Віра Церкви (27): Христос, що проявляється у Святих Таїнствах - Vatican News

В двадцять сьомому епізоді рубрики, присвяченої спадщині Другого Ватиканського Собору, йдеться про Божу благодать, яка стала історично присутньою в Ісусі та продовжує діяти в Церкві через Святі Таїнства.

Конституція про Святу Літургію ІІ Ватиканського собору Sacrosanctum Concilium надає вагоме значення Святим Таїнствам, у яких поєднуються видимі знаки та невидима сила Святого Духа. Соборний документ, зокрема, наголошує на важливості розуміння знаків Святих Таїнств, які сприяють плеканню духовного життя. В цьому та кількох наступних епізодах поглянемо на істотні особливості Святих Таїнств.

У католицькій богословській традиції Святі Таїнства вважаються ефективними знаками Божої благодаті. У Конституції II Ватиканського Собору, що стосується святої літургії, підкреслюється, що Святі Таїнства відіграють важливу роль в освяченні людей і в розвитку Тіла Христового, тобто Церкви. Існує сім основних Святих Таїнств: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Єлеопомазання, Священство і Подружжя. Вони охоплюють усі ключові етапи та важливі моменти у житті віруючого, через них християнське життя отримує нове дихання, розвивається та зміцнюється через Божу благодать. Перші три з цих Таїнств називаються Таїнствами християнського втаємничення, оскільки вони символізують вступ віруючих у життя віри Церкви. Наступні два таїнства класифікуються як Таїнства зцілення: Покаяння забезпечує внутрішнє зцілення та прощення гріхів, тоді як Єлеопомазання надається для фізичного оздоровлення. Святі Таїнства Священства та Подружжя вважаються Таїнствами, що сприяють розвитку Церкви, оскільки їхнє призначення полягає у особистому освяченні та служінні на спасіння інших.

Завдяки Святим Таїнствам, запровадженим Ісусом Христом, невидимий Бог стає відчутним і видимим у нашому світі. Як ми вже згадували в попередніх розділах, Ісус є таїнством Бога, Який відкриває Себе через таїнство свого життя: у словах і вчинках, знаках і чудесах, а також через свою смерть, воскресіння і зішестя Святого Духа. Тому Святі Таїнства не мають нічого спільного з практиками шаманів чи автоматизованими жестами, а тісно пов’язані з вірою в Ісуса Христа. Поняття «таїнство» (грец. misterion, лат. sacramentum) можна трактувати як таємницю невидимого Бога, що відкривається в Ісусі Христі. У цьому контексті таємничість не є синонімом чогось менш реального чи незрозумілого, а, навпаки, є справжньою реальністю, в якій кожен може брати участь через віру в Христа, Який продовжує діяти й сьогодні.

Життя Ісуса стало яскравим вираженням Божої любові, яка проявлялася через зцілення хворих, вигнання демонів, прощення гріхів і зустрічі з тими, хто потребував допомоги. Це також свідчило про близькість Бога до всіх людей та Його перемогу над гріхом і смертю. Явлення таїнства Божого досягло свого апогею під час смерті і воскресіння Христа, що відкрило двері до нового життя в Бозі для всього людства. Тому перші проповіді апостолів проголошували цю Божу любов в Ісусі Христі, який любить людей настільки, що віддав за них своє життя, і тепер, воскреснувши, перебуває поруч з ними. Таким чином, Церква, як спільнота учнів Христа, продовжує Його місію, слугуючи знаком і знаряддям глибокої єдності з Богом.

Єдність між Ісусом і Церквою знайшла своє відображення у висловах апостола Павла, який порівнює Церкву з містичним Тілом Христовим. Цей символ походить від пророка Єзекиїла, котрому Бог у символічний спосіб показав долину сухих і розділених кісток. Потім Господь надіслав до них духа, і ці кістки почали оживати, з'єднуватися та формуватися: спершу з'явилися сухожилля, а згодом шкіра, внаслідок чого виникло єдине життя (пор. Єз. 37,1-14). Так само Церква відновлюється завдяки силі Святого Духа, який дбайливо піклується про неї, перетворюючи її на образ Христа. Цей дар Святого Духа ми отримуємо під час нашого Хрещення, стаючи єдиним Тілом Христовим (1 Кор. 12,12-13), від якого ніхто не може нас відокремити. Апостол Павло, закликаючи чоловіків любити своїх дружин, як власне тіло, зазначає, що Христос діє так само стосовно Церкви, адже ми є членами Його тіла (пор. Еф. 5,25-30). Господь, який щиро любить людину, прагне, щоб усі члени Церкви також були єдиним тілом в любові та єдності.

Завдяки дії Святого Духа, Церква продовжує виконувати місію Христа. Божа благодать, яка стала доступною через Ісуса, продовжує своє вплив у Церкві, особливо через роботу Святого Духа. "Церква, підтримуючи світ, сама також отримує багато від нього, і її єдине бажання – щоб Боже царство прийшло і спасіння людства здійснилося. Дійсно, всі блага, які Божий народ може принести людству під час свого земного паломництва, походять з того, що Церква є "вселенським Таїнством спасіння", адже вона відкриває і втілює таїнство Божої любові до людей", - зазначено у Душпастирській конституції про Церкву в сучасному світі. Церква проявляє себе через сім Святих Таїнств, які безпосередньо впливають на вірних. "Святі Таїнства є "церковними" у двох сенсах: вони є таїнствами "через Церкву" і "для Церкви". Вони є "через Церкву", оскільки сама Церква є таїнством дії Христа, який діє в ній завдяки Святому Духу. Водночас, вони є "для Церкви", оскільки будують її і втілюють в людях - особливо в Євхаристії - таїнство єднання з Богом-Любов’ю, Який є Одним у Трьох Особах", - навчає Катехизм Католицької Церкви. Христос, через Церкву, своє містичне тіло, робить віруючих учасниками свого життя, з’єднуючи їх зі своєю смертю і воскресінням у реальний і таємничий спосіб через Святі Таїнства. У Євхаристії та в усіх Святих Таїнствах ми отримуємо можливість зустрітися з Господом Ісусом.

Кожне Святе Таїнство має свій сакраментальний знак, що складається з матеріальних елементів (таких як вода, хліб, вино) і дій (наприклад, помазання, покладання рук), які ми називаємо матерією. Окрім цього, кожне Таїнство супроводжується словами, які проголошує служитель, що формує його структуру. В історії Церкви ми можемо знайти безліч навчань Отців Церкви та богословів, які досліджували глибокі значення Святих Таїнств, прагнучи пояснити дію Христа. У перші століття християнства Отці Церкви акцентували увагу на біблійних знаках, які в Старому Завіті виступають як праобрази, надаючи їм справжнього сенсу лише Христос. Тому твори Отців, в яких йдеться про Святі Таїнства, пронизані біблійною мовою, символізмом та поезією, де кожен аспект вказує на Ісуса. Згодом, із виникненням точніших понять, алегоричне сприйняття таїнств втратило свою первинну важливість. Внаслідок цього, під час вивчення творів Святих Отців сьогодні ми можемо стикатися з певними труднощами. Наприклад, у нашому розумінні термін "символічне" часто асоціюється з чимось менш реальним або правдивим. Подібна доля спіткала терміни "містичний" і "таїнственний", які в сучасному контексті можуть позначати щось, що виглядає реальним, але насправді таким не є. Натомість для Отців Церкви "символічне" означало найвищий рівень реальності, адже у таїнстві видимий священний знак вказує на невидиму реальність, яка є найправдивішою і найреальнішою з усіх можливих.

У цьому контексті, щоб проілюструвати зв'язок між видимими зовнішніми та невидимими внутрішніми елементами Святого Таїнства, святий Августин розрізняє "речі" (лат. res), які відсилають до своєї першопричини в позачасовій реальності (в розумі Бога), і "знаки" (лат. signum). Знаки відсилають нас лише до них самих, тобто лише до того, що є видимим і відчутним, а речі вказують на щось більше, що перевершує видимі знаки. У цій перспективі Святе Таїнство - це видиме священнодіяння як сакральний знак невидимого таїнства. Святий Августин шукає зв'язок між видимим і невидимим, щоб обґрунтувати таїнство, яке розуміється як священний знак, що відсилає до священної реальності: до Бога. Крім того, він звертає увагу не так на матеріальний знак Святого Таїнства, скільки на його духовний вимір. З цієї причини підкреслюється важливість слова, яке поєднується з елементом таїнства і відтак стає священним й "видимим" словом. Тому самого по собі матеріального елементу недостатньо, необхідно, щоб хтось сказав про нього слово. Як навчає св. Августин, таким суб'єктом є насамперед Христос: коли хтось хрестить, то хрестить сам Христос.