Схилимо голови. Націоналіст з Донеччини, що став жертвою викрадення сепаратистами.

Щоденно о дев'ятій годині ранку українці віддають шану пам'яті тих, чиї життя обірвала російсько-українська війна. Сьогодні на Sport.ua згадуємо Ігоря Пруднікова - відданого вболівальника "Шахтаря" та палкого українського патріота, якого захопили і вбили московські загарбники 11 років тому, на самому початку конфлікту.

Ігор Прудніков народився 8 cічня 1990 року в Харцизьку на Донеччині. Хлопець навчався в школі №2 рідного міста, з дитинства захоплювався рок-музикою, займався рукопашним боєм. Після отримання освіти юнак працював у сфері обслуговування, був кухарем.

В 2010-му хлопець одружився із коханою Вікторією, вони виховували сина Назара.

Ігор почав підтримувати "Шахтар" на фанатському секторі з 2005 року. Він став одним з активних учасників харцизької групи хуліганів, що підтримували команду, а своє прізвисько Козак отримав завдяки членству в громадській організації "Українське козацтво".

"Той, хто не здався. Саме він під час мого першого бою промовив: 'Якщо закінчиш бій лежачи, отримаєш ще й від мене'. М - мотивація. В цьому і полягав весь Ігор," - пригадує друг, знаменитий фанат "Шахтаря" та нині боєць Збройних сил України Віталій "Донецьк" Овчаренко.

Друзі згадують, що Козак завжди був готовий їхати на виїзд та битися з фанатами інших клубів. Часто на його обличчі не встигали щезнути одні синці, як з'являлися нові. Сміливого та харизматичного хулігана знало все місто. І він знав все місто. Ігор виділявся, бо був патріотом України в Харцизьку.

Поки в численних містах України фанатські групи аналізували події Революції Гідності, донецькі прихильники активно протистояли російським найманцям, колабораціоністам і корумпованим правоохоронцям. На мітингах часто виникали сутички, проукраїнські активісти залишалися в меншості, а за найбільш рішучими учасниками полювали.

Ігор Прудніков став жертвою викрадення сепаратистами 9 травня 2014 року. У цей день він виступав із проукраїнськими лозунгами під час акції на центральній площі свого рідного міста. "Харцизськ – це Україна, а хто з цим не згоден – тому дам по заслузі," – заявляв він тоді.

З того дня вважався зниклим безвісти.

Після викрадення Ігоря з'являлися різноманітні відомості. Чулися припущення про те, що він може бути у полоні в тимчасово захопленому Слов'янську. На жаль, жодна з цих інформацій так і не знайшла підтвердження.