У пошуках українського аналога Петена

Двадцять друге червня. На пострадянському просторі ця дата асоціюється з операцією "Барбаросса" та вторгненням німецької армії в СРСР. Але в Західній Європі той же день календаря пов'язаний з іншою, не менш яскравою сторінкою воєнної історії ХХ століття.

Цієї неділі ми відзначаємо 85-річчя Другого Комп'єнського перемир'я, яке було підписане між Францією та Німеччиною 22 червня 1940 року. У цьому контексті термін "перемир'я" ("armistice") насправді означав капітуляцію однієї з країн.

Герой минулої війни маршал Анрі Філіп Петен став главою держави всього за шість днів до укладення миру, прагнучи захистити національну репутацію власним авторитетом.

Його уряд не лише відмовився від продовження бойових дій, але й погодився на розподіл Франції на дві зони: окуповану північ та неокупований південь. Вони погодилися на роззброєння французької армії та передачу важкого озброєння німецьким військам. Також уряд зобов'язався зменшити власні збройні сили до мінімального рівня. Крім того, вони прийняли рішення утримувати німецькі окупаційні війська на території Франції за власні кошти. Уряд також визнав, що сотні тисяч французьких військовополонених залишаться у німецьких таборах. Вони також погодилися видати Гітлеру антифашистів, які колись знайшли втіху у Франції.

Відповідно, французькому урядові було надано обмежений суверенітет на певній території, але це тривало недовго. Осінь 1942 року стала переломним моментом: після висадки англо-американських сил у Північній Африці, Німеччина розпочала військову операцію "Антон". Протягом двох тижнів і трьох днів німецькі війська захопили всю неокуповану південну частину Франції, поклавши край ілюзії французької незалежності.

Ослаблена французька армія не буде протистояти новому наступу. Тим часом уряд Франції висловить незгоду з порушенням умов мирної угоди 1940 року, однак, зрозуміло, цей протест залишиться без уваги.

Через 85 років цей історичний кейс знову виявився актуальним. 2025-го ми самі переконалися, наскільки розпливчастим може бути поняття "перемир'я".

На початку року численні міжнародні спостерігачі прогнозували, що до літа Київ і Москва зможуть досягти угоди про тимчасове припинення вогню. При цьому "перемир'я" розглядалося як неминучий взаємний компроміс. Обидві сторони усвідомлювали, що ні Росія, ні Україна не в змозі досягти безумовної перемоги на полі бою. Так само завершилися радянсько-фінська війна 1940 року, Корейська війна 1953 року та ірано-іракська війна 1988 року.

Однак план заморозки російсько-української війни, який на Заході вважають розумним і компромісним рішенням, фактично відкинула Москва. Натомість росіяни продовжують наполягати на повній капітуляції Києва, замаскованій під приблизно таке саме "перемир'я", як armisticе 1940 року. В Кремлі, як і раніше, вірять, що цей сценарій реальний і здійсненний.

Сьогодні Росія не зацікавлена ані в українському Маннергеймі, ані в українському Лі Син Мані, ані в українському Хомейні. Москві потрібен український Петен. І цілком можливо, що в столиці Росії вже розглядають потенційних претендентів на цю позицію.

Діюча влада України під керівництвом Володимира Зеленського, схоже, не розглядається як легітимна. Це підтверджують численні твердження з боку Росії про його нелегітимність та спроби усунути його з посади. Кремль майже відкрито транслює меседж: "Якщо прагнете миру, позбудьтеся Зеленського". Вони сподіваються, що інші українські політики виявляться більш піддатливими і будуть готові прийняти на себе роль нового "Петена".

Лише 85 років тому Анрі Філіп Петен поставав не лише як звичайна людина. Він був не тільки військовим та політичним діячем. Маршал Петен втілював в собі дух Франції того часу та відображав складні обставини, в яких країна опинилася.

Петен - це приголомшливий успіх німецького бліцкригу. Це розгром бельгійських, голландських, британських експедиційних та найбоєздатніших французьких військ менш ніж за місяць. Це взятий без бою Париж, форсована Луара та прорвана лінія Мажино.

Хоч би як важко не було Україні в нерівному протистоянні з РФ, нічого, що можна було б порівняти з французькою кампанією 1940-го, на нашій землі не було і немає. За час повномасштабної війни ворожі війська так і не змогли повністю окупувати навіть Донецьку область. Кремлівський бліцкриг в Україні зірвався понад три роки тому. Проте російські офіційні особи намагаються поводитися так, ніби він мав успіх. І висувають умови "перемир'я", які були б доречними в разі краху фронту та колапсу української армії.

Також Петен символізує настрої мільйонів французів того часу. Це були справжні емоції, про які Франція прагнула забути в 1945 році, створивши для себе уявну героїчну історію війни.

У 1940 році Роман Гуль, який раніше служив в армії гетьмана Скоропадського та став білоемігрантом, проживав у Франції. У своїх спогадах він малює картину атмосфери того часу:

"Всі: селяни, виноградарі, ремісники, бакалійники, ресторатори, гарсони кафе, перукарі і солдати, що біжать, як зброд, всі хотіли одного - що завгодно, тільки щоб скінчилося це падіння в безодню... У всіх на думці було одне слово - "армістіс" (перемир'я), що означало, що німці не підуть на південь Франції, не прийдуть сюди, не розквартирують тут свої війська, не будуть забирати худобу, хліб, виноград, вино... Де Голль, який хотів опору, тоді втік із Франції до Лондона і був на той момент, на жаль, не з Францією, не з народом. З народом був Петен".

Безумовно, в сучасній Україні відчувається загальна втома від тривалої війни. Багато військовослужбовців пережили емоційне та фізичне вигорання. Чимало цивільних категорично виступають проти примусової мобілізації. Однак в Україні відсутнє відчуття стрімкого занурення у безодню. Це занурення, яке мільйони людей намагаються зупинити, нехтуючи будь-якими ризиками, хоч би на короткий проміжок часу.

У перші, найскладніші тижні повномасштабного вторгнення вдалося уникнути цього руйнівного психологічного впливу. Згодом вже не виникло умов для його прояву. Навіть регулярні атаки з повітря в українському тилу не здатні допомогти Росії досягти чогось подібного. Без значного колапсу на фронті це просто неможливо.

Чи існують в Україні прихильники капітуляції, замаскованої під мирні переговори? Так, як і в будь-якій країні, що переживає війну. Однак, щоб сформувати власного Петена, ця частина населення повинна стати не лише відносною, а й абсолютною більшістю. Наразі це виглядає як нездійснена мрія.

Чи можна знайти в Україні охочих стати вітчизняними Петенами? Чи є політики, які потайки прагнуть виконати цю роль? Відповісти на це непросто. Проте, якщо хтось на Печерських пагорбах дійсно замислюється про таку можливість, варто пам’ятати, що після нової версії перемир’я рано чи пізно послідує нова операція "Антон".