Світ без концепцій: оптимістична драма

Визначальним етапом у пошуках відповіді на одне з найактуальніших питань сьогодення — що, блин, відбувається? — є оцінка масштабу ситуації. Чи йдеться про звичний грип, чи про нову небезпечну пандемію? А може, цей раптовий трясця під ногами свідчить про незначну сейсмічну активність або ж є сигналом до великого виверження?

Цей випадок і справді демонструє, що розмір має велике значення, коли йдеться про оцінку перспектив і наслідків. Тому важливі події сучасності, такі як війна Росії проти України, зростання авторитаризму та "правий" реванш, можуть бути оцінені з різних точок зору: глобальної чи локальної. А точність наших висновків визначає правильність прийнятих рішень — чи ризикнути на Вихід, сподіваючись на здобуття Землі обітованої, чи залишитися, піддаючись небезпеці, що нагадує жахи Голокосту.

Можливо, те, що нині виглядає як суттєвий злам, насправді є лише короткочасним відступом. Або ж це нова реальність, яку помилково сприйняли за повернення до старих тенденцій.

Через три з половиною роки закінчиться термін президентства Трампа, і концепції MAGA зникнуть, немов важкий кошмар. Путін залишить сцену, а на його місце прийде новий лідер, не схожий на нього. Без західних інвестицій та технологій "китайське диво" втратить свою силу. Америка знову візьметься за свою роль "поліцейського світу". Відновлення Європи допоможе їй відновити статус лідера у сфері демократії та прогресу. Або ж...

Неокони зламають хребет американському дипстейту. Путін доживе до ста років. Китай захопить Тайвань. В Європі до влади прийдуть націонал-популісти і розпустять Євросоюз. Проєкт всесвітньої ліберальної демократії буде згорнуто. Світ захоплять автократи. Наступають темні віки. Зло перемогло. Всі вільні.

Якщо порівняти ці два сценарії, жоден із них не виглядає фантастичним. Постає питання: як визначити, які події справді змінюють світ, а які лише впливають на нього? На цьому етапі нам стане в пригоді весь наш накопичений досвід.

Від Христа до Магомета. Від комунізму до фашизму. Від Відродження до Просвітництва. Від американської до французької революції - за великими подіями завжди стоять великі ідеї (світлі чи темні). І що ж у цьому плані може запропонувати сучасність в якості високого розумового продукту?

Путінський концепт "русского мира", що спирається на агресивний захист "традиційних цінностей" і ставить православ'я в центрі як "духовну основу", є архаїчним і обмеженим у своєму впливі.

Китайська концепція "Спільноти єдиної долі" - відверто меркантильна і підпорядкована бізнес-інтересам Піднебесної у її прагненні до постійного розширення торговельного життєвого простору.

Трампізм прагне представити себе як інноваційне явище, поєднуючи елементи технофашизму і неомонархізму, "темного просвітництва" та католицького консерватизму. Це можна охарактеризувати як своєрідну американську версію — розроблену в США та орієнтовану на американців.

Чи містить цей російсько-китайсько-американський пакет елементи, які можна вважати загальнолюдськими та універсально важливими? Чи є в ньому щось, що може надихнути нації та уряди?

Ситуація, що складається, не виглядає як щось значуще та революційне. У разі відсутності масштабних ідей, ми не можемо запропонувати й масштабних подій; натомість, чекають нас наслідки за брак розумової глибини. Історія невпинно нагадуватиме про себе через виникаючі кризи.

Католицький обскурантизм Середньовіччя породив Реформацію. Кінець віри в божественну сутність монаршої влади поклала Велика французька революція. Розчарування в ідеї комунізму завершилось "геополітичною катастрофою" -- крахом СРСР.

Тому, осмислюючи реальність, скоріше слід говорити: ми опинилися не перед лицем епохальних змін, а перед лицем епохальної кризи. А місія кризи - руйнування. Деструкція всього, що не пройде краш-тест на міцність: інститутів, режимів, концепцій. Fiat veritas et pereat mundus -- "Нехай буде істина, і нехай загине світ". Подібно до COVID, який б'є в найслабше місце.

Якщо Альянс НАТО може зменшити свої масштаби або навіть самостійно ліквідуватися через емоційні прагнення одного президента, чий термін перебування на посаді завершується через 3,5 року, то яке ж значення має такий союз і які гарантії він здатен забезпечити?

Якщо безперервно обговорювати "велич Росії", криза поставить цю ідею під сумнів. В результаті може виникнути або новий СРСР, або хвиля колишніх домініонів, які прагнуть зневажливо відкинути російський триколор.

Якщо Піднебесна сповнена рішучості стати новим центром сили і скасувати світ, заснований на правилах, - є ризик опинитися в світі, де взагалі немає правил. А в таких місцях не ходять великі каравани, і "Один пояс - один шлях" може виявитися справді одним: в один бік і в одну країну.

Але, мабуть, у Росії вирішили, що вони - над історією та її нікчемними закономірностями. А немає кращого способу демонстрації власної богообраності, ніж ударом ноги знести "Велику шахову дошку". При цьому, за задумом, випущені енергії руйнування оминуть "небесний град Китеж" і вразять вогнем "лібералів з содомітами".

Але у кризи - "одна доля праведнику і нечестивому". Вона не за традиціоналістів чи ЛГБТ-активістів, автократів чи республіканців. Вона універсальна у своїй руйнівній невибірковості. У її чорну вирву затягне і учасників, і спостерігачів, винних і непричетних. І тільки після закінчення фази руйнування стане ясно, чий фундамент виявився міцнішим. А очищений стихією майданчик - найкраще місце для появи нового або переосмислення старого.

Враховуючи, що протягом останнього тисячоліття не виникло нових світових релігій, а за останні сто років не з'явилося нічого більш привабливого, ніж концепція демократії, майбутнє, незважаючи на всі трагедії, які відбуваються, виглядає... сповненим оптимізму.

Демократія, що відповідає концепції "кінця історії", залишається найстійкішою моделлю, хоча й потребує модернізації. Її основою є загальнолюдські цінності, а її структура побудована на принципах єднання.

Україна, що взяла за основу складний у реалізації, але конкурентний у функціонуванні проєкт, як ніколи раніше - на сильному боці історії. Залишилось не спокуситись, взявши демократичну форму, але не зміст. Втім, перемога добра ніколи не була даністю -- вона завжди була завданням. А віра - не абстракцією, а інструкцією до дії.

P.S.

Дійсно, на горизонті вже маячить тінь нової віри в цифрову безсмертність — але це зовсім інша оповідь, що розгортатиметься в іншому, вже не нашому світі.