Що коїться з протестами в Грузії і чому уряд досі не здобув перемогу?

У суботу, 16 листопада, Центральна виборча комісія Грузії оголосила фінальні результати парламентських виборів, що відбулися 26 жовтня.

Офіційне оголошення результатів виборів не зупинили ані численні акції протесту біля будівлі виборчого комітету, ані жорстка критика з боку західних країн, ані навіть інцидент, коли голову ЦВК облили фарбою.

На перший погляд, це перемога партії влади "Грузинська мрія" - вона отримала більше половини місць у новому парламенті та зможе самостійно формувати як новий уряд, так і курс країни.

Однак ця перемога "Грузинської мрії" може виявитися пірровою, вважають засновник Грузинсько-Українського центру Аміран Хевцуріані і редактор "Європейської правди" Юрій Панченко в статті "Грузинська мрія" оформлює перемогу: чи залишилися в опозиції шанси на революцію. Далі - стислий її виклад.

Одна з ключових складових початкового успіху "Грузинської мрії" - роз'єднаність опозиції та певний шок від масштабів фальсифікацій на виборах 26 жовтня.

Масові акції протесту розпочалися всього через кілька днів після завершення голосування, і що найважливіше, перший великий протест за тривалий час виявився єдиним.

Опозиція, як виявилось, зберігала ресурси своїх підтримувачів, проте ця тактика виявилася явно неуспішною. Навіть ті протести, які їй вдалося організувати – а вони дійсно були численними – пройшли в атмосфері абсолютного миру, що не дозволило їм суттєво вплинути на стратегії влади.

Замість цього, підхід "Грузинської мрії" полягає в тому, щоб подолати протести шляхом їх виснаження, легітимізувати результати виборів, а згодом розпочати діалоги з Європейським Союзом, пропонуючи певні компроміси в обмін на визнання виборчого процесу.

Один із небагатьох інструментів, який має опозиція, - відмова від роботи в парламенті.

Проте напередодні виборів цього року "Грузинська мрія" полегшила процес відкриття нового парламенту, вимагаючи лише просту більшість депутатів для його функціонування.

У відповідь опозиція погрожує бойкотувати законодавчу роботу, щоби своєю присутністю не легітимізувати парламент, обраний з такими порушеннями.

Більш того, опозиційні сили намагаються зібрати мандати, хоча здійснити це буде досить складно.

Ця невизначеність відкриває перед "Грузинською мрією" можливість "придбати" або залякати деяких опозиційних парламентаріїв.

І це залякування вже почалося. Прем'єр-міністр Іраклій Кобахідзе вже погрожує опозиції забороною у разі відмови від роботи в парламенті. І таку заборону вони можуть організувати через Конституційний суд. Але, це небезпечний шлях.

Іншою важливою подією, що може вплинути на результати виборів, є публікація повного звіту Бюро з демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ.

Саме цього звіту чекають західні країни, щоб ухвалити остаточне рішення щодо визнання чи невизнання минулих виборів, і відповідно - влади в країні.

Хоча, слід визнати, якими би не були висновки, рішення про визнання чи невизнання виборів буде політичним.

А отже, воно враховуватиме не тільки рекомендації міжнародних спостерігачів, а й розклади у Білому домі, готовність європейських лідерів діяти жорстко (на жаль, можливості ЄС часто блокуються великим другом грузинської влади Віктором Орбаном) і навіть перебіг вуличних протестів, а також готовність депутатів від опозиції протистояти тиску влади.

І зрештою, актуальне питання: які наслідки матиме невизнання виборів у Грузії з боку західних країн та введення санкцій проти уряду цієї держави?

Відповідь надзвичайно проста – абсолютно все або майже все.

Досі в Європейському Союзі та Сполучених Штатах не вдавалися до рішучих заходів стосовно Грузії.

Тріумф проєвропейської Грузії не дасться без труднощів. Проте, рішучість західних країн може зняти відчуття розчарування та втоми, відкриваючи справжні можливості для досягнення успіху.