвокат зміг домогтися перенесення засідання на 4 жовтня. У той час вже анонсували український контрнаступ, і я сподівався, що Крим буде звільнено, а Сергій зможе повернутися додому...

Проте 6 жовтня суд виніс вирок Сергію, призначивши йому 13 років ув'язнення в колонії з посиленим режимом.

Відповідно до встановленої процедури, ми подали апеляцію. Слухання апеляції відбулося 18 лютого 2024 року. До квітня Сергій залишався в Сімферополі, оскільки йому потрібно було ознайомитися з письмовим рішенням суду та підписати його. Після цього його перевели до Рязанської області, в місто Скопін, у третю колонію суворого режиму. З травня 2024 року він відбуває покарання там.

У березні 2025 року Сергія привезли у Москву для участі у засіданні касаційного суду. Двадцять сьомого березня 2025 року російський Верховний суд залишив без змін вирок журналісту, письменнику та громадському діячеві Сергію Цигіпі, незаконно засудженому окупантами до 13 років ув'язнення у справі про "шпигунство".

На касаційному засіданні перебували іноземні дипломати, що свідчить про велику підтримку, - зазначає Олена.

Обговорення питання полонених є надзвичайно важливим.

Я прошу її поділитися своїми враженнями про Сергія як особистість.

- Як я вже згадувала, він писав казки. Спочатку я була проти того, щоб завести собаку, але вони з моїм сином об'єдналися і врешті-решт переконали мене. Так у нашій родині з'явився німецький боксер на ім'я Айс, а потім ще й кішка, яку ми назвали Ципа — так його клікають друзі з шкільних часів. Знаєте, він дуже добра людина, хоч і трохи незграбний у побуті. Коли ми почали жити разом, я зрозуміла, що, по суті, це буде моя третя дитина. Але він має талант, креативність, розум і невичерпну енергію. Він є автором фестивалів "Рок-н-рол Таврійський" та "Каховський плацдарм". Завжди було цікаво з ним спілкуватися, і на інші недоліки можна було закрити очі, - ділиться дружина.

Вона розповідає, що інколи ті, про чиїх викрадених рідних немає ніякої інформації, кажуть їй як про щастя: ти можеш із ним листуватися, знаєш, де він є. У листах Сергій писав, що його дуже підбадьорило те, що на касаційному суді були представники країн Європи, це дає йому силу і надію на швидке повернення додому... А наразі Олена розповідає, що в російській колонії Сергія карають ШІЗО за цукерку в тумбочці, незастібнутий ґудзик, за руки не за спиною. Його намагаються примусити до роботи. Він відмовляється, бо пенсіонер і не зобов'язаний працювати, крім того, у нього українське громадянство.

- Шостого жовтня 2023 року Сергій заявив на суді, що йому байдуже, скільки йому років напишуть, адже розуміє, що не відбуде весь термін: він і такі, як він, кому призначають шалені вироки, повернуться в Україну завдяки тому, що родини, колеги, українська держава, міжнародна спільнота борються за кожного. Обов'язково будуть домовленості, механізми, і вони повернуться додому.

Олена ділиться інформацією про зусилля, що вживаються Центром прав людини ZMINA, Медійною ініціативою за права людини, Центром громадянських свобод та Об'єднанням родичів політв'язнів Кремля. Ці організації об'єднали сили в рамках "Коаліції 5 ранку", щоб повернути українських громадян на батьківщину.

Вони надають нам безліч рекомендацій, виступають ініціаторами міжнародних адвокаційних турів, залучаючи до участі як військових, так і цивільних осіб. Їхні ініціативи також охоплюють культурні проекти: виставки, кінозйомки, поетичні вечори, зокрема творчий проект "Вірші з полону і про полон". На різних рівнях усі намагаються вплинути на систему, змусити до дії як українську владу, так і дипломатичний корпус, а також міжнародну спільноту, щоб були створені механізми для повернення цивільних осіб, які втратили свободу через збройну агресію Російської Федерації проти України, - зазначає Олена.

Вона не вважає за доцільне давати поради родинам інших українських громадян, які стали жертвами насильницького викрадення, оскільки кожен випадок є унікальним. Тим не менш, жінка, пройшовши через власні випробування завдяки активній інформаційній боротьбі та співпраці з правозахисниками, знає, де перебуває її чоловік, в якому він стані, а також те, що у нього є адвокат.

Деякі члени родини утримуються від публікації історій своїх близьких у ЗМІ через страх завдати їм шкоди. Проте, на мою думку, ми вже не можемо завдати більшої шкоди тим, хто перебуває в полоні, хто страждав від катувань і знущань, - вважає Олена Цигіпа.

Нагадуємо, що станом на 28 січня 2025 року зафіксовано, що 588 жителів Херсонської області знаходяться в полоні у російських військ. Проте це число може бути значно більшим, адже багато випадків викрадення цивільних осіб залишаються непідтвердженими, а терор на захоплених територіях продовжує тривати.