"Женщина из Украины". Кто же она на самом деле?

Українська жінка - це справжня героїня, яка присвячує весь свій час волонтерству, аби підтримати підрозділ свого друга, брата, батька, коханого або навіть незнайомця. Вона вкладає свою душу, щоб зібрати кошти на той необхідний дрон, даючи можливість військовим вчасно помітити ворога, перш ніж той зможе завдати удару.

Українська жінка - це жінка у війську, котра доєдналась до ЗСУ за власним бажанням. Доклала максимум зусиль аби бути на рівні з побратимами. Жінка, яка займає бойову посаду, командує взводом чи ротою із 100+ військовослужбовців. Жінка, котра кожного дня знаходиться із підрозділом, від її вказівок залежить не тільки виконання бойових завдань, але й збереження життя бійців та ситуація на ЛБЗ в зоні виконання завдань.

Українська жінка - це жінка, яка віддає молодість і здоровʼя задля захисту власної країни. Жінка, яка втрачає найближчих людей: побратимів, друзів, рідних. Жінка, яка віддає своє життя.

Українська жінка - це жінка, яка чекає вдома воїна, щоночі захлинаючись у сльозах, поки той виборює спокій їхньої сімʼї на передовій. Вона засинає з думкою про нього, здригається від повідомлень, дзвінків, схожих на нього людей, котрих зустрічає на вулиці. Їй важко одній вдома справлятись із дітьми, але вона справляється, бо мусить...

Українська жінка — це та, яка чекає повернення сина, брата, батька чи коханого з полону. Вона слідкує за ворожими пабліками в надії побачити його обличчя, бере участь у акціях на підтримку полонених і зниклих безвісти. Це жінка, що несе в собі глибоку рану, яка завжди буде кровоточити; рана, що час від часу наповнюється надією під час чергового обміну наших захисників, але знову стає болючою, коли серед військових немає її "сенсу".

Українська жінка - це матір, яка втратила доньку чи єдиного сина на війні. Поховала його в рідному місті та щодня відвідує могилу, приносячи щоразу свіжі квіти.

Українська жінка — це жінка, яка втратила свого коханого, що був для неї всім. Вона, дізнавшись про його загибель, вирушає на лінію фронту, щоб знайти його серед товаришів. Коли їй вдається знайти його, вона тримає його ще тепле тіло за руку, ласкаво гладить щоку і ніжно цілує в губи, які ще зберігають тепло.

Українська жінка — це жінка, що в умовах війни переживає як знахідку, так і втрату кохання. Її життя повністю перевертається, адже війна знищує всі її плани і мрії. Вона прощається із коханим, залишаючи на своїх губах відбиток його холодного поцілунку, який ніколи не зникне. Цей холод — унікальний, його неможливо переплутати з чимось іншим. Вона, як і він, похована разом із ним: він фізично в труні, а вона — морально, у своїй безмежній тузі.

Українська жінка - це жінка, яка, незважаючи на всі труднощі, що з'являються на її шляху, щодня піднімається з глибини, куди її занурює життя. Кожної ночі вона мріє про те, щоб заснути назавжди, але зранку знаходить в собі сили встати, адже в її серці звучить голос коханого, який завжди повторює: "ти сильна", "ти впораєшся", "найголовніше, що ми разом, решту подолаємо". І вони дійсно разом. Вона відчуває його присутність і підтримку в кожному кроці.

Українська жінка — це та, яка вимовляє "я не можу", але, попри все, знаходить в собі мужність продовжувати те "не можу" день за днем, місяць за місяцем, рік за роком. Вона черпає сили з оточення і від тих, хто підтримує її з висоти.

Українська жінка - жінка, котра щоночі зустрічається у снах із коханим, проживає щасливі моменти, наче у паралельному вимірі, де у них все добре, де вони живі, де вони разом.

Українська жінка — це та, яка не ставить запитань "чому" чи "за що". Вона просто вирішує нанести на своє зап’ястя татуювання Зіроньки, аби цей символ, що нагадує про їхнє кохання, яке загинуло разом із її нареченим, надавав їй сил іти далі. Вона була його Зіронькою, провідною світлом, компасом, який вказував правильний шлях. Тепер, залишившись без нього, ця Зірка втратила свій блиск, а компас втратив свою точність.

Українська жінка — це та, що продовжує справу свого коханого. Навіть без сил, без натхнення і без бажання, це єдине, що має значення. Як і їхня майбутня зустріч.

Українська жінка — це особа, яка ніколи не зупиняється на словах "я не можу" чи "мені не вдається". Вона витирає сльози і з впевненістю керує своєю командою, продовжуючи боротьбу за двох. Вона одягає його речі, носить подарований ним оберіг на шиї та заручальне кільце на руці. Цей текст написаний для того, щоб розкрити справжнє обличчя "української жінки". Вона прагне довести своєму коханому, що він мав рацію, коли говорив: "ти сильна, моя люба", "ти мудра і здатна на все".

У кожного з нас свій біль, своя рана завдана противником. У кожного з нас противник забрав друзів, родичів, побратимів, коханих. Забрав народжених і вже ніколи не народжених.

Для декого з нас перемоги не буде, тому що наша перемога, як і всі сенси, лежать у труні разом з тим, з ким поховані ми самі.

Проте це не свідчить про те, що наша боротьба завершена. Ні, ми продовжуємо змагатися за себе і за тих, чия боротьба закінчилася на полі бою. Ми повинні зберігати їх у пам’яті, згадувати та поширювати їхню спадщину. Адже герой залишається живим доти, поки його шанують, поважають і пам’ятають.

Як зазначав мій наречений, Максим Ємець, відомий як "Єнот", є українським військовим, що обіймає посаду підполковника та старшого офіцера в спецпідрозділі ГУР.

Крила нагадують мені про тих, хто не піддався у битві.

Про тих, хто залишився вірним військовій родині.

Крила дає надія, що пройшовши серед хрестів

Ми відкриємо шлях до незвіданих всесвітів.

Сум охоплює, проте не переможе.

Гасити вогонь, коли все навколо охоплене полум'ям.

З іменами тих, хто в битві пожертвував найважливішим – своїм життям.

За тих вже не пригорне ненароджене дитя.

Не раз покладемо на могили ми квіти

Здається вже рідними стали нам чужі діти

Коли опиняєшся серед військових стягів, серце наповнює смуток.

Де слово в боротьбі немічне, туди вступає загартована сталь.

Слава Максиму Ємцю "Єноту"! Слава Героям України! Слава Україні!

Для всіх жінок України!