"Незалежно від того, чи є Трамп на політичній арені, боротьба за свою країну є необхідною", - зазначив 26-річний Герой України Іван Чорний.

14 березня 2022 року полтавець Іван Чорний збирався вирушити з Вроцлава, де прожив останні три роки, до Парижа. Його наміром було зробити пропозицію своїй коханій у найромантичнішому місті планети.

Доля на цей раз обрала інший шлях. 14 березня 2022 року Чорний склав присягу на вірність українському народу в Полтаві.

Фінал стосунків з дівчиною виявився не таким, як хотілося, але зате виникла цікава ідея для позивного. У березні 2022 року Іван переглядав серіал "Паперовий будинок", де одного з персонажів звали Берлін. "Мої історії кохання та його мають багато спільного. Тому я вирішив взяти собі позивний 'Берлін'", - ділиться Іван в інтерв'ю для УП Чорний.

За три роки великої війни він змінив кілька бойових підрозділів і чимало військових спеціальностей. Берлін брав участь у боях на найгарячіших напрямках фронту. В жовтні 2023-го під час стрілецького бою в Авдіївці 25-річний старший солдат Чорний знищив дев'ятьох росіян, ще п'ятьох взяв у полон. За це він отримав звання Героя України.

Ми зустрілися з Іваном у серці Києва. Нещодавно він став частиною 412-го полку безпілотних систем "NEMESIS". Зараз проходить підготовку в столиці перед відправленням на бойові операції.

Іван Чорний поділився з "Українською правдою" своєю історією служби, розповівши, як у березні 2022 року опинився в лавах армії. Він поділився деталями, чому на фронті доводилося виконувати обов'язки аеророзвідника, сапера та штурмовика одночасно, а також розкрив, за яку спецоперацію був удостоєний звання Героя України. Іван також висловив свої думки щодо деяких аспектів української армії, які його дратують, та поділився ставленням до "мотиваційних" контрактів для молоді.

Вранці 24 лютого 2022-го Іван Чорний зібрав речі, поміняв злоті на гривні й вирушив в Україну разом із 22-річним другом Максимом. Ввечері хлопці приїхали у Львів.

- Як можна дістатися до Полтави? - запитав Іван у працівниці каси на вокзалі у Львові.

- Хлопці, ви хоч раз новини переглядали? Через Київ не проїдете, росіяни там все під своїм контролем, - сказала вона.

Друзі прийняли рішення дістатися до столиці, а вже на місці вирішити, як діяти далі. В наступний день, під час комендантської години, вони досягли Києва.

Спочатку хлопці, здавалося, опинилися в зовсім іншій реальності. Іван підійшов до поліцейського і обережно запитав: "Чи можу я зайти в Макдональдс, щоб купити щось поїсти?" Поліцейський подивився на нього, мов на божевільного, і різко відказав: "Ти що, зовсім не в собі? Який Макдональдс? Все зачинено".

Невдовзі після прибуття до Полтави, де мешкають його родичі, Чорний вирушив до територіального центру комплектування, аби стати частиною Збройних сил України. Його внесли до списку та повідомили, що потрібно дочекатися дзвінка. Іван терпляче чекав два тижні.

Ми з Максом навіть роздумували над тим, щоб заплатити комусь, аби нас взяли до армії. Було дуже прикро: прибули з наміром боротися, а нас ніде не хотіли бачити. Проте в середині березня нам врешті-решт вдалося потрапити до 116-ї бригади територіальної оборони. І зробили це безкоштовно, - усміхається хлопець.

Перед початком масштабного конфлікту Іван рішуче відкидав ідею служити у війську, оскільки не сприймав військову культуру.

- Я - воїн на фронті, а не просто солдат у "радянській армії". Завжди наголошую на це старшим по званням: бойові звання - це добре, але все, що стосується армійських формальностей, таких як марширування чи шикування, - вибачте, пишіть мені догану, але я відмовляюся брати в цьому участь, - пояснює він.

Читайте також: Я був готовий віддати гроші ВЛК за те, щоб отримати статус придатного. Історія "кіборга" Молота, який обороняв ДАП, а зараз воює на протезі.

Протягом року Берлін виконував обов'язки в тилу, забезпечуючи охорону військових підрозділів та працюючи на блокпостах. Його перше підвищення у військовому званні відбулося ще до того, як він почав брати участь у бойових операціях.

- Мені дали "старшого солдата" в Полтаві. Чесно кажучи, не розумію, за які заслуги. Можливо, за те, що я хороший хлопчик, - жартує Берлін.

Паралельно військові готувалися до роботи "в полях": вчилися стріляти, розбирати і збирати автомати, бігати довгі дистанції.

- Ми навіть стали переможцями одних змагань у нашій команді. Як нагороду отримали "подарунок" - "поїздку" до Бахмута, - жартує Чорний.

До початку великої війни Іван часто подорожував Європою. В 2023-2024 роках його "туристичні" маршрути пролягали здебільшого посадками Донеччини.

Перші стрілецькі зіткнення Берлін відчув у січні 2023 року в селі Парасковіївка. Невеликий підрозділ українських солдатів увійшов у населений пункт під вогневим прикриттям танків і мінометів. Багато з військових вперше стикнулися з бойовими діями. Тоді вдалося зберегти контроль над селом.

Протягом дванадцяти днів ми зафіксували всього 15 поранених "трьохсотих" і трьох загиблих. І це попри те, що в селі точилися надзвичайно запеклі вуличні бої – не з кимось, а з "вагнерівцями", - ділиться спогадами боєць.

За штатним розписом бригади Іван був сапером, але доводилося виконувати різні завдання.

Незалежно від обійманої посади, коли виникає завдання, його слід виконати. Якщо ж хтось допустив помилку, потрібно терміново виправляти становище.

13 жовтня 2023-го я був аеророзвідником, 15-го - сапером, а 19-го - штурмовиком. За тиждень змінив купу спеціальностей, - розповідає старший солдат.

19 жовтня 2023 року в районі "Коксохіму" в Авдіївці відбувся один з численних російських атак. Вогневі зіткнення тривали безперервно.

Для того щоб стримати наступ російських військ, сапери 116-ї бригади територіальної оборони планували замінувати проїзну смугу в полях на напрямку Красногорівки. Ранком 20 жовтня Іван Чорний разом з двома товаришами по службі відправився виконувати це завдання.

Після атак на полі залишилося безліч російських солдатів. Вони шукали притулку за знищеними машинами та в кратерах від снарядів. Спочатку підрозділ ЗСУ мав завдання витіснити росіян, а потім Берлін разом із товаришами підготував би мінні пастки на цій ділянці.

Однак Чорний вирішив не зволікати й не чекати на штурмову групу. Приблизно за двадцять метрів від нього ховалися чотири російських солдати. Спочатку Берлін знищив трьох із них, а його товариш допоміг Івану впоратися з четвертим.

Чорний продовжував свій шлях у бік ділянки, де планувалося закласти міни.

Я просувався вперед, розкидаючи міни перед собою, немов у кінокартинах про Другу світову війну. Це було своєрідне задоволення: навколо свистіли кулі, росіяни падали на землю. На своєму шляху я знищив ще трьох, - ділиться спогадами старший солдат.

Тоді він вперше захопив ворога в полон, який стверджував: "Я свій!".

- Я змусив його роздягнутися до трусів, тому що він скрізь напихав ножі, заточки. В нього навіть у підошві якісь загострені гвіздки були. Переодягли його в одяг комунальника, який був у нас на позиціях, - розповідає Чорний.

Поряд з місцем інциденту розташовувався російський бронетранспортер. Полонений повідомив, що в ньому перебуває "його товариш - Ромка", який бажає здатися.

Коли стемніло, Чорний разом із побратимом і полоненим росіянином пішли забирати цей БТР. Біля техніки нікого не було. Чорний розраховував, що в бронетранспортері ховається тільки "Ромка", підійшов впритул, стукнув автоматом і сказав, щоб той вилазив. Берлін почув голоси.

- Я не розумів, скільки їх. Але усвідомлював, що нас тільки двоє і росіянин у трусах та кофті комунальника. Ми - метрів 200 від своїх позицій просто посеред поля.

Відразу почав імпровізувати називати різні імена, давати команди - створювати відчуття, що нас багато. Потім сказав, щоб викидали зброю і вилазили. Вони спершу не хотіли, але я додав: "Або гранату всередину - і ви всі "двісті", або вилазите", - каже Чорний.

Російські військові залишили свою зброю і вийшли з броньованого транспорту.

— Вы нас вдвоем окружили, и этот в трусах? — озадаченно спрашивает один из захваченных россиян.

Загалом 20 жовтня вдалося взяти в полон п'ять російських військових. Всі вони були з 15-ої мотострілкової бригади "Чорні гусари", яку в Росії вважають "елітною".

— Лише не відсікайте пальці та руки, — благав один з російських солдатів, наближаючись до українських позицій.

- Ти зовсім в своєму розумі? Які ще пальці? Які руки? - здивовано запитав Чорний.

- Разве вы не нацисты и не бандеровцы? - поинтересовался пленник.

- Ти серйозно? Я ж із ТрО, - зауважив Іван.

- Что именно подразумевается под ТрО? - с осторожностью спросил захватчик.

- Якби ми не отримали зброю, то зараз гнали б вас по полю з вилами, - посміхнувся Чорний.

Українські воїни сиділи з полоненими росіянами на позиціях до ранку, поки їх не забрали. Дехто з них розповідав, що приїхав воювати в Україну, щоб грошей заробити, дехто - щоб із тюрми вийти. До ранку вони показали українським воїнам на карті, де саме за Красногорівкою стоїть їхня техніка. Згодом ці локації підтвердилися - ЗСУ по них відпрацювали.

Командир 116-ої бригади прибув вранці і зайшов до нашого підвалу. Четверо солдатів у формі сиділи, а один з них був у костюмі комунальника. Комбриг, усміхаючись, промовив: "З цими все зрозуміло, 'шторм Z'. А цей чоловік точно росіянин, чи ви просто витягли якогось комунальника з люка в Покровську, щоб заповнити ряди?"

Яка їхня участь - мене це не турбувало. Однак я щиро сподіваюся, що вони не в Україні і що ми нині не підтримуємо їхні потреби своїми податковими внесками, - ділиться думками Чорний.

Менше ніж за тиждень Берлін отримав відеопривітання від тодішнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного і дізнався, що "отримає зірочку" за штурм в Авдіївці. Щоправда, не повірив одразу.

- Мені цікаво, який я насправді герой? Це стало справжнім сюрпризом, - згадує він про свої відчуття в той момент.

28 червня 2024 року президент підписав указ, яким Берлін отримав звання Героя України.

У січні 2024 року Іван Чорний вирішив перейти до 10-ї гірсько-штурмової бригади "Едельвейс", оскільки мав прагнення навчитися використовувати дрони. Проте, одразу після переведення, він потрапив до лікарні з показниками тиску 190/110. Після ретельного обстеження лікар рекомендував йому пройти психологічну реабілітацію в Полтаві.

У майбутньому численні військові можуть зіткнутися з психологічними труднощами, особливо через відчуття несправедливості. Крім того, з’являться ті, хто говоритиме: "Ми вас не відправляли на війну". Такий підхід абсолютно неприйнятний, - вважає Чорний.

Після лікування, яке тривало понад два місяці, ВЛК визнала Берліна придатним до служби лише в тилових підрозділах. Але він навіть не розглядав цей варіант.

- Це не викликає в мене жодного інтересу. Я прагну "битися" на передовій, - підкреслює військовий.

Протягом майже року він виконував обов'язки оператора дронів у складі "десятки" на передовій.

Однак у лютому 2025 року Іван вирішив перейти до 412-го полку безпілотних систем "NEMESIS", оскільки не зміг налагодити взаєморозуміння з новим командуванням своєї роти, що займалася розвідувальними та ударними БПЛА.

Кожного місяця ми з "бойових" виділяли по 10% на "ротну касу", щоб забезпечити комплектуючими для дронів та інші потреби підрозділу. Це було звичайним процесом. Кошти завжди використовувалися на справу. Але після зміни керівництва роти вони почали йти на комфортні умови для нового командування.

Ми насправді збирали кошти на якісне житло для людини, яка навіть не брала участі в бойових діях. Це нормально? Це абсолютно абсурдно. Якщо хлопці висловлювали своє невдоволення, їх негайно переводили до піхоти, - ділиться своїми думками Чорний.

Берліну нині 26 років. Коли він став частиною Збройних сил України, йому виповнилося 23.

- Як ви оцінюєте ініціативу заохочення молоді фінансовими бонусами? - звертаюся до Івана.

Чому люди вважають мільйон неймовірною сумою? Це, безумовно, позитивно. Було б чудово, якби кожен мав можливість отримати такий фінансовий стимул. Але, повірте, все, що відбувається на "нульовому" рівні, не варте й десяти мільйонів. Ви просто ризикуєте своїм життям.

Дехто каже, що бійці на передовій і так отримують багато грошей. Але не все так ідеально, як здається. Дуже багато коштів із зарплат піхотинці витрачають на транспорт, амуніцію, дрони, - відповідає він.

З "бойовими" виплатами ситуація також не є простою, підкреслює Чорний.

Іван розповідає зі свого досвіду: під час ротації на "нулі" я отримував менше "бойових" виплат, ніж ті, хто знаходився на командному пункті, розташованому за двадцять кілометрів від Слов'янська.

На його думку, проблема в тому, що командири часто розставляють на "жирні" посади своїх кумів, сватів, братів, друзів, які самі вирішують, скільки преміальних отримуватимуть.

Я переконаний, що до завершення війни на уніформах цих командирів не залишиться місця для медалей. Як все відбувається? Знищується техніка — хто отримує похвалу? Командир! — вважає Берлін. Але насправді, потрібно зовсім інше: підтримувати і забезпечувати всім необхідним простих солдатів, які тижнями виконують бойові завдання на фронті, сидять в окопах, де немає ані їжі, ані можливості помитися, ані нічого.

Читайте також: Контракт на мільйон. Чи допоможуть гроші посилити армію і що не так із мотиваційним проєктом для молоді

Поки у Вашингтоні хвилюються через те, що Україна "не має козирів у рукаві", спостерігаючи за конфліктом через соціальні мережі та затримуючи військову підтримку, бойові дії на передовій тривають без зупинки.

- Я не звертаю увагу на те, що несе Трамп, мені потрібно воювати. З Трампом чи без - треба воювати за свою державу. Не опустили руки в 2014 і 2022 роках, точно не варто робити це в 2025-му.

Без підтримки Сполучених Штатів буде надзвичайно складно. Проте на дванадцятому році конфлікту ми мали б усвідомити, що потрібно все робити власними силами та з використанням наших технологій, - підкреслює Герой України з позивним "Берлін".