Ексклюзивна вечірка, впливові бізнесмени та перший iPhone: журналістські розповіді Ольги Василевської-Смаглюк -- Delo.ua

Вона завжди опинялася в тих місцях, де журналістів не очікували, і навчалася ставити питання, які вражали навіть прем'єрів. Сьогодні Ольга Василевська-Смаглюк сама стала політиком, проте зізнається, що прагне відновити часи, коли журналісти, завдяки своєму розуму і відвазі, здобували важливу для суспільства інформацію та створювали сенсаційні матеріали.

Які олігархи найчастіше фігурували у твоїх статтях під час роботи в "Ділі"?

Я писала про всіх без винятку. Найбільше мене захоплювала політика. На жаль, у той період олігархи мали значно більший вплив на політичні процеси, ніж зараз. Пам'ятаю, що мені навіть закидали, буцімто в моїх висловлюваннях є "комуністичні ідеї" і я критикую великий бізнес. Я завжди відповідала, що в нас є інвестори, але олігархи також мають своє місце.

Чи можеш пригадати публікацію, якою ти дуже гордишся? Яка це була історія?

Ця стаття, напевно, є моєю улюбленою. Це був момент, коли я вперше змогла потрапити на захід, на який журналістів не запрошували — на закриту вечірку з нагоди інавгурації Януковича в Українському домі. Я довго шукала способи потрапити туди. Один із міністрів уряду Тимошенко, який складав свої повноваження, люб'язно передав мені своє запрошення. Я акуратно заховала диктофон на дні своєї сумки.

Коли охоронці звернули увагу на запрошення, яке не належало мені, я впевнено зазначила: "Я представляю міністерство". І мене пропустили. У той момент у мене був перший айфон — я зробила кілька фотографій. На заході зібралися всі: олігархи, президенти, серед яких був Лукашенко, депутати правлячої фракції, Людмила Янукович. Пам'ятаю, що перед цим вона вимовила свою відому фразу: "Батя, я стараюсь".

Мій репортаж зосереджувався на поведінці учасників вечірки та їхніх прогнозах щодо майбутнього нашої країни. Я сам обрав заголовок — "Янукович дав бал". Це була потужна стаття, яку я досі згадую. Хто міг уявити, що цей бал стане початком кривавих подій на Майдані та революції гідності?

Як ти вважаєш, чи зміг би журналіст сьогодні так просто потрапити на захід з президентом?

На мою думку, ситуація вже стала безповоротною. У сфері журналістики відбуваються кардинальні зміни. Я вперше звернула на це увагу в 2019 році, коли Володимир Зеленський обійняв посаду президента і запросив лідерів парламентських фракцій до своєї адміністрації. Це була рада восьмого скликання. Саме тоді депутат Олег Ляшко вперше у нашій історії провів пряму трансляцію цієї зустрічі. Я зрозуміла, що межі між журналістами та депутатами стираються, і зміни відбуваються з неймовірною швидкістю.

Я бажав би, щоб сучасні журналісти мали такі ж можливості, як у часи розквіту "Діла" — коли можна було реалізувати свої таланти, потрапити в будь-які місця та самостійно, використовуючи свій розум, здібності й кмітливість, знаходити інформацію, котру хтось прагнув приховати. Натомість нині, на жаль, цьому приділяється значно менше уваги, і багато хто покладається лише на "зливи" з правоохоронних структур.

Що для тебе було найціннішим у роботі в "Ділі"?

Я з великою ностальгією згадую ті часи. Після тривалих спроб отримати роботу там, я нарешті вирішила надіслати своє резюме, хоча чула, що це місце для "обраних" журналістів. І раптом, у 2007 році, мені зателефонувала Галина Панченко з запрошенням приєднатися до команди. Це було неймовірне щастя, але й серйозний виклик. Мені хотілося виправдати довіру не лише редактора, а й мого батька, який також був журналістом.

Команда була надзвичайною. Досі в уяві звучать слова підтримки від колег після втрати батька. Це був час справжньої журналістики — такої, яку викладали раніше, і яку хотілося б знову відновити.

Як ти оцінюєш користь того досвіду для себе?

Завдяки "Ділу" я не лише створювала тексти, а й активно брала участь у політичних ток-шоу. У таких програмах у тебе є можливість поставити лише одне запитання лідеру країни чи прем'єр-міністру, яке мусить бути вражаючим. Це навчало мене формулювати думки чітко, щоб отримати конкретну відповідь.

"Діло" стало для мене джерелом журналістської мудрості, навчило мріяти як справжній журналіст, вміти знаходити сенсаційні історії та зберігати їх у пам'яті на все життя.

Яким ти уявляєш майбутнє ділової журналістики через два десятиліття?

Вважаю, що цей текст має спонукати людей до започаткування власного бізнесу, як великого, так і малого. Ми вже можемо спостерігати приклади непохитної української бізнес-спільноти, такі як "Нова пошта", "Київстар" та "Аврора". Це дійсно значні проєкти, які в значній мірі стали можливими завдяки журналістиці "Діла", що висвітлювала інвестиційний потенціал України.

Підприємці, які виросли в середовищі журналістики "Діла", мають потенціал для розвитку бізнес-журналістики в майбутньому. Це стане важливим інструментом для сьогоднішніх учнів, допомагаючи їм мріяти й досягати успіхів в Україні. Я маю надію на повернення друкованих видань.

Це приносить мені біль, адже я сама свого часу розпочинала свою кар'єру в друкованій пресі, зокрема в газеті "День". На жаль, вона також вирішила відмовитися від паперового формату. Я спостерігаю, як закриваються кіоски, до яких я ходила з дитинства за журналами та газетами. Мій батько завжди говорив: "Вчися писати, як Рахманін чи інші видатні журналісти". Але, на жаль, зараз практично немає кого наслідувати. Хотілося б, щоб мої діти мали можливість бачити справжні приклади журналістики та мали шанси відновити культуру якісного друку, коли ранок починається не з безглуздої інформації з телеграм-каналів, а з змістовних новин, які справді допомагають жити та працювати.