Вашингтон надає зелене світло: які наслідки скасування зустрічі Трампа і Путіна? Інтерв'ю з Безсмертним.

Запланований саміт Трампа та Путіна в Будапешті, який ще нещодавно у Вашингтоні охрестили "моментом істини", завершився ще до свого початку. Американський лідер, який прагнув перетворити особисту дипломатію на інструмент глобального миру, зіткнувся з традиційною російською "логікою": не відступати, не визнавати і не йти на компроміси. Скасування цієї зустрічі стало не лише дипломатичним сигналом, а й символом: навіть у ситуації, де Трамп намагався стати "посередником великої угоди", Москва залишилася в своїй парадигмі шантажу. У Кремлі продовжують розраховувати на "виснаження Заходу", тоді як Путін "очікує на кращі умови на фронті".

По суті, російський лідер знову довів, що для Кремля "мир" є лише маскою для війни, яка супроводжується періодами пауз для перегрупування військових сил. Відмова Росії від припинення вогню на поточних фронтових позиціях та її вимога контролювати весь Донбас фактично зруйнували американську стратегію "заморожування конфлікту". Вашингтон усвідомив, що в Будапешті Трамп не може розраховувати на жодну угоду, а лише на політичну пастку, в яку він ризикує потрапити, намагаючись грати роль "великого миротворця". Будапештська зустріч мала стати політичним експериментом Трампа, але тепер перетворюється на перевірку його реалістичності. І хоча президент США ще не завершив справу з "угодою століття", світ вже розуміє: мир з Кремлем неможливо досягти через переговори, його можна лише нав'язати силою.

Водночас у Європі створюють інший план дій - документ із дванадцяти пунктів, мета якого полягає у припиненні війни вздовж актуальної лінії фронту. Цей проект, який розробляється за участю Києва, включає повернення дітей, які були депортовані, обмін полоненими, надання гарантій безпеки для України та поступове зняття санкцій з Москви лише після того, як вона реально долучиться до відновлення зруйнованих територій. Європейський план, який генеральний секретар НАТО Марк Рютте представить Трампу, намагається створити "реалістичну архітектуру миру" із залученням американського лідера як ключового учасника. У той же час Конгрес США готує нові законодавчі ініціативи щодо Росії - від надання їй статусу держави-спонсора тероризму до передачі заморожених російських активів Україні. Чи змінить Вашингтон свою позицію і відмовиться від компромісів з Москвою, покаже лише час.

Український дипломат і політик Роман Безсмертний висловив свої погляди на ці та інші теми в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA.

- Буквально кілька тому днів світ говорив про те, що Трамп знову кличе Путіна на особисту зустріч. І ось маємо ситуацію - не все так просто. Зустріч скасовано, хоча угорський міністр закордонних справ Петер Сіярто каже, що "все розвивається далі", як і представники Кремля, які теж повторюють, що начебто підготовка триває. То що відбулося, що із зустріччю в Будапешті?

Можна пожартувати, що вашингтонські дами надзвичайно мінливі: зранку одне, в обід інше, а ввечері зовсім інше. Проте, якщо говорити серйозно, то ситуація почала розгортатися минулого тижня, коли відбулася розмова між Путіним і Трампом. Мета цього дзвінка була очевидною - зірвати зустріч Зеленського з Трампом. Проте, незважаючи на всі зусилля, цього не вдалося досягти. Наприклад, з 25 питань, які обговорювалися, 22 мають чіткий прогрес, включаючи підготовку угоди про постачання Україні 25 систем Patriot в рамках відповідної програми. Тобто, якщо говорити про конкретику, процес рухається вперед, незважаючи на інформаційний шум. Найважливіше, що відносини між Зеленським і Трампом, а також між Україною та США, переходять у прагматичне русло. Без театральних вистав. Усі ці емоційні сцени з голосами та картами - це лише декорації. Цікаво, що найбільше Трамп говорив не про Україну, а про Мадуро та участь Іспанії в НАТО.

Якби вдалося усунути з переговорів таку "фігуру", як Віткофф, то все було б просто ідеально. Адже ця особа абсолютно некомпетентна в питаннях міжнародної політики. Проте його тримають у команді, оскільки він є близьким другом Трампа. От і сидить він на маленькому стільчику, киває головою та щось невнятно говорить. Таким чином, підсумок виглядає так: після тієї розмови та дзвінка інформаційний простір просто вибухнув і почав визначати політичну ситуацію. Це якраз той випадок, коли медійний вплив став незалежним чинником.

Що ж відбулося за цей час, окрім того, що Москва, незважаючи на всі спроби, все ще не готова до зупинки вогню і продовжує триматися своїх поглядів?

Якщо ознайомитися з публікаціями – від перших коментарів до глибокої аналітики – можна виявити широкий спектр думок: від "це кінець Путіну" до "все втрачено, тепер Трамп передає ракети Путіну, а не Україні". Це все є яскравим прикладом абсурду. І всі ці висловлення впливають на поведінку Трампа, реакції європейців та їхнє сприйняття ситуації. Проте, найголовніше – зустріч у Будапешті не могла виглядати як гарантована. Саме місце проведення саміту вже вказувало на те, що все може піти шкереберть.

Я весь час чекаю, коли Трамп озвучить одну з трьох сакраментальних фраз: або "першопричини конфлікту", або "неділимий характер глобальної безпеки", або "законні територіальні інтереси Росії". Як тільки він це скаже - значить, він зрозумів, про що "мурчить" Путін. Але поки що - ні. А це означає, що Путін просто грається з Трампом. Грошима. Тими самими 67 мільярдами на тунель під Беринговою протокою. Трамп, коли почув цифру, загорівся, як дитина.

Ось вам парадокс: напередодні європейські лідери заявляли: "Які репараційні кредити, нічого не буде". А Росія, немов у відповідь, оголошує - "Ось вам 67 мільярдів". І тут Європа миттєво реагує. Франція оголошує про свою згоду, а Бельгія знімає обмеження. У п'ятницю має бути ухвалене рішення щодо надання Україні репараційного кредиту. Це означає, що з’являться кошти на придбання зброї. А ці 67 мільярдів - це лише початок, ще багато роботи попереду. І тоді ми станемо свідками значних змін. Після цього, під час зустрічі Рубіо і Лаврова, останній відразу ж заговорив про "першопричини", і це сталося в публічному просторі.

Чому ж Будапешт опинився під загрозою? Це сталося 20 жовтня, коли з'явилася інформація з російських джерел про можливий замах на Путіна з боку британських спецслужб. Але варто зазначити, що Будапешт не є центром британської розвідки; історично тут домінували німецькі агенти. Ті, хто має вплив, добре обізнані про те, що сьогоднішня німецька резидентура в Будапешті активно діє. Тому цей сигнал не варто сприймати лише як медійну сенсацію. Це вагомий аргумент для того, щоб мати можливість "скасувати" зустріч, перенести її на іншу дату або ж обрати нову локацію. Це свідчить про те, що сигнал був поданий, і Європа оперативно відреагувала. Саме тому виникла пропозиція провести зустріч в Дубаї або в Об'єднаних Арабських Еміратах.

Там прозвучав увесь цей комплекс, який, схоже, Трамп просто не сприймає.

Так, саме так. І ось чому я невпинно повертаюся до цих трьох ключових аспектів: "основна причина", "неділимість глобальної безпеки" та "законні територіальні інтереси Росії". Це не лише питання капітуляції України. Це стосується загальної кризи системи безпеки, що була сформована після розпаду Радянського Союзу. Це означає повернення НАТО до меж 1991 року — до східної Німеччини. Це також передбачає виведення американських військових з Польщі, Румунії та країн Балтії. Насправді, це фактично повернення Росії влади над Центральною Європою в рамках пострадянського "центру впливу". Тому ця ситуація стосується не лише України, але й негативно вплине на США та Європу. Однак, здається, у Вашингтоні цього досі не зрозуміли. Ось чому наша "пані" така непередбачувана.

- Це саме про ті "гарантії безпеки для Росії ", про які Трамп натякав під час останньої зустрічі з Володимиром Зеленським?

Це саме той "проект угоди", який Росія надіслала в грудні 2021 року, якщо бути точним — 21 або 22 числа. Один варіант був адресований Вашингтону, а інший — Брюсселю. Обидва документи носили назву "Договір про гарантії безпеки для Російської Федерації". Один отримав відгук від США, інший — від НАТО. Тоді відбулися навіть два раунди переговорів: між делегаціями Росії та США, а також між керівництвом НАТО і Росією. Потім відбулася зустріч в ОБСЄ. Ці документи були опубліковані і не зникли — їх легко знайти та ознайомитися з ними. Чому Трамп чи Рубіо не згадують про них сьогодні і не використовують у своїй діяльності — важко сказати. Можливо, вони просто не усвідомлюють, що нинішні сигнали з Кремля натякають саме на ці угоди. Наче кажуть: "Вони ж у вас на столі, ви самі колись це обговорювали".

Будапешт, до речі, якщо б відбувся, мав би виражене не лише антиукраїнське, але й антиєвропейське забарвлення...

- Так, це відкритий сигнал, що Путін і Трамп формують союз не просто ситуативний, а союз проти об'єднаної Європи. І от це європейці прочитали моментально. Тому така нервова реакція головної дипломатки ЄС Каї Каллас і спільна заява європейських лідерів - вони відчули, що Будапешт стає точкою народження альянсу Трампа й Путіна, спрямованого проти ЄС.

Британські журналісти, звісно, не втрималися - написали, що це "ляпас Європі", "нагадування про Будапештський меморандум" і "приниження для України". Хоча, чесно кажучи, якби ми запустили тему "Будапешт-2" - тобто умовного нового формату, де зібралися б ті самі країни-гаранти - США, Велика Британія, Франція, Китай, - то, можливо, саме тоді ми побачили б, хто вони є насправді у цій історії.

Чи варто вже відмовитися від "Будапешт-2"? А може, його лише призупинили, а не скасували назавжди?

Сьогодні можна, як кажуть, "запивати його чаєм". Але не слід забувати. Адже зустріч Трампа і Путіна залишиться над нами, немов похмура хмара.

Отже, зустріч залишиться в невизначеності. Але чи є вона зараз актуальною для Трампа?

- Ні. Він уже досяг свого - телефонний дзвінок дозволив йому відмовити Україні без відкритої конфронтації. Путіну? Теж не потрібна. Він на кілька місяців зняв із себе тиск і тепер може дихати вільніше. Але для нього сам факт - потиснути руку Трампу, пройтися червоною доріжкою, отримати політичну "реанімацію" у прямому ефірі - це мрія, яку він ще не відклав. І саме так це треба читати.

- Ви сказали, що Путін "зняв проблему" на кілька місяців. Але чи справді зняв? Бо ж у п'ятницю очікується рішення про репараційний кредит Україні. Тобто гроші на зброю таки будуть. Інше питання - чи продаватиме Америка цю зброю у достатніх обсягах? І друге: санкції. Їх же теж мали "почекати" до зустрічі Трампа й Путіна, але тепер Сенат, здається, рухає самостійно три законопроєкти: визнання Росії державою-спонсором тероризму, санкції проти Китаю за підтримку РФ і використання заморожених російських активів для фінансування України. Кожні 90 днів - транш. Що далі, як ви гадаєте?

- Щодо активів у США, то там, за різними оцінками, від 56 до 60 мільярдів доларів. Раніше сума була ще більша, але як тільки ця тема пішла у публічний простір, гроші "перебігли". Чотири європейські банки, два з них - у Бельгії. Тому, власне, бельгійці так довго й чинили опір. Механізм, який зараз узгоджено, передбачає тверді гарантії, що ці кошти потім компенсують. Тобто юридично США не ризикують. І саме це дозволило зрушити процес із мертвої точки.

Рішення Сенату надає Трампу формальне право на дії, однак не зобов'язує його до виконання. І тут криється основна проблема: рішення ухвалюються, але остаточне слово залишається за президентом. Як ми можемо спостерігати, Трамп уникає будь-якої відповідальності, постійно маневруючи, перекладаючи обов'язки та відтерміновуючи дії. Тому навіть ухвалені закони не гарантують своєї реалізації. Ще один важливий аспект: у весняній версії законопроекту змінено ключовий момент — тепер саме президент визначає терміни запровадження санкцій. За часів Обами та Байдена це було навпаки: Сенат ухвалював санкції, а адміністрація лише їх реалізовувала. Тепер ситуація кардинально змінилася. Це яскравий приклад трампізму в дії.

Отже, різких змін не передбачається?

Ні, різких змін поки не очікується. Однак певні кроки вже вживаються. Зустріч, що відбудеться 24 жовтня, має символічне значення. Ті, хто уважно спостерігає за подіями, помітили, що в атаках на об'єкти в Російській Федерації були задіяні європейські крилаті ракети. Це важливий момент. Він свідчить про те, що Вашингтон дав зелене світло на використання певних технологій і координацію дій. Іншими словами, ми спостерігаємо перехід від слів до конкретних дій. І це лише один з багатьох аспектів поточного процесу.

Схожі слова можна сказати про зустрічі президента Зеленського з керівниками Lockheed Martin та Raytheon. Це не лише формальні посмішки — це результат спільної роботи над проєктами, які змінюють баланс сил. Важливою є також присутність нашої міністерки енергетики, пані Гринчук, у Вашингтоні. Її взаємодія з міністром енергетики США, Райтом, однозначно свідчить про підготовку комплексної стратегії, що охоплює енергетику, оборону та технології. До речі, Райт — один із тих, хто активно закликає Трампа вжити заходів, щоб позбавити Росію доступу до міжнародного ринку сирої нафти та нафтопродуктів.

Стосовно 12 пунктів, які обговорюють Україна та Європа для досягнення миру, ключовим є оголошення про припинення вогню. Далі в плані йдеться про поступове зняття санкцій з Росії. Зокрема, обговорюється можливість розмороження 300 мільярдів доларів: якщо Росія інвестує частину цих коштів у відновлення України, це може стати реальністю. Тим часом Рютте перебуває у Вашингтоні на зустрічі з Трампом. Які ж шанси цього плану, і чи зможе він переконати Трампа підтримати його?

У цій ситуації Рютте більше нагадує психотерапевта, аніж дипломата. Він відправляється, щоб впоратися з надто знервованою та непередбачуваною "пацієнткою" — американською владою. Його ключове завдання полягає в тому, аби донести до Трампа, що 140 мільярдів доларів, які будуть оголошені в п’ятницю, не є жартом. Європа серйозно налаштована, НАТО готове до дій, а фінансові зобов'язання — це не просто цифри, а прояв рішучості. По-друге, потрібно продемонструвати, що Європа має свій план, і він готовий до обговорення.

Звичайно, Кремль одразу відкине цю пропозицію. Москва не готова прийняти жодні умови, які передбачають відступ або контроль з боку інших. Однак сам факт, що Європа почала діяти в унісон з Україною, вже є значним кроком вперед. Це також майстерний тактичний маневр: створити враження, що процес рухається, аби продемонструвати, що саме Москва перешкоджає досягненню миру.

У документі міститься положення про припинення бойових дій та поетапне скасування санкцій. Це явно зроблено для того, щоб створити враження досягнення компромісу.

Так, це саме так. Це гра дипломатії. Трамп, починаючи з часів Анкориджа, постійно обертався навколо однієї й тієї ж концепції: "вогонь на зупинку в обмін на скасування санкцій". Але коли цей підхід не спрацював, він просто змінив терміни. Тепер він говорить про "зупинку на лінії фронту". Хоча звучить інакше, суть залишається незмінною: замороження конфлікту. І, звичайно, Кремль відмовиться. Але для Трампа це зручна ілюзія контролю. Він вважає, що ситуація стане стабільною, і він "керує процесом". У той же час, Вашингтон готує інше - системну передачу ракет дальньої дії: Taurus, Storm Shadow, модернізовані Scalp, і навіть питання Tomahawk вже в черзі на розгляд.

- Тобто маятник триватиме? Сьогодні Трамп підморгне Україні, а завтра Путін подзвонить - і знову "тунель дружби"? І так у наступні місяці, а можливо - і протягом усієї каденції Трампа?

Отже, цей маятник буде коливатися стільки, скільки Трамп перебуватиме в Білому домі. Він не здатен зрозуміти суть цієї війни, сприймаючи її як бізнесовий конфлікт, який слід вирішити шляхом укладення угоди. Але війна — це не просто комерційний договір. Поки американська система зберігає рівновагу в Ізраїлі, вона ще функціонує. Натомість в Україні панує хаос. Трамп не усвідомлює глибини нашого спротиву і не сприймає Україну як самостійну державу. Це призводить до того, що середній рівень чиновників у Держдепартаменті або Пентагоні, які розуміють ситуацію, не має впливу, оскільки все зосереджено в руках республіканської адміністрації і однієї особи. Тож маятник буде продовжувати коливатися. Єдиний спосіб його стабілізувати — це Європа. Україна і Європа — ось формула нашого виживання, адже доля України нерозривно пов'язана з долею Європи. Європа має пробудитися.

А як щодо Росії? Чи продовжить вона свої спроби "м'яко" впливати на Трампа та втягувати його у новий "Будапешт"? І чи є у Європи справжня можливість підтримати Україну в нанесенні серйозних ударів по Росії, які матимуть реальні наслідки, а не лише символічні?

- На самоті - ні. Європа не в змозі надати Україні всі необхідні ресурси. Частково - так. Але справжня підтримка можлива лише в партнерстві зі Сполученими Штатами. Обсяги виробництва, логістичні процеси, стандарти - все це можна узгодити тільки через Вашингтон. І цю роботу слід розпочати вже зараз.

Отже, знову все зводиться до Трампа. І навряд чи він готовий надати Україні всі необхідні ресурси, щоб завдати справжнього удару Путіну.

- Не зовсім. Згадайте, я казав про "ракетну чергу". "Томагавк" уже стоїть у ній. Як колись Abrams і F-16. Це не означає, що завтра, але це означає, що рішення "дозріває". І підштовхують його не стільки політики, скільки сама реальність.

Розгляньте два недавні інциденти - пожежі на заводах російського "Лукойлу" в Румунії та Угорщині. Це не просто випадковість, а чітка реакція на дії. Британія запровадила санкції проти "Лукойлу", і російська сторона відповіла своєрідним чином: "Не хочеш мати справи - не отримаєш нічого". І ось вже пожежі стали реальністю. Це своєрідне попередження для Орбана: якщо підтримаєш 19-й пакет санкцій - отримаєш удар по своїй інфраструктурі. У Румунії ушкодження виявились незначними, тоді як в Угорщині - серйозні. Тепер їм доведеться активувати свої резерви. І це, до речі, ще один сигнал - навіть для тих, хто намагається грати на двох фронтах. Отже, вогонь палає не лише на заводах, а й під ногами тих, хто досі сподівається на "дружні" стосунки з Москвою.