Танець на межі: чи довіряють українці мирним переговорам та їхнім учасникам?

У середині серпня 2025 року президент США Дональд Трамп здійснив свою першу серйозну спробу ініціювати переговори для припинення російської агресії щодо України.

Одного разу, під час своєї передвиборчої кампанії, він запевняв, що зможе "завершити війну за добу", проте навіть через 24 тижні не зміг наблизитися до цього обіцянки.

У перші 7 місяців другого президентства Трамп зумів публічно розсваритися із президентом України Володимиром Зеленським, обізвати його диктатором із 4% підтримки, заблокувати ЗСУ доступ до розвідданих і поставок зброї та зробити ще масу спроб тиснути на жертву агресії, а не на агресора.

Тому не дивно, що в Україні з обуренням сприйняли пропозицію американського президента прийняти на Алясці ізольованого від світу масового вбивцю і одночасно лідера РФ Владіміра Путіна.

15 серпня, попри скепсис, Трамп прослав перед російським диктатором червону доріжку, яка для українців і європейських лідерів перетворилась на ще одну "червону лінію", за яку американському лідеру не можна дозволити заходити.

Тому вже 18 серпня миттєво організована коаліція із Зеленського та європейських лідерів була у Вашингтоні й намагалась не дати Трампу залишити сторону світла.

Після завершення цього саміту Білий дім оголосив про підготовку двосторонньої зустрічі між лідерами України та Росії, а потім заплановано тристоронній форум за участю президента США.

Західні дипломати почали активно висловлювати думки в медіа, стверджуючи, що "дипломатичне вирішення ситуації стало ближчим, ніж будь-коли". Водночас американські та європейські ЗМІ намагалися маніпулювати різноманітними даними, що стосуються настроїв українського суспільства, зокрема темами "прагнення до миру" і "втоми від війни".

Зрештою, саме з подібних маніпуляцій виникає запитання, яке одному з журналістів вдалося поставити Зеленському під час його візиту до Білого дому. Чи планує він, Зеленський, продовжувати "відправляти солдатів на смерть", коли, за словами журналіста, народ нібито "бажає мирних перемовин"?

Така кричуща маніпулятивність багатьох заяв при чутливості теми спонукали "Українську правду" розібратися, чи насправді українці підтримують переговори, чи довіряє українське суспільство їхнім учасникам, і чи зберігається у президента Зеленського достатній рівень підтримки, щоб результати перемовин були сприйняті в Україні.

7 серпня, за тиждень до запланованої зустрічі між Трампом і Путіним на Алясці, відомий американський Інститут Ґеллапа представив детальне соціологічне дослідження, яке аналізує громадську думку в Україні.

Обговорювалися також питання "значних змін": на старті російського вторгнення в 2022 році понад 70% українців виступали за боротьбу до остаточної перемоги, тоді як у серпні 2025 року майже 70% населення підтримує думку про необхідність швидкого завершення конфлікту через дипломатичні переговори.

Схожі результати були оприлюднені соціологічним центром SOCIS в Україні в червні. За даними його дослідження, дещо більше 20% респондентів підтримували ідею продовження війни до досягнення визначених цілей (по кордону 2022 року чи 1991 року), тоді як приблизно 70% учасників опитування висловилися за замороження конфлікту чи початок міжнародних переговорів.

Проте трактування американських соціологів, а також, в ще більшій мірі, медіа та політиків, виявилося не зовсім точним. Як зазначає в інтерв'ю з УП виконавчий директор Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький, відповідь на запитання про готовність до переговорів слід розглядати в контексті кількох інших аспектів.

Я особисто спостерігав, коли результати опитування Ґеллапа подавалися, нібито свідчачи про готовність українців прийняти мир на будь-яких умовах. Однак реальність набагато складніша. Звісно, якщо звернутися до будь-якої адекватної людини з питанням, як найкраще закінчити війну, вона відповість, що через перемовини. Це цілком природно.

Але правильно ставити запитання, на які поступки готові українці? І тут ситуація зовсім інша", - пояснює соціолог.

За його словами, з 2023 року, після не зовсім вдалого завершення етапу українського контрнаступу, спостерігається певна еволюція суспільних настроїв, яка, умовно кажучи, спрямована на прийняття нових реалій.

"Однак не варто переходити до позиції, що ми готові прийняти будь-які умови лише для того, щоб покласти край війні. У 2023 році лише 10% населення були готові на територіальні компроміси. Наразі близько 40% українців відкриті до розгляду таких можливостей. Проте, слід зазначити, що ситуація є більш складною", - зазначає Грушецький з КМІС.

Які саме компроміси маються на увазі? Якщо мова йде про передачу під контроль Росії територій, що наразі знаходяться під українським контролем, чи про офіційне визнання окупованих районів частиною Росії, то абсолютна більшість українців, а саме 70-80%, виступають проти таких пропозицій, - зазначає соціолог.

У наведеному дослідженні SOCIS також містило питання щодо потенційних компромісів. Коли респондентам було запропоновано відкриту форму відповіді з можливістю вибору кількох варіантів, близько 30% опитаних висловилися проти будь-яких поступок на користь Росії.

Майже 7% готові на скорочення армії, всього 16,5% - на територіальні поступки, 21% - на відмову від вступу в Євросоюз.

Більше 36% респондентів висловили готовність відмовитися від приєднання до НАТО.

Але й цю цифру необхідно правильно інтерпретувати: українці "жертвували" тим, у що найменше вірять. Згадане вище опитування Інституту Ґеллапа показало, що в Україні рекордно за останні роки впала кількість тих, хто вірить у можливість вступити у НАТО впродовж наступних 10 років - зараз таких всього 32%. Натомість 33% не вірять у можливість вступу взагалі ніколи.

Для порівняння, у можливість швидкого вступу в ЄС українці вірять - 52% бачать можливість впродовж наступних 10 років, ще 16% вважають, що на це піде від 10 до 20 років.

Тема поступок нерозривно пов'язана з іншим важливим елементом переговорного процесу — забезпеченням безпеки.

"Якщо хтось має намір підтримати мирний план, що включає різні пункти, схожі на тимчасову окупацію територій, то це можливо лише за умови наявності надійних гарантій безпеки, які будуть запропоновані в обмін на це. Лише в такому випадку більше 50% опитаних можуть погодитися на певний "мирний план". Якщо ж у документі не буде надійних гарантій безпеки, більшість респондентів відразу ж відкине будь-який такий проект", - зазначив у коментарі для УП Антон Грушецький.

Отже, можна підкреслити, що західні соціологи вірно виявили готовність українського суспільства до дипломатичного вирішення конфлікту. Проте, така можливість існує лише за умови, що не буде зроблено безпідставних поступок агресору, а також при наявності надійних гарантій безпеки з боку партнерів.

Три з половиною роки масштабного конфлікту чітко визначили, хто є агресором для України. Проте питання щодо союзників, чиї гарантії безпеки можуть стати вирішальним елементом для завершення війни та запобігання нових спалахів насильства, залишається менш ясним.

Опитування, проведене компанією Ґеллап, чітко продемонструвало, що ставлення українців до Сполучених Штатів зазнало найбільш значних змін.

На початку вторгнення в Україні в 2022 році, рівень підтримки дій Вашингтона серед українців становив 66%. Однак, під час президентства Дональда Трампа цей показник різко впав до 16%. Наразі 73% українських громадян не погоджуються з курсом, обраним новим керівництвом Сполучених Штатів.

Багато в чому саме такою недовірою спричинений і скепсис українців щодо можливості Трампа досягти сталого миру в Україні через переговори з Путіним.

Наприклад, за даними опитування компанії Gradus, проведеного в переддень зустрічі на Алясці, лише 25% опитаних вірили, що вона може дати стійкий мир. У можливість хоча б короткострокового припинення вогню вірили 50%.

Проте, після складних моментів у відносинах між Києвом і Вашингтоном, зокрема скандалу в Овальному кабінеті, все ж можна помітити повільний тренд до покращення ставлення до Сполучених Штатів.

Як показують дані серпневого опитування КМІСу, все більше українців починають повертатись до думки, що Штати працюють на те, щоб війна закінчилась на прийнятних для України умовах.

По-перше, незважаючи на численні суперечливі "інсайди" в західних медіа та урочисті червоні доріжки для Путіна, Трамп не поступився Україні в ключових питаннях.

По-друге, багато українців усвідомлюють, що саме Сполучені Штати та команда Трампа відіграють ключову роль у пошуку шляхів для завершення конфлікту.

Як показують дані Інституту Ґеллапа, незважаючи на різке несхвалення лідера США, 70% українців вважають, що Вашингтон має відіграти значну роль у розв'язанні конфлікту.

Поруч із тим українці так само хотіли б залучення на своїй стороні в переговорному процесі країн ЄС (75%) та Об'єднаного Королівства (71%).

У зв'язку з цим, формат зустрічі в Вашингтоні за участю Трампа, Зеленського, лідерів ЄС та Стармера можна вважати найбільш бажаним для України. Саме ці країни та інституції викликають у українців найбільшу довіру, і саме їхніх гарантій безпеки вони прагнуть отримати.

Останнім непроговореним фактором, критично важливим для легітимізації результатів будь-яких переговорів в Україні, залишається підтримка самого українського президента всередині країни.

На початку року, після серйозної суперечки в Білому домі, рівень підтримки Зеленського зріс. Протягом наступних місяців соціологи фіксували поступове й м'яке зниження цього показника. Це тривало до 22 липня, коли влада вчинила необачний напад на антикорупційні структури.

Після сплеску протестів та значного міжнародного резонансу внутрішня підтримка Зеленського зазнала суттєвих змін. Проте це не повинно заважати йому виступати від імені України на мирних переговорах, якщо такі відбудуться.

Спостерігається постійна тенденція: коли діяльність президента аналізується в рамках міжнародної політики, її оцінюють більш позитивно, ніж у випадку з внутрішніми справами.

У липні ми спостерігали, що формальна більшість населення має довіру до президента. Можна зазначити, що його риторика узгоджується з результатами опитувань, зокрема стосовно "червоних ліній", що, в свою чергу, сприяє позитивному сприйняттю в суспільстві", - коментує в інтерв'ю з УП Антон Грушецький з КМІС.