Атака на "Маринівку": спогади прикордонника про перші зіткнення на Донбасі.

11 років тому на межі з Росією в Донбасі відбувся перший бій за контроль над пунктом пропуску. У своїх спогадах офіцер Державної прикордонної служби Станіслав Керод розповідає DW про ті події.

"У часи Революції гідності ми усвідомлювали, що ситуація буде лише ускладнюватися, але до останнього не здогадувалися, що отримаємо команду про бойову тривогу", - розповідає полковник Державної прикордонної служби України Станіслав Керод, згадуючи події весни 2014 року.

Тоді, ще майор Керод, старший офіцер Донецького прикордонного загону на власні очі бачив, як проросійські сили за підтримки Москви перехоплюють контроль над регіоном. За вісім років він одним з перших зустрів вже неприхований наступ військ РФ та став одним із захисників маріупольської "Азовсталі".

Конфлікт на сході України розпочався ще під час Революції Гідності, вважає офіцер. Він упевнений, що цьому сприяло тривале "накручування та нав'язування Росією своїх умов", помітне ще з 2004 року, коли він вперше прибув до цього регіону за призначенням на службу.

"Російське телебачення, радіо, російська мова в побуті, установах, органах місцевого самоврядування - все це формувало більш проросійське середовище, ніж проукраїнське", - каже військовий.

З принципових причин під час Революції він переміщався Маріуполем у форменому одязі і час від часу стикався з провокаціями з боку людей, що дотримувалися проросійських поглядів. "Нас запитували, на чию сторону ми стали, що підтримуємо. Вони намагалися переконати нас долучитися до них, стверджуючи, що ми присягали не владі, а народові України", - розповідає Керод.

Зміна обстановки відчувалася й на кордоні України з Росією. Після незаконної анексії Криму, як розповідає прикордонник, помітно активізувалася робота російських спецслужб: громадяни РФ ввозили в Україну готівку, часом навіть декларуючи, нелегально завозилася зброя та вибухівка, а через кордон час від часу курсували підозрілі групи людей.

"Що саме відбувалося в Росії та яку підготовку проходили ці особи - залишається загадкою. Проте, після їхнього повернення до Маріуполя почалися акції та мітинги на підтримку 'Новоросії', що супроводжувалися підбурюванням натовпу, а згодом - і застосуванням насильства, зокрема вогнепальної зброї," - зазначає полковник.

Усі ці дані, продовжує Керод, прикордонники передавали у "відповідні органи", проте їхня робота з виявлення таких елементів "зводилася на нуль або відкладалася в довгий ящик". "2014-й рік - наші спецслужби кишіли зрадниками", - каже офіцер.

За словами військового, перші випадки прориву колон техніки через кордон почалися ще навесні 2014 року. Спочатку це були кілька автомобілів ГАЗель, згодом під'їжджали КАМАЗи та "Урали", всі без розпізнавальних знаків. "Наші прикордонники намагалися їх зупинити: стріляли в повітря та по колесах. Іноді це спрацьовувало - колони розверталися, але в інших випадках починалися бойові дії", - згадує він.

У тилу Донеччини ситуація також загострювалася. За словами Керода, місцеві рухи "казаків" стали на бік проросійських сил та, проголосивши себе "самообороною", самовільно облаштовували блокпости. Доходило до ситуацій, "коли прикордонний наряд зупиняли невідомі люди з кулеметами", додає військовий.

"Ми розуміли, що це росіяни підтягують сили, але діють завуальовано під виглядом місцевих. Ну бо звідки в місцевих автоматична зброя, гранатомети?" - каже він. Згодом українські прикордонники почали захоплювати зброю - часом зі стертими номерними знаками. "Озброєння вже виготовлено за часів сучасної Росії, таких зразків Україна не мала - і (вогнемети. - Ред.) "Джмелі", і РШГ", - вказує прикордонник.

Згідно з інформацією Керода, скупчення російських військ біля українського кордону почалося ще в червні. З позицій на контрольно-пропускному пункті "Маринівка" було чітко видно, як в'їжджають колони танків, а гелікоптери курсували в повітрі, немов автобуси на маршруті. Офіцер зазначає, що прикордонники документували ці події на відео та повідомляли про скупчення десантників, а також про будівництво взводних опорних пунктів.

Водночас, за словами офіцера, активізувалися випадки вторгнення російських диверсійних груп, які займалися мінуванням доріг. При зіткненні з прикордонними загонами вони вступали в бойові дії. Через особливості місцевості — рівнинний рельєф та брак природних бар'єрів, зазначає прикордонник, у російських військових було багато можливостей для маневру.

"Передбачити, де зайдуть, замінують - неможливо. Мала й місце зрада... Зрадники знали місцевість, тож працювали на них як провідники. Для закриття всієї лінії кордону треба величезні сили й засоби, яких тоді не було. Тож ми розбивалися на маленькі осередки й патрулювали", - каже військовий.

Для зміцнення кордону з усіх куточків країни залучалися резерви — не тільки з підрозділів Державної прикордонної служби України, а й з Збройних сил та Національної гвардії. Як зазначив Керод, ситуація різко ускладнилася, і доводилося виводити колони техніки вночі: "Існували села, які мали явно проросійську позицію... Підбурене населення виходило на протистояння Збройним силам України, кидалися під гусениці, що унеможливлювало досягнення кордону та їхнє розгортання. Такі дії вже тоді мали місце на Донбасі — за спинами цивільних". Крім того, існувала постійна загроза обстрілу колон.

Хоча обстріли з мінометів та артилерії, що здійснювалися з території Росії по позиціях українських сил, ставали дедалі частішими, Керод зазначає, що прикордонники не відкривали вогонь у відповідь. В країні не було оголошено воєнного стану, що могло б вважатися порушенням міжнародних угод, пояснює офіцер. Він також додає, що доводилося організовувати кругову оборону, оскільки, окрім атак з РФ, існувала загроза і з тилу України від бойовиків.

Щоб не наражати цивільних на небезпеку, українські підрозділи уникали бойових зіткнень у населених пунктах, тож займали оборону на пунктах пропуску. Найбільш вигідною позицією був КПП "Маринівка", з висоти якого відкривався хороший огляд місцевості.

Першу спробу штурму цього пункту пропуску бойовики здійснили 5 червня. За словами військового, про рух колони близько ста бойовиків з Шахтарська, що на Донеччині, в бік КПП було відомо заздалегідь. Штурм почався одночасно з обох боків кордону - одна група піхоти атакувала з тилу України, а інша, обійшовши пункт пропуску, наступала з території РФ.

"Техніка - декілька КАМАЗів, обладнаних кулеметами "Утьос", "Урал", БТР заходили чітко з боку РФ", - каже Керод. Для підтримки прикордонників залучили українську військову авіацію, яка "трошки розігнала розрізнені сили противника".

"Наші хлопці успішно захопили БТР під час бою, знищили "Урал" та розстріляли КАМАЗ. Це був перший бій нашого підрозділу, в якому зазнали поранень кілька бійців", - повідомляє прикордонник. Після невдалої атаки, частина противників відступила на територію Росії, тоді як інша група згодом закріпилася на висоті кургану "Савур-Могила", де незабаром почалися запеклі бої за контроль над цим стратегічно важливим об'єктом.

Під час перевірки було встановлено, що захоплений у бойовиків БТР значився на обліку однієї з військових частин, які розташовувалися в анексованому Криму. Цей факт став важливим доказом російської агресії для прокуратури, повідомив прикордонник.

"Коли розпочалися перші сутички, я зрозумів, що це справжня війна. Стріляють, падають міни, і єдине бажання — згорнутися в окопі, злившись із землею, аби уникнути ураження. Це був перший бойовий досвід для всіх нас, і ми навчалися прямо на полі бою, виправляючи власні помилки", - розповідає офіцер.

Наступні бойові дії лише посилилися. Пік атак відбувся під час битви за Іловайськ, коли російські колони техніки рушили вперед. За словами Керода, українські війська не мали можливості протистояти такій великій кількості сил і ресурсів.

У той час супротивник активно застосовував безпілотники, отримуючи значну інформаційну перевагу. У нас не було навіть найпростіших укриттів. Бронежилети, турнікети, каски, техніка — все це було дуже примітивним, - розповідає Керод. - По нас вели вогонь з гаубиць та "Градів", а лише те, що ми мали, - це кулемет Калашникова та гранатомет. Як же ми могли дати відсіч?

Наприкінці серпня українські військові здійснили відступ з певної ділянки кордону, як пояснює Керод, для збереження життя своїх бійців. Він зазначає, що ситуація стала більш-менш стабільною: Росія припинила свій наступ, а українські сили перейшли до оборонних дій. У наступні роки Керод продовжував службу в Донеччині. У 2022 році він брав участь в обороні "Азовсталі" в Маріуполі, де потрапив у полон до РФ, але зумів повернутися в грудні того ж року в рамках обміну. Проте, як він зазначає, життя до початку повномасштабного вторгнення Росії не можна назвати мирним: "Моїх бойових товаришів постійно обстрілювала артилерія всі ці роки. Війна триває у нас вже 11 років, а не три. Про це не слід забувати. Скільки людей і територій ми втратили, скільки дітей стали сиротами," - говорить офіцер.