Як уникнути поразки у війні?

Протягом року я неодноразово намагався працювати над цими і подібними текстами, але щоразу відкладав їх. Під час війни критично важливо зберігати баланс між бойовим настроєм і реалістичним сприйняттям. Адже потрібно поєднувати те, що надихає та надає оптимізму, з тим, що повертає нас до суворої реальності.

Проте, коли всі - від волонтерів і військових до західних політиків і The Economist - висловили свої думки, я також не можу залишитися осторонь. Ми вже давно опинилися в ситуації, де мова йде не лише про перемогу, а про виживання. Чим швидше ми адаптуємо нашу стратегію до цієї реальності, тим більше шансів на те, що зможемо уникнути катастрофи в найбільш буквальному сенсі.

Більшість військових підтвердить вам, що у нас практично ніколи не буває плану Б. Задачі, які спускаються нашим підрозділам згори, часто не передбачають, що щось може піти не так і ми можемо не вистояти. Через це ми маємо "стояти до кінця".

Проте, якщо червоне світло горітиме постійно, автомобілі зрештою рушать з місця. Тому в певних умовах військові або поспішали покинути позиції, або ж організовано відступали — хтось за власним рішенням, інші ж виконували накази, які надходили, коли обставини вже ставали критичними.

Це називається позиційною обороною - так боронять стратегічно важливі точки на карті, відступ з яких призведе до критичних наслідків. Наприклад, втрата висоти призведе до значних людських втрат з нашого боку в майбутньому.

Оборона може також бути маневреною, коли життя людей ставиться вище за конкретні території чи швидко зведені окопи. У таких випадках утримують позиції доти, поки це є вигідним і дозволяє ефективно знищувати ворога. Як тільки ситуація змінюється на нашу користь, відбувається спланований відступ на заздалегідь підготовлені позиції, що є надзвичайно важливим. На жаль, наразі ми демонструємо вміння маневрувати лише в наступальних операціях.

На початку минулого року на платформі Ukrainian Witness було опубліковано інтерв'ю з Сергієм Сайгоном, автором книги року за версією BBC та діючим військовим. У розмові він висловив думку, що ми, зрештою, програємо цю війну, проте не так швидко, як сподівається агресор. Багато людей, яких я знаю і які спостерігають за конфліктом не через телевізор, а за допомогою дронів, також підтримують цю точку зору.

Це не значить, що у нас мало шансів виграти цю війну чи звести в нічию. Це означає, що нам треба припустити сценарій воєнної поразки і зрозуміти, які фактори до неї ведуть. Бо ймовірність такого сценарію далеко не нульова.

І, за багатьма факторами, ми знаходимося, м'яко кажучи, в поганому місці. Але продовжуємо не дивитись в ту сторону та ігнорувати погані новини, як людина з підозрою на онкологію може уникати біопсії, що може виявити рак на ранній стадії і врятувати її життя.

Крім того, непоразка сьогодні - це точно хороший фундамент для перемоги в майбутньому. Бо якщо бойові дії будуть іти, як ідуть, і основні тренди на полі бою і за його межами не зміняться, ми не подивимось в лице неприємним фактам - то ситуація для нас може почати погіршуватись значно швидше, ніж нам би того хотілось.

Поки росіяни не показували здатності зробити те, що нам уже вдавалось на Харківщині та Курщині - проривів, за якими слідує швидкий марш вглиб території ворога на десятки кілометрів. Але це не значить, що ми цього не побачимо найбличжим часом.

Якщо наші сили вичерпаються і ми не зможемо їх більше стримувати, вони отримають можливість здійснити прорив у Покровському напрямку і зупиняться в тій точці, де ми зможемо їх зупинити, якщо, звичайно, у нас вистачить на це можливостей.

У минулому році на урядових засіданнях багато хто серйозно обговорював перспективу досягнення перемоги до кінця року. Цього року ті ж особи, а також частина суспільства і деякі союзники почали розмірковувати про можливість замороження конфлікту.

Але серед них немає ключового стейкхолдера - росії. Країни-агресора, яка явно не має наміру зупинятись, допоки може вести загарбницькі бойові дії, щодня захоплює село за селом. Країни, яка вже демонструє готовність воювати і 10 років, якщо буде потрібно. Країни, яка розуміє тільки мову сили. Тоді як частина з нас все ще продовжує вірити, що "наступні 2-3 тижні будуть вирішальними" замість того, щоб уже зараз планувати з горизонтом у хоча б 2-3 наступні роки.

Це не означає, що ми повинні вступати у переговори з рф. Поки вона відчуває свою перевагу на фронті, вона буде вести розмови лише для того, щоб зміцнити свої позиції для остаточного нападу.

Цей та подальші тексти мають на меті вказати на фактори, які, на мою думку, можуть виграти нам більше часу для маневру і зробити так, щоб санкційний та міжнародний тиск на росію дав більше плодів. А також щоб сталися позитивні для нас події, які ми наразі не можемо передбачити.

Я виходжу з переконання, що наразі ми опинилися в обставинах, де нашим головним шансом на виживання є поступове виснаження ресурсів Росії до такої міри, що вона більше не зможе реалізувати свої амбіції силовими методами, принаймні в середньостроковій перспективі.

Також я виходжу з того, що сценарій нашої воєнної поразки є цілком реалістичним і його треба розглядати в пріоритетному порядку. Бо навіть якщо у вас є хоча б 1% шанс померти найближчим часом, ви сконцентруєтесь на нівелюванні чи зниженні цього ризику. Адже ставка надто велика і, якщо вона зіграє, все решта вже буде неважливо.

Проте, чомусь у нашій країні ми майже не обговорюємо стратегію, яка б дозволила уникнути поразки у війні з ресурсно-насиченим противником, що, очевидно, не має наміру зупинятися найближчим часом.

Якщо ви все ще дотримуєтеся думки, що "Захід не дозволить нам програти", то варто згадати, що той же Захід, а особливо США, не підтримували ідею розпаду Радянського Союзу на кілька менших ядерних держав. У цьому напрямку було зроблено багато зусиль, включаючи особисті дзвінки та візити президента США. Проте результат, який ми маємо, говорить сам за себе.

Якщо ми зазнаємо поразки, то ще один фрагмент глобальної мапи змінить свій відтінок, так само як колись сталося з Чехословаччиною, яку окупував Радянський Союз. Не вводьте себе в оману, будь ласка.

Події лютого 2022 року мали на меті нашу ліквідацію. І в 2026-му це може повторитися, якщо ми не візьмемо ситуацію під контроль, як це вже траплялося з В'єтнамом та Афганістаном.

Не обманюйте себе надіями, адже вони можуть завдати великого болю, коли розкриються.

Одночасно, як суспільство, так і уряд намагаються уникати обговорення сценаріїв війни, якщо конфлікт триватиме 10 або більше років. Я усвідомлюю, що така тема справляє враження страху, викликає депресію і швидку реакцію з запереченням, що це не може статися.

Проте, якщо розглядати можливість поразки, окупації, масових репресій і примусового переселення, повірте, ми боротимемося стільки, скільки буде потрібно. Навіть у значно складніших умовах, ніж ті, що існують сьогодні. Просто ми будемо менш підготовлені і втратимо більше людей та територій, оскільки сподіватимемося, що це все закінчиться швидше.

Однак конфлікт насправді триває вже більше десяти років і може завершитися несподівано, подібно до подій на Майдані, або ж продовжитися ще стільки ж. Нам слід бути підготовленими до кожного з цих варіантів, якщо, звісно, ми прагнемо залишитися живими.

Крім того, слід усвідомлювати, що ймовірність виникнення значних технологічних або військових досягнень, які могли б докорінно змінити обстановку на фронті, зменшується з кожним днем. Звісно, у нас попереду безліч нововведень: масове використання наземних безпілотників, а також поява дронів-роїв та зенітних безпілотників. Проте їхній вплив буде поступовим і навряд чи призведе до радикальних змін.

Єдиний варіант, за якого ситуація може змінитися швидко, полягає в можливому колапсі частини фронту через вичерпання моральних, людських і технічних ресурсів однієї зі сторін на певній ділянці лінії зіткнення. Наразі ми перебуваємо ближче до цього сценарію, ніж росія. Проте, ситуація все ще далека від остаточного вирішення. Принаймні, на даний момент.

Зрештою у війні на виснаження зазвичай немає переможців. Але в ній можна не програти, якщо використовувати свої ресурси краще за супротивника. В нашому випадку - на порядок краще.

Це цілком досяжно, якщо ми зосередимося на вирішенні п'яти основних аспектів, які я хотів би розглянути більш детально:

Усі ці аспекти не стосуються миттєвої перемоги, хоча я й не вважаю, що така перемога може бути досягнута в один момент. Ці пункти мають на меті змусити Росію сісти за стіл переговорів на наших умовах, позбавивши її будь-яких можливостей для військового успіху. Поки такі шанси залишаються, вона може лише тимчасово зупинятися для накопичення ресурсів перед новим наступом. Росія, починаючи з часів Івана Грозного, зазнавала поразок, але не зупинялася у своїх спробах захопити польські, балтійські та причорноморські території, що, зрештою, стало успішним лише на початку ХІХ століття.

Нам дуже важливо вірити в Перемогу і прагнути до неї. Але не варто робити головну помилку росіян в 2022-му - вірити в цю перемогу сліпо, недооцінювати ворога та уникати навіть думок про несприятливі сценарії. Якщо ми хочемо жити, звичайно.

Нам слід перейти від короткострокового конфлікту, що триватиме 2-3 місяці, до більш тривалої війни, яка може затягнутися на п'ять або навіть десять років, якщо це знадобиться. Ми повинні відмовитися від стратегії, де втрата території є для нас більш критичною, ніж втрати серед особового складу.

Ми маємо об'єднати людський капітал в армії в тих сферах, де його потенціал зможе реалізуватися найбільш ефективно. Це дозволить кожній людині максимально використати свої таланти та знання, приносячи більше користі, ніж це було б у піхоті.

Ми зобов'язані встановити прозорі, справедливі та некорупційні умови для функціонування ринку дронів, а не дозволяти Міністерству цифрової трансформації та Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації створювати структури, які більше нагадують бізнес-платформу.

Ми маємо об’єднатися та відверто визнати, що в тій чи іншій мірі кожен з нас стане учасником війни, навіть якщо це лякає і викликає великий опір. Повірте, я чудово розумію ваші почуття.

Крім того, нам потрібно активно займатися копаннями. Потрібно виконати величезну кількість роботи, готуючи свої населені пункти до можливих загроз. Це особливо важливо для Дніпропетровської, Харківської, Донецької та Запорізької областей.

Ми вичерпали наші резерви для атак. Настав час надати таку ж можливість і нашому супротивнику.

Продовження слідує...

P. S. Ось декілька прикладів конфліктів, які були програні через недооцінку противника та впевненість у швидкому завершенні бойових дій: Росія під час Російсько-Японської війни; Німеччина в обох світових війнах; Японія у Другій світовій війні; Росія під час Кримської війни; Італія в Першій Італо-ефіопській війні 1894-1896 років; Британія в Англо-афганських війнах; Італія під час Італо-Грецької війни 1940-1941 років.

Крайньо важливо, щоб у цьому контексті не було згадки про: "Україна у війні за незалежність 2014-2025". І в значній мірі це залежить від наших спільних дій, незалежно від того, як буде називатися президент США на той час.