Юрій Бакаляр - професійний футболіст у Сан-Марино, зустріч з Маліновським та своїми героями.

Юрій Бакаляр, що грає в чемпіонаті Сан-Марино, поділився своїми враженнями в інтерв'ю кореспонденту Sport.ua. Він розповів про свій шлях у світі футболу, зокрема про спроби потрапити до юнацьких академій в Італії, враження від перегляду в "Аталанті", а також про свою зустріч на полі з Русланом Маліновським. Крім того, Юрій розкрив деталі свого переходу до чемпіонату Сан-Марино.

Юрію, ви зараз на українській землі. Поділіться, коли ви востаннє відвідували цю країну? Які емоції охопили вас, коли ви перетнули кордон і повернулися на свою Батьківщину?

- Був тут востаннє не так давно, десь 2 місяці тому. Проте перед тим не був понад 2 роки.

Відчув себе в рідному середовищі, як і завжди. Після переходу кордону люди зазвичай прямують на заправку, щоб купити хот-дог. Я усвідомив, що повернувся додому, адже мої батьки завжди тут мешкають. Тож мене переповнювали лише позитивні емоції.

Чи вдалося вам уже побачитися з друзями та близькими?

- Так-так. Через те, що вже багато років живу за кордоном, тут залишилося менше друзів. Багато хто теж виїхав після початку повномасштабної війни. Однак із тими, хто залишився, з рідними також, було дуже приємно знову зустрітися.

Чи важко адаптуватися до українського стилю життя?

- До менталітету звикати неважко. Просто завжди, коли приїздиш, то проводиш тут обмежений термін, а хочеться багато всього встигнути за короткий проміжок часу. З усіма зустрітися, опісля, наприклад, поїхати кудись із батьками, так само з друзями десь побувати. Або, наприклад, зайнятися здоров'ям - пройти якісь обстеження чи щось подібне.

Отже, дні завжди виявляються надзвичайно насиченими.

- А чого українського вам найбільше не вистачає за кордоном?

- Думаю, якраз цього - насиченішого ритму життя. Ну й наших людей.

- А привезли щось додому із Сан-Марино? Можливо, якісь екзотичні сувеніри?

Ні, не привозив. Зазвичай я або щось передаю, або, якщо батьки можуть приїхати, то вони вже щось привозять. Раніше, коли я був молодший, іноді привозив якісь подарунки.

А тепер у цьому немає нічого виняткового чи незвичайного.

- А зараз плануєте щось взяти із собою з дому назад?

На даний момент я не впевнений, але, можливо, згодом розгляну це питання.

***

- Що стосується вашої професійної діяльності, поділіться, будь ласка, як зародилася ваша любов до футболу? Наскільки я знаю, ви розпочали свою кар'єру в "Нафтовику" з Долини ще в ранньому віці.

- Почав ходити на футбол приблизно з 1-го класу. Тато відвів мене на тренування.

Пам'ятаю, що першою великою футбольною подією, яку я дивився, було Євро-2012 в Україні. Звідтоді залишилося багато спогадів, бо в кожному місті люди збиралися вечорами в закладах або просто неба, де встановлювали великі екрани та разом дивилися футбол.

Це були ті перші ігри, які залишилися в моїй пам'яті з дитинства. Саме тоді у мене виникло ще більше захоплення футболом, і я вирішив почати тренування в ДЮСШ "Нафтовик" у Долині.

І що, вам це сподобалося з першого разу?

Так, вважаю, що вже з раннього віку почав наполегливо просити батьків віддати мене на футбол, але був ще занадто малим. Можна сказати, що м'яч завжди був у моїх ногах, наче з самого народження.

Згодом ви вирушили до Італії. Поділіться, з яких причин ви прийняли це рішення і як проходив сам процес переїзду?

- До Італії я перебрався в 2015 році, мені тоді якраз виповнилося 10 років. Там живе моя бабуся, і ми часто їздили до неї влітку на море.

У 2014 році ми знову завітали до неї на відпочинок, і саме в цей період у її місті проходив табір академії "Барселони". Я вирішив взяти участь і провів там цілий тиждень, де мене помітив один із тренерів італійського клубу "Ріміні".

Він помітив мене і запросив приєднатися до команди. Спочатку тренер вважав, що я вже перебуваю в Італії, хоча на той момент я ще не володів італійською.

Опісля він поспілкувався з моїми батьками. Нам дали приблизно рік на те, щоб ухвалити рішення щодо переїзду. Батьки мали все добре обдумати.

У травні 2015 року, близько до мого дня народження, ми нарешті досягли фінального рішення і вирішили, що з вересня я переїду до Італії, щоб навчатися та займатися футболом.

- Батькам було складно відпустити вас самого до бабусі? Чи не відмовляли вас від цього кроку?

Для мене це не становило жодної проблеми, адже я був ще дитиною і просто підтримував цю думку. Переїзд до Італії, заняття футболом і навчання там – це те, про що мріє багато людей.

Вже згодом, коли я став старшим, ми говорили про це з батьками. Вони розповідали, що для них це було дуже важке рішення. Надто складно було мамі.

Батьки пригадали один випадок: одного вечора тато запросив маму на вечерю, і вони залишилися наодинці, довго ведучи бесіду. Після тривалих роздумів він врешті-решт переконав її, що це буде найкращим вибором для мене, і вони прийняли відповідне рішення.

Яким був ваш досвід в Італії в перші місяці та протягом року?

- Перші місяці були дуже складними. Тим паче, що я жив без батьків, із бабусею. Я не знав мови, нікого там не знав, не мав друзів. Усі залишилися в Україні.

Звісно, добре, що поруч була бабуся, але все одно між нами була велика різниця у віці. В певному сенсі це навіть було складніше, ніж жити з батьками.

На початку було дуже важко. Я був малий, сумував за всіма, плакав. Проте з часом поступово звик, почувався дедалі впевненіше, й ставало легше.

Що вас найбільше вразило в Італії?

Найбільше мене вразило, що я вирушив туди, щоб займатися футболом, і отримав для цього відмінні умови.

Тренування відбувалися на прекрасних стадіонах, з якісними інфраструктурами. В одному місці знаходилося декілька футбольних арен. Це стало для мене новим і цікавим досвідом.

Навіть те, що всі були одягнені в однакову форму, створювало вражаючий ефект. У всіх були ідентичні м'ячі та якісне взуття. У дитинстві ти часто акцентуєш увагу на таких деталях — естетичних нюансах.

Яким чином проходив початковий етап у "Ріміні"? Чи були ви єдиним іноземним учасником, чи серед вас було чимало дітей з інших країн?

В Італії завжди можна зустріти чимало людей з різних держав. Найчастіше серед них албанці, румуни та представники інших національностей. Проте варто зазначити, що багато з них або вже з'явилися на світ в Італії, або прибули туди в зовсім юному віці.

Ніхто не міг зрозуміти мою ситуацію. Тому перші кроки були досить складними.

Перший етап виявився дещо відокремленим. Це, безсумнівно, сталося через мою незнання мови. Проте тренери надавали мені підтримку.

Згодом, навіть не знаючи добре італійської, я потоваришував із деякими одноклубниками. Поступово все ставало простіше та комфортніше.

А як ви змогли подолати цю перешкоду? Чи, можливо, хтось із вас допомагав з перекладом?

- У футболі ніхто не робив перекладів.

Інколи до мене зверталися навіть англійською мовою, бо я вже тоді трохи знав англійську - міг сказати базові речення та щось зрозуміти. Наприклад, коли тренер пояснював вправу, то для мене намагалися пояснювати її простішими англійськими словами.

Однак саму мову я теж почав вивчати доволі швидко. Думаю, вже до зимових канікул міг зрозуміти багато чого. Навіть вельми непогано розмовляв. Звісно, з погляду граматики це було не дуже правильно, але мене розуміли, і я більш-менш розумів усіх.

У школі, наприклад, я мав окремого вчителя. Вона забирала мене з тих предметів, які вважалися менш суттєвими для адаптації, таких як інформатика чи географія. Разом з усіма я відвідував уроки італійської мови та математики, а під час інших занять ми займалися окремо. Вона спеціалізувалася на викладанні італійської мови та граматики.

Для цієї вчительки Україна не була незнайомою, адже її син мав дружину з України.

Отже, і мені також не обійшлося без допомоги. Після уроків я проводив час із дівчиною з України, яка підтримувала мене в виконанні домашніх завдань, а потім я йшов на тренування.

Приблизно так і виглядав мій перший рік в Італії.

- А загалом швидко адаптувалися до італійської школи?

Так, це сталося досить швидко. Навіть те, що мені організували індивідуальні уроки з італійської мови, підтверджує, що вони дійсно зосереджені на тому, аби допомогти дітям адаптуватися.

Тому я досить швидко адаптувався до навчання в школі. Більше того, саме в навчальних закладах мені вдалося швидше знайти спільну мову з деякими італійцями. Напевно, це сталося через те, що ми зустрічались частіше.

Ви також мали досвід у молодіжній академії Сан-Марино. Чи можете поділитися, чи ця академія готує гравців для національної збірної, чи її основний фокус спрямований на підготовку футболістів для клубів?

Наразі команди U-22 та U-19 академії Сан-Марино активно займаються підготовкою футболістів для національних збірних.

Там виступають лише гравці, які мають паспорт Сан-Марино.

Якщо ж говорити про молодших гравців, приблизно до U-15 або навіть U-17, то це насправді типовий італійський клуб, що бере участь в юнацьких чемпіонатах Італії.

Коли я там грав, команда виступала в тому самому чемпіонаті й у тій самій групі, що й "Ріміні". Вона вважалася звичайним італійським клубом і нічим не різнилася з іншими.

Старші вікові групи в основному зосереджені на підготовці спортсменів для національної збірної Сан-Марино та участі в національному чемпіонаті.

Як ви в цілому оцінюєте якість навчання в італійських академіях?

- Я думаю, що італійські академії загалом, звичайно, дуже сильні. Проте, як я вже розповідав про школу, там дуже багато робиться для футболістів, їм намагаються всіляко допомагати.

Наприклад, з того, що я встиг спостерігати особисто або дізнатися від друзів і знайомих, які продовжують грати в Україні, там спостерігається більш європейський підхід до футболістів. Існує менше жорсткості та подібних аспектів.

З цього погляду, думаю, це великий плюс.

Однак, я звернув увагу на те, що, якщо не враховувати клуби Серії А та Серії B, то багато дитячо-юнацьких академій в Італії, на мою думку, поступаються іншим країнам в плані інфраструктури. Мені здається, що навіть деякі українські академії можуть мати кращі умови.

Чи пробували ви, наприклад, вступити до академій провідних італійських футбольних клубів, таких як "Мілан", "Ювентус" чи "Наполі"?

Я докладав зусиль. Після того, як залишив Сан-Марино, я виступав за "Річчоне". Провів там два роки, завершив сезон і вирушив на перегляд до "Аталанти".

Тоді вони ніби зацікавилися мною, але не до кінця. Була ще проблема з тим, що я перебував в іншому регіоні, а мені ще не виповнилося потрібного віку. Здається, тоді вимагалося, щоб гравцю було 16 років для переходу з одного регіону в інший.

У Італії я часто стикався з проблемами, пов'язаними з документами, оскільки жив без батьків. Це викликало регулярні питання, зокрема, стосовно футбольних паперів.

По тому я все ж зміг переїхати до Бергамо. Від "Аталанти" мене відправили на пробний рік до "Атлетіко Грумеллезе". Зараз цей клуб фактично є "Калепіною", яка виступає в Серії D.

Я провів там менше року, оскільки розпочалася пандемія COVID-19. Проте встиг трохи попрактикуватися у грі і приєднався до команди, сформованої з гравців 2004 року народження.

Саме в цьому місці мене помітили агенти "Сарніко", які представляють фарм-клуб "Інтера".

В Італії, особливо на північних територіях, "Інтера" має кілька партнерських клубів. Саме під час моїх виступів за "Атлетіко Грумеллезе" мене помітили і запросили до "Сарніко". Ця подія відбулася в самий розпал пандемії.

Я зробив крок у новий етап, але незабаром розпочалася друга хвиля COVID-19. Це, безумовно, позначилося на моїй кар'єрі.

Саме в той період я вже починав бути трохи на слуху, але через пандемію все це пригальмувало, й по тому вже було складніше.

Проте у "Сарніко" я змогли показати себе досить добре. Я завершив навчання в академії до U-17, а потім перейшов до "Калепіни".

***

Коли ж саме стартували фінансові надходження у футболі? Чи існували якісь компенсації для академій? Які це були суми, наприклад?

- В академіях в Італії практично ніхто не заробляє.

Футболісти можуть отримувати гроші хіба що від якихось спонсорських контрактів. Наприклад, якщо є угода зі спортивним брендом або компанією, яка виробляє вітаміни чи харчові добавки.

А от безпосередньо в академіях починають заробляти вже в Прімавері, тобто на рівні U-20. І то офіційні виплати, зазвичай, є лише в клубах Серії А.

Тому в дитячо-юнацьких академіях Італії футболісти фактично нічого не заробляють.

- То ви там жили за свої кошти, свої гроші витрачали?

Отже, коли я виступав у Серії D, я ще грав у національному чемпіонаті серед гравців до 19 років, однак уже почав інтегруватися в основну команду.

Це було в 2023 році. Й тоді я вже припинив платити, навіть попри те, що ще виступав за юнаків. Саме через те, що вже був залучений до першої команди.

Отже, в Італії ти перестаєш сплачувати та починаєш отримувати доходи лише після переходу до професійного футболу.

Як ви сприйняли перехід до професійного футболу?

Було важко. Спочатку, коли я ще виступав за команду U-19, я приєднувався до товариських ігор з дорослими гравцями і брав участь у всіх їхніх тренуваннях.

Це досить кумедна історія, адже мій дебютний матч у дорослій команді відбувся в товариській грі проти основного складу "Аталанти". Це сталося взимку 2022 року. Я вийшов на заміну, і це був мій перший вихід на полі за дорослу команду. Я відіграв близько 20 хвилин, але, на жаль, ми програли з рахунком 1:2.

Це була та легендарна "Аталанта", яка надалі виграла Лігу Європи. Тоді вже був Адемола Лукман, прийшов Расмус Гойлунн, ще був Руслан Маліновський перед своїм відходом. Після матчу я навіть поспілкувався з ним. Також був Луїс Муріель.

Отже, для мене це були незабутні враження! Безумовно, перехід до професійного футболу виявився нелегким, особливо для захисника. Тренер дорослої команди не дуже довіряв мені.

Я регулярно відвідував всі тренування, але в іграх він не поспішав давати мені шанс і ризикувати. Це створювало певні труднощі. В Італії досить відчутна традиція "дідівщини", що також ускладнювало ситуацію для мене.

Коли я вже закінчив академію U-19, вони хотіли відправити мене в оренду до клубу на дивізіон нижче. Та я відмовився та почав самостійно шукати собі команду. Опісля знайшлася "Ювенес-Догана".

- Ви кажете про "дідівщину". Це з боку тренерів? У плані того, що не довіряють, чи було щось інше?

- Ні, саме в плані довіри. Більше довіряють старшим гравцям, надто, якщо казати про захист. Якоїсь неповаги не було. Просто тебе не сприймають на 100% як готового футболіста.

У сезоні 2022/23 я мав чудову можливість тренуватися в "Калепіні" разом із Херманом Денісом, колишнім гравцем "Аталанти". Це був особливий період, адже в нашій команді він підводив риску під своєю професійною кар'єрою.

На кожному тренуванні я опинявся в команді, що протистояла йому. Коли тренери формували склади, він завжди потрапляв до основного складу, тоді як я залишався в резерві. Він грав на позиції центрального нападника, а я - на позиції центрального захисника. Отже, мені постійно доводилося змагатися саме з ним.

З одного боку, це було надзвичайно складно. Проте, з іншого – це суттєво сприяло моєму розвитку як футболіста. І що найголовніше, він сам міг підійти до мене. Людина, яка провела стільки років на полі, грала в Серії А та демонструвала високий рівень майстерності, могла звернутися до мене, тоді ще 17-18-річного юнака, і дати корисні поради.

Отже, все визначається особистістю кожної окремої людини. Немає єдиного універсального підходу, який би підходив усім.

Одне можна стверджувати з упевненістю: молодим гравцям у цьому середовищі не надається багато шансів для помилок та можливостей швидко продемонструвати свої таланти.

- Ви мали розмову з Маліновським. Розкажіть, про що тоді спілкувалися після матчу з "Аталантою"?

З Маліновським не відбулося жодного ґрунтовного спілкування. Ми лише обмінялися кількома словами, адже після матчу він миттєво помчав у роздягальню. Я знаходився на протилежному фланзі, покликав його. Він повернувся, але не зрозумів, бо не очікував, що хтось заговорить українською.

Він запитав мене, скільки я вже часу в Італії. Я йому в двох словах розповів. Він побажав мені удачі та привітав нас із гарною грою.

***

- Опісля ви були пів року без команди. Що робили? Команду шукали чи влаштували собі творчу відпустку?

- Шукав команду пів року. Це було якраз тоді, коли мене відправляли з "Реал Калепіни" в оренду. Вони хотіли продовжити зі мною контракт, але віддати мене в оренду.

Я спостерігав за прикладами інших гравців, як це відбувалося, і помітив, що після цього їм практично не вдавалося повернутися до складу основної команди. Хоча формально це називалося орендою, насправді це більше нагадувало прощання з клубом. Тому я ухвалив рішення залишитися і не погоджуватися на оренду.

Я вирішив самостійно розпочати пошуки клубу. Мені також допоміг давній товариш з Італії - Джанкарло Чінні.

Коли я був ще молодим, саме ця людина підтримала мене в 2016 році, коли я переходив до Академії Сан-Марино. Пізніше він порекомендував мене в "Ювенес-Догану". З жовтня я почав тренуватися з командою, але в чемпіонаті Сан-Марино навіть вільні агенти можуть підписувати контракти тільки в період трансферного вікна.

Тому я просто тренувався й чекав на відкриття трансферного вікна, щоб офіційно оформити угоду.

Проте період від завершення контракту з "Реал Калепіною" до укладання контракту з "Ювенес-Доганою" не був відпочинком. Навпаки - це був період, коли я, мабуть, найбільше тренувався в своєму житті.

- А як вас прийняли в новій команді?

- В новій команді мене прийняли дуже добре. Думаю, я дуже швидко адаптувався та зміг себе показати.

Мені навіть говорили, що вони не очікували побачити такий рівень. Оскільки я сам запропонував свої послуги, а не вони зв'язалися зі мною, у них не було впевненості, що я зможу справити на них таке враження. Однак у роздягальні, з керівництвом клубу та президентом у нас склалися чудові стосунки практично з самого початку.

- А чим сан-маринський футбол різниться з італійським?

Перш за все, з точки зору території. У Сан-Марино ти по суті не здійснюєш виїздів, хоча вони офіційно існують.

Чемпіонат побудований так, що там є 5-6 стадіонів зі штучним покриттям, на яких проводяться всі матчі. Просто всі ігри проходять на цих полях і чергуються між ними.

Не існує правила, за яким кожна команда повинна мати свій власний домашній стадіон. Протягом сезону всі клуби грають приблизно рівну кількість матчів на різних аренах.

Чи справді можливий шлях до єврокубків через чемпіонат Сан-Марино?

Отже, якщо ти займаєш перше місце у турнірі, то отримуєш можливість пройти до кваліфікації Ліги чемпіонів. А якщо здобудеш Кубок Сан-Марино, то твоєю нагородою стане місце у кваліфікації Ліги конференцій.

Команди, які займають позиції з другого по одинадцяте місце, також змагаються у плей-оф. Той, хто виграє цей етап, отримує можливість пройти кваліфікацію до Ліги конференцій.

- Наскільки близький ваш клуб до єврокубків у найближчі роки?

- Мій прихід до клубу якраз збігся з періодом його розвитку. Колись "Ювенес-Догана" вже виступала в кваліфікації Ліги Європи, ще в 2010-х. Зараз, думаю, клуб поступово повертається на той рівень. Цього сезону в нас була доволі конкурентна команда. Ми створили проблеми багатьом сильним клубам протягом чемпіонату.

Показники гри з командами, які знаходяться в нижній частині таблиці, були трохи гіршими, проте проти клубів з топ-5 команда демонструвала відмінну гру та проводила якісні матчі.

Збірна Сан-Марино відома тим, що багато її футболістів поєднують спорт з іншими професіями. Як у вашій команді вирішується це питання?

Так, це дійсно так. Однак, якщо провести паралель з Італією, можна помітити, що в чемпіонаті Сан-Марино, незважаючи на його обмежені розміри, присутня значна кількість іноземних гравців. Це особливо актуально для команд, які займають провідні позиції в таблиці. Багато футболістів прибувають з Бразилії, Португалії та інших країн, прагнучи заявити про себе на європейській арені.

Для них це своєрідний трамплін, тому що чемпіонат має офіційний статус УЄФА, матчі транслюються, є статистика на Transfermarkt, працюють медіа, а також є можливість потрапити до єврокубків. Тому для багатьох це гарний шанс показати себе. Через це є футболісти, які живуть винятково футболом.

Однак є й ті, хто поєднує футбол з навчанням чи роботою. Усе залежить від конкретного клубу, умов контракту та індивідуальних обставин кожного гравця.

- Ваші одноклубники працюють кимось?

Деякі люди займаються роботою, інші — ні. Наприклад, я поки не працюю, оскільки займаюся навчанням. Кілька футболістів також продовжують освіту. Багато хлопців у моєму клубі і в чемпіонаті в цілому працюють фізіотерапевтами, у них є власні практики або вони трудяться в клініках. Це, напевно, одна з найпоширеніших професій у нашій сфері.

Думаю, як і всюди, футболісти намагаються поєднувати навчання з футболом. Та є і банкіри, є люди, які працюють у страхових компаніях. Дуже багато різних професій.

Якщо мова йде про мешканця Сан-Марино, то часто можна зауважити, що його умови праці можуть бути навіть вигіднішими, ніж в Італії. Це пояснюється тим, що Сан-Марино є досить заможною країною, і середні заробітки там, як правило, вищі, ніж у звичайних італійців.

Чи є серед нас будівельники, плиточники або електрики?

Я не зустрічав особисто будівельників, плиточників чи електриків, але, можливо, вони дійсно існують.

Чи траплялося вам коли-небудь запізнитися на матч через затримку на роботі? Або ж на тренування?

Таке не практикується. Усі, хто працює, все ж повинні відвідувати тренування та матчі. Не можу сказати, як це організовано в інших командах, але у нашій такої ситуації не існує.

Всі, хто працює, мають організувати свій графік так, щоб вчасно приїхати. Якщо комусь потрібно ще зайти до фізіотерапевта чи виконати додаткову роботу перед тренуванням, він приїздить завчасно. В цьому плані жодної несерйозності немає.

Кожен, хто хоче працювати, підлаштовує роботу під футбол, а не навпаки.

А може, ви в курсі, яка приблизно зарплата в Сан-Марино?

- У країні загалом -- не знаю.

- А у футболістів?

Важко визначити, скільки заробляють футболісти, оскільки існує значний діапазон. Наприклад, молоді гравці, які тільки починають свою кар'єру після Академії U-22, можуть мати дуже низькі доходи. Деякі з них навіть не отримують ніякої винагороди.

Якщо говорити про команди з топ-5 ліг, то вони укладають контракти з футболістами, які раніше грали в Серії B, Серії C, а іноді навіть мають досвід виступів у Серії A. Ці гравці часто приїжджають до Сан-Марино, щоб завершити свою кар'єру та отримати непогані фінансові винагороди.

Вони можуть отримувати 5000 євро на місяць, хтось - 7000, інколи й більше.

Чи отримували ви коли-небудь запрошення грати за національну команду Сан-Марино?

Ні, і це, до речі, частково пояснює, чому національна команда Сан-Марино демонструє настільки низькі результати, незважаючи на те, що внутрішній чемпіонат виглядає набагато сильніше. Справа в тому, що отримати громадянство Сан-Марино вкрай важко. Через вимоги щодо проживання це фактично неможливо.

Один з небагатьох варіантів отримання громадянства – укладення шлюбу з особою, яка є громадянином або громадянкою Сан-Марино. Однак і в цьому випадку потрібно залишатися в шлюбі протягом тривалого часу, приблизно 15 років або, як мінімум, 10 років.

Тому у цій країні громадянство, в основному, не надають. На відміну від Мальти, Люксембургу чи Ліхтенштейну, в Сан-Марино практично немає натуралізованих гравців у футбол.

У складі національної команди здебільшого виступають особи, які мають сан-маринське громадянство або походять з цього регіону завдяки своїм батькам.

Ви говорили про те, що здобуваєте освіту. Яка ваша спеціальність і в якому навчальному закладі?

Я здобуваю освіту у Форлі. Це містечко розташоване в регіоні Емілія-Романья, між містами Ріміні та Болонья.

Навчаюся у Болонському університеті на спеціальності "Дипломатичні науки та міжнародні відносини".

Чи маєте намір продовжувати свою кар'єру в цій професії?

На даний момент мені важко відповісти. Поки що я планую зосередитися на досягненні своїх цілей у футболі.

Чи орендуєте ви житло в Сан-Марино, чи його надає клуб?

Минулого року, коли я уклав угоду лише на півсезону, я ще мешкав у бабусі. Цього ж року, завдяки чудовим стосункам з клубом, мені покращили умови контракту та надали окрему квартиру, яку забезпечив клуб.

Чи вже зацікавилися якимись звичаями Сан-Марино?

У Сан-Марино немає виразних традицій, які б відрізняли його жителів від італійців. Санмаринці мають подібний спосіб життя і вільно пересуваються, адже між ними немає жодних кордонів чи обмежень.

Чим відрізняється кухня від італійської?

- Ні, це практично те саме. Сан-Марино - це маленька країна в горах, фактично, як невелике місто, тому кухня майже не різниться з італійською.

Чи існує злочинність? Кажуть, що в Італії це дійсно проблема.

- Якраз в Італії, навіть відколи я переїхав туди, з роками цього стало більше. А в Сан-Марино в цьому плані набагато безпечніше.

Чому, на ваш погляд, це так?

Вважаю, що причина полягає саме в тому, що ми обговорювали раніше. Це досить невелика країна, і тут набагато простіше здійснювати контроль.

Чи є численні футбольні вболівальники в чемпіонаті Сан-Марино? Чи має кожен клуб свою власну групу підтримки?

Кількість уболівальників не є великою. Не кожен клуб може похвалитися численною фан-базою. Зазвичай підтримка йде від місцевих жителів, які вболівають за команди свого району або населеного пункту, адже кожен клуб у Сан-Марино представляє певну територію. Тому місцеві жителі частіше віддають перевагу одній команді та відвідують її матчі. Натомість клуби з топ-5 вже мають більше шанувальників, особливо ті, що регулярно беруть участь у кваліфікаційних матчах єврокубків.

Поділіться, будь ласка, своїм досвідом про те, як ви вперше дізналися про повномасштабний наступ Росії на Україну.

Це сталося вночі. Я досі пам'ятаю, як дізнався про це раніше за своїх батьків, які на той момент були в Україні. Я не спав, оскільки готувався до школи на наступний день. Через тренування мені часто доводилося займатися до пізньої ночі, а іноді навіть всю ніч. Коли я побачив новини в Telegram, відразу ж почав телефонувати і писати батькам.

Спочатку вони не виходили на зв'язок, але потім прокинулися і повідомили мені, що краще лягти спати, і що все буде гаразд. Проте згодом стало очевидно, що ситуація дуже критична. Я не відвідав школу того дня, залишившись вдома, і постійно підтримував зв'язок з батьками та сестрою.

- А в клубах зчаста запитували про війну в Україні, про те, що відбувається?

- Звісно, завжди запитували. Надто старші люди. Мої однолітки чи футболісти мого віку питають рідше, але теж інколи цікавляться. Багато хто добре розуміє, що відбувається. На початку війни про це казали куди більше, було більше запитань. Зараз теж цікавляться, але вже не так часто.

Мій президент у "Ювенес-Догані" — надзвичайно чудова особистість. Він навіть підписаний на українські Telegram-канали. Одного разу він показав мені це і зізнався, що сам перекладає новини та уважно стежить за подіями в Україні. Я був приємно вражений. Він часто просив передати привіт моїм батькам, запитував, чи все гаразд, яка ситуація в Україні, та що думають люди. Загалом, люди ставляться до цього дуже серйозно і щиро цікавляться.

У мене є й інші знайомі, які на початку конфлікту підтримували українців, надаючи їм житло. Тож у цьому сенсі я справді щасливий з моїм оточенням.

Чи є росіяни в Сан-Марино? Можливо, в чемпіонаті грають футболісти з Росії?

У чемпіонаті російських гравців немає. Однак, коли я був молодшим і тільки переселився до Італії, у Сан-Марино та Ріміні російську мову можна було почути досить часто. Цей регіон користувався великою популярністю серед росіян. Сьогодні ж такої ситуації практично не існує. У цьому році в чемпіонаті Сан-Марино я зустрів лише білорусів, які вже тривалий час проживають в Італії.

Поділіться, хто з футболістів є для вас прикладом? Чи є у вас кумир?

- Є два футболісти, які мені дуже імпонують. Рівняюся на захисників Серхіо Рамоса та Іллю Забарного. Та основний мій кумир - Кріштіану Роналду.

Яка ключова мета вас надихає на досягнення впродовж наступних двох-трьох років?

- Думаю, що насамперед хотілося б укласти хороший контракт. Проте, як і в кожного футболіста, моя головна мрія - грати у вищому дивізіоні одного з 5-ти топових чемпіонатів Європи. Це моя мрія ще з дитинства. А відколи переїхав до Італії, вболіваю за "Ювентус".

#Україна #Англія #Італія #Європа #Українці #Митниця #Англійська мова #Місто #Люксембург #Бразилія #Португалія #Сан-Марино #Кріштіану Роналду #Мальта #Італійська мова #Ріміні #Ритм #Албанці #Граматика #Серія А #Ліхтенштейн #«Реал Мадрид» #Тренер (футбол) #«Інтер» (Мілан) #Футбол #Серхіо Рамос #«Атлетіко» (Мадрид) #ФК «Нафтовик-Укрнафта» (Охтирка) #«Ріміні Ф.К. 1912» #«Аталанта Б.С.» #Сарніко #Збірна Сан-Марино з футболу #Серія D #Футбольне поле #«С.С.С. Наполі» #ФК «Ювентус» #Бергамо #Руслан Малиновський #Болонський університет #Емілія-Романья #Форлі