Скандальні міни для українських збройних сил: чому вони не працюють, незважаючи на мільярдні витрати.

Виготовлення боєприпасів є критично важливим для фронтових потреб і одночасно становить слабке місце української оборонної промисловості. Хронічна бездіяльність відповідних посадовців до 2022 року призвела до того, що на початку великої війни Україна виявилася неспроможною виробляти боєприпаси для мінометів та артилерії.

У 2022 році вітчизняні підприємства активно впроваджували нові технології та створювали виробничі лінії. У 2023 році стали надходити перші серійні поставки українських боєприпасів та мін. 2024 рік мав стати часом, коли з конвеєра виходитимуть значні обсяги боєприпасів.

Цьогоріч влада зробила велику ставку на вітчизняних виробників. Проте один із заводів, який ЕП не буде називати з міркувань безпеки, отримав аномально високий кредит довіри з боку держави. А разом із ним кілька контрактів на десятки мільярдів гривень та 75% авансу.

Здатність цього заводу виконати замовлення на величезну партію боєприпасів, які раніше вироблялися в обмежених обсягах, з самого початку викликала питання у відповідних органів. Виробнику очевидно не вистачало виробничих потужностей, обладнання та кадрів, а також існував ризик ракетних ударів. Проте, незважаючи на ці труднощі, угоди з ним все ж були укладені.

Ситуація з боєприпасами тривала протягом усього 2024 року. В результаті, скандал, що виник через неякісні 120-мм міни у Збройних силах, є лише верхівкою айсберга, оскільки значно більша кількість боєприпасів просто не була доставлена.

Частину контрактів підприємство просто анулювало, повернувши кошти до бюджету, а за іншими було перенесено терміни виконання замовлень на 2025 рік. Внаслідок цього військові, які перебували на передовій, недоотримали сотні тисяч мін і снарядів у найкритичніший момент масованого наступу російських військ по всій лінії фронту.

Україна досягла значних результатів у виробництві артилерії, безпілотників та інших військових систем. Проте ситуація з невиконаними контрактами на постачання мін і снарядів повинна спонукати чиновників і військових переглянути свої оптимістичні погляди. Якщо вони не почнуть об'єктивно оцінювати потенціал вітчизняних виробництв, масштаби проблем в умовах ракетних атак та глобального дефіциту вибухових матеріалів можуть суттєво зрости.

Військові відчувають хронічний дефіцит снарядів та мін й стріляють усім, що отримують. Кожна партія боєприпасів виграє час у стриманні ворога й зберігає життя захисників.

Боєприпаси західного калібру в основному надходять від партнерських країн, які мають необхідні запаси та виробничі можливості. Однак ситуація з радянськими боєприпасами є більш ускладненою – їх виготовляють виключно в Росії, на її союзників, а також на деяких українських підприємствах і в кількох країнах Європейського Союзу.

Україна часто купує снаряди за власні гроші й витрачає на це мільярди доларів з державного бюджету. Міноборони має три варіанти, із ким укладати контракти: компанії-спецімпортери (посередники), іноземні виробники та вітчизняні заводи.

Надійного постачальника серед них немає. Сьогодні всі три варіанти містять високі ризики.

Компанії, що займаються спеціальним імпортом, мають надійні зв'язки та значний досвід на ринку, намагаючись отримати боєприпаси навіть з країн, які не є дружніми. Проте їхні логістичні процеси є досить складними, а партнери не завжди прозорі, що призводить до невідповідності між якістю продукції та термінами доставки. Існують також випадки, коли певні спеціалізовані імпортні компанії просто отримують фінансування з державного бюджету, але не виконують жодних постачань для армії.

Пряме укладання контрактів з іноземними виробниками стикається з певними обмеженнями, оскільки Україні потрібно конкурувати з іншими державами. Додатково, деякі європейські компанії віддають перевагу співпраці виключно через посередників, що приносить їм фінансові вигоди. Крім того, глобальний дефіцит вибухових матеріалів викликає затримки у постачаннях на заводах у різних куточках світу.

Вітчизняні ж виробники зрозумілі, працюють лише на потреби української армії й частину грошей залишають всередині країни, але їхні заводи постійно перебувають під ворожими ракетними обстрілами. Додаткові ризики, такі як нестача досвіду, обладнання, технологій та кваліфікованих кадрів, можуть призвести до зриву виробництва.

В кінцевому підсумку, українські підприємства також стикаються з глобальним дефіцитом вибухових матеріалів і певних комплектуючих. Можливо, навіть у більшій мірі, ніж інші виробники, адже, на відміну від західних оборонних компаній, наші вітчизняні фірми ще не мають сформованих партнерських відносин та стабільних ланцюгів постачання компонентів.

Закупівля боєприпасів – це справжнє випробування, де кожен крок потребує особливої обережності. Міністерство оборони має ретельно аналізувати всі ризики, щоб військові залишались забезпеченими необхідними снарядами, а державні кошти ефективно використовувались для їхньої покупки.

Оптимальною стратегією для Агенції оборонних закупівель (АОЗ) Міністерства оборони є укладання контрактів з вітчизняними виробниками в межах раціональних обсягів, що сприятиме розвитку українських підприємств. Важливо також забезпечити баланс ризиків шляхом встановлення тривалих угод з іноземними партнерами, а при необхідності залучати спеціалізованих імпортерів, якщо вони пропонують унікальні та надійні рішення.

Але у випадку із закупівлею мін та снарядів цього року все із самого початку пішло не так.

Історія розпочалася в січні 2024 року. З новим бюджетним роком настав час для нового циклу укладання контрактів з виробниками. Однією з головних потреб є 120-міліметрова міна, яка завжди актуальна, необхідна в будь-якому місці та в безмежних обсягах.

Агенція з закупівель оборонних товарів активно готувалася до укладення контрактів і отримала від спеціалізованих імпортерів, а також від іноземних і місцевих виробників, дев'ять комерційних пропозицій.

"Зіркою" серед них була пропозиція від одного з державних підприємств, прямо підпорядкованого Мінстратегпрому. Завод заявив про спроможність за рік виробити 500 тис 120-міліметрових мін. Це більше, ніж було в усіх інших пропозиціях разом узятих. До того ж він готовий був це зробити за трохи нижчу або співставну із конкурентами ціну.

У розмові з представником ЕП у АОЗ стало відомо, що закупівельники відразу ж виявили недовіру до цієї пропозиції, оскільки у них виникли сумніви щодо можливості виготовлення такої великої кількості продукції. Завод має невиконані контракти, які вже прострочені з 2023 року, а директор та менеджмент підприємства пов’язані з кримінальними справами, що стосуються зловживання службовим становищем.

З метою забезпечення прозорості у роботі цього заводу була створена комісія військових представників. У січні вони відвідали підприємство для особистої перевірки наявності всього необхідного: обладнання, виробничих приміщень, кваліфікованого персоналу та доступу до компонентів. Цей крок мав стати запобіжником проти можливих маніпуляцій з боку менеджменту.

Результати інспекції не принесли позитивних новин для підприємства. У звіті військових експертів зазначалося, що завод може виробити майже вдвічі менше, ніж було оголошено. Основними причинами цього стали брак кваліфікованого персоналу, недостатня кількість виробничих площ та обладнання. Крім того, викликало занепокоєння питання серійного виробництва підривника, який є вкрай дефіцитним елементом.

Проте через два тижні АОЗ отримала нові дані, які суттєво змінюють попередній висновок. Відповідно до оновленої інформації, це підприємство, як стверджується, має можливість виготовити 670 тисяч мін, що перевищує цифри, зазначені в його початковій комерційній пропозиції.

Можливо, у цьому висновку було передбачено поступове підвищення потужностей заводу в процесі виконання контракту. Однак основною проблемою стало те, що підприємство вимагало аванс у розмірі 75%, і в результаті, якщо б Агенція уклала контракт на весь запропонований обсяг, то у неї не залишилося б коштів для укладення угод з іншими виробниками цих боєприпасів.

Відповідно армія опинялась сильно залежною від одного вітчизняного виробника із сумнівною спроможністю виконати контракт та великими безпековими ризиками. Логічним у цьому випадку здається диверсифікувати постачання.

Переговори проходили на фоні завдання президента "максимально активізувати роботу вітчизняних оборонних підприємств". Що саме відбувалося за закритими дверима засідань Міністерства оборони, залишається невідомим. Проте, в результаті тривалих обговорень і суперечок, АОЗ все ж уклала угоду з українським виробником на постачання 120-міліметрових мін у кількості 500 тисяч одиниць, що обійшлося бюджету більше ніж у 10 мільярдів гривень. При цьому три чверті від цієї суми завод отримав від держави у вигляді авансу.

У бесіді з "Українською правдою" очільниця АОЗ детально розповіла про мотиви, які спонукали до підписання цих угод:

"Я на момент підписання була рівно два тижні як директор Агенції. І я була проти цих угод. Я вважала, що треба диверсифікувати. Там було очевидно, що будуть ризики зриву. Водночас на той момент ми справді не мали надійних джерел постачання цих боєприпасів за прийнятними цінами".

Цей контракт був розрахований на покриття більшої частини щорічних потреб Збройних Сил України у 120-міліметрових мінах, тому імпортні пропозиції вже не виглядали такими привабливими. Якщо б державному підприємству вдалося реалізувати цей амбітний проект, це суттєво б вплинуло на ситуацію на ринку боєприпасів.

Перші українські 120-ки планувалися для постачання до збройних сил у квітні 2024 року, з подальшим щомісячним відвантаженням у рівних обсягах. Проте, як зазначають джерела в АОЗ, вся ця ситуація виглядала занадто оптимістично, щоб бути реальністю.

Тривожний сигнал пролунав ще в квітні, коли завод направив повідомлення про надзвичайну ситуацію: російські ракети влучили в об'єкти, внаслідок чого частина комплектуючих та обладнання була знищена. У зв'язку з цим необхідно внести зміни до графіку відвантаження.

Як наслідок, перші партії мін за цим контрактом почали надходити лише в червні. Таким чином, протягом першого півріччя цього року Збройні сили України фактично не отримували законтрактовані міни. До кінця літа постачальник передав військовим лише кілька десятків, а не сотень чи тисяч боєприпасів.

У цей час у Міністерстві оборони зрозуміли, що покладення на цей завод не виправдало себе. Недостатність постачань почали компенсувати імпортними угодами, підвищуючи комерційні пропозиції, які надходили на початку року. Проте реалізувати це повністю не вдалося через значні затримки, викликані бюрократією та проблемами у логістиці. Водночас військові на фронті залишалися без необхідних мін, що призводило до втрат серед особового складу.

Як стверджували співрозмовники ЕП у Мінстратегпромі, ключовою проблемою вітчизняного виробництва стало те, що у глобальному масштабі виник гострий дефіцит порохів.

"Всі виробники активно шукають будь-які доступні партії пороху. Отже, скільки пороху ми зможемо виявити по всьому світу і доставити в Україну, стільки ж боєприпасів ми зможемо виготовити," - зазначив співрозмовник з міністерства на початку осені.

Оскільки майже всі українські снаряди виробляються на 50-80% з імпортних комплектуючих, це пояснення виглядало цілком логічним.

Проте це зовсім не узгоджується з діями військових представників, які перед підписанням угоди підтверджували, що завод здатний виготовити 500 тисяч мін. Виробник був зобов'язаний продемонструвати, що у нього є або запаси пороху, або налагоджені канали постачання. В іншому випадку, теоретично, "прийомка" не могла б підтвердити його спроможності. Зрештою, цим питанням повинні зайнятися правоохоронні органи.

До осені не було суттєвих нарікань щодо поставок 120-міліметрових снарядів у Збройні Сили України, проте їх кількість також не була великою. З початком осіннього сезону почали надходити значні партії цих боєприпасів. Але як тільки постачання стали регулярними і масштабними, виявилися нові проблеми.

Згідно з інформацією ЕП, на кінець листопада українські збройні сили отримали трохи більше однієї третини з узгоджених 500 тисяч одиниць. Проте вже на початку листопада військові почали активно висловлювати занепокоєння щодо того, що деякі з надісланих мін не відповідають вимогам для використання на полі бою.

У листопаді Збройні сили України висловили численні претензії щодо різних партій 120-міліметрових мін, закликавши провести перевірку майже 100 тисяч боєприпасів. Це охоплює практично всі поставки, здійснені восени.

На даний момент остаточна кількість проблемних снарядів не визначена, оскільки міжвідомча комісія продовжує свою роботу і планує представити результати до кінця листопада. Міністр стратегічних промисловостей Герман Сметанін 28 листопада зазначив, що "під повернення підлягає близько 24 тисяч мін, що становить менше 1% від продукції, виготовленої в цьому році".

В такому розумінні ситуація не виглядає критичною. Проте, ця інтерпретація є неточною, якщо не сказати маніпулятивною. Адже йдеться про порівняння з загальною кількістю артилерійських боєприпасів та мін, що були вироблені в Україні протягом 2024 року.

Правильно зазначити, що практично всю потребу Збройних сил України у 120-міліметрових мінах можна було б задовольнити одним контрактом на 500 тисяч одиниць. Однак, до завершення року виробник, в найкращому випадку, зможе виконати лише 35% цього контракту, що означає, що 65 тисяч із 100 тисяч оплачуваних мін не будуть доставлені військовим.

Навіть серед 35% виконаної частини контракту приблизно 16% (це означає, що ще 5 мін зі 100 не відповідають вимогам і потребують заміни).

Проте, як стверджують джерела в ЕП, а також представники уряду та АОЗ, ситуація з неякісними мінами є проблемою конкретного постачальника порохів та контролю за якістю готової продукції, яка не повинна була потрапити до армії з виробництва.

Виробничі лінії та можливість виготовляти продукцію, яка є життєво важливою для ЗСУ, не повинні стати жертвами труднощів, пов'язаних із певною партією.

Якщо підсумувати, то можна виділити дві ключові проблеми, пов'язані із встановленими мінами.

Перша проблема полягала в порохах. Вони або зовсім не вивільняли міну зі ствола, або ж створювали настільки великий розкид, що здійснити точний постріл було практично неможливо.

У Мінстратегпромі та відповідному комітеті Верховної Ради підкреслювали, що проблеми також були пов'язані з вологими вишибними патронами, які забезпечують початковий імпульс. Проте, за умови дотримання технологічних стандартів упаковки, такі дефекти не повинні виникати взагалі.

Інша проблема полягає в підривниках. Чимало мін, навіть якщо і досягли цілі, просто не спрацювали.

Частково це зумовлено тим, що в Україні процес виробництва нових підривників нещодавно набув популярності, внаслідок чого деякі з них виявляються несправними.

Частково проблема з розривом виникає через те, що на 120-міліметрові міни, внаслідок нестачі комплектуючих, встановлювали підривники, призначені для артилерійських снарядів аналогічного калібру. Хоча вони виглядають і технологічно схожі, швидкість їхнього польоту істотно різниться. Це призводило до того, що деякі міни не отримували достатньої енергії для активації підривника.

Усе це в сукупності стало причиною виникнення скандалу, який набирає обертів в останні дні.

Згаданий завод стикався як із успішними постачаннями, так і з труднощами, не обмежуючись лише проблемами з 120-міліметровими мінами. Відомості ЕП свідчать про невдачі в постачанні ще принаймні двох інших типів боєприпасів. Один із калібрів мін затримується в поставках значно більше, ніж планувалося, а виробник артилерійського снаряда навіть намагався в односторонньому порядку розірвати контракт, повернувши кошти державі, і в підсумку зобов'язався поставити лише 1/25 від спочатку запланованої кількості.

У другому випадку обставини нагадували ситуацію з 120-ми мінами: спершу військові фахівці визначили одну можливість, проте Міноборони уклало контракт на вдвічі більшу кількість, що врешті-решт призвело до "форс-мажорних" обставин і проблем з постачанням.

Результатом цієї історії стало безцінне витрачений час та дефіцит снарядів, оскільки фронт постійно страждав від недостатньої кількості боєприпасів.

Але особливий цинізм полягає в тому, що от саме в цей момент згаданий завод надсилає до АОЗ свої комерційні пропозиції на мільйони (!) снарядів і мін, які він начебто готовий виготовити у 2025 році. Хоча після скандалу є сподівання, що його керівництво повернуть з небес на землю, дадуть заводу рівно такі замовлення, які він реально зможе виготовити, і їх ретельно перевірять перед тим, як поставити в армію. А не після того.

Не менш важливо встановити відповідальних за поставку на передній край фронту завідомо бракованого озброєння. І відповідальність мають понести не просто якісь "відбували", а весь ланцюжок - від людей, які свідомо завищили спроможності заводу випускати озброєння і протискали контракти, до керівництва заводу і тих, хто проводив "перевірку" продукції перед відправкою у ЗСУ.

Це саме той випадок, коли влада повинна продемонструвати свою рішучість і відданість у захисті своїх оборонців, якщо сподівається на їхню підтримку.

Однак, є й хороші новини. Перша - ситуація з мінами та снарядами на фронті, ймовірно, ставатиме більш прогнозованою, адже до війська починають надходити імпортні боєприпаси, які компенсують недопоставлені або браковані міни.

Друга - в Україні є багато виробників боєприпасів, в тому числі державних, яким вдається витримувати графіки й нарощувати постачання.

Українське виробництво озброєнь має продовжувати розвиватись й отримувати пріоритет у контрактуванні.