Дії без взаємності: які проблеми супроводжують новий історичний "компроміс" між Україною та Польщею?

Не існує жодних запевнень, що нинішня польська влада (на зображенні - прем'єр Дональд Туск) відмовиться від підтримки антиукраїнського законопроєкту, ініційованого опозицією.

Польсько-українські стосунки своєю повторюваністю часто нагадують сюжет фільму "День бабака".

Мова йде не лише про брак нових тем чи підходів, а також про те, що під новизну маскують вже давно відомі ідеї, прикидаючись, що забули нещодавні заяви чи вчинки.

Таке враження у мене виникло після ознайомлення зі спільною заявою міністрів закордонних справ України та Польщі, Андрія Сибіги та Радослава Сікорського, а також з реакцією на цю "новину".

Україна знову зробила крок у напрямку Польщі, прагнучи оновити свої відносини. У свою чергу, польська сторона знову подає це так, ніби Київ вперше пропонує такий жест, мовляв, "ну, нарешті це сталося!"

Ми знову прочитали, що міністри закордонних справ України та Польщі "рішуче налаштовані розв'язати спірні питання нашого спільного минулого в ім'я загальнолюдських цінностей і в християнському дусі".

Проте, чомусь конкретне уявлення про це рішення знову зосередилося на односторонніх зобов'язаннях України.

Зокрема, Київ "підтверджує відсутність перешкод для проведення польськими державними інституціями і приватними компаніями у співпраці з відповідними українськими інституціями пошукових і ексгумаційних робіт на території України згідно з законодавством України та заявляє про готовність позитивно розглядати заявки з цих питань".

Жодного слова про вшанування загиблих українців та місць їхнього поховання у Польщі немає.

Чи можуть українські могили продовжувати бути знищеними "в ім'я універсальних цінностей та у дусі християнства"?

На жаль, наслідки такого рішення з боку України, ймовірно, залишаться незмінними - це не вплине на погляди польських політиків, які продовжуватимуть використовувати цю ситуацію для отримання політичних вигод.

Докази цієї тези з’явилися досить швидко.

Уже в той же день польській владі вдалося оголосити про свою перемогу, в той час як представник опозиції, який також очолює польський Інститут національної пам'яті та є кандидатом у президенти від партії "Право і справедливість" (ПіС), наступного дня засвідчив свою готовність розпочати ексгумацію на Волині протягом 24 годин.

І це незважаючи на те, що не виявлено жодних місць масових поховань поляків на Волині, які можна вже ексгумувати. Попри те, що ніхто і ніколи не проводить жодних ексгумацій взимку в силу погодних умов.

Але ж чи має це значення, коли можна показати свою впевненість у питанні, що є настільки суттєвим для виборчого процесу?

А вже за тиждень український крок назустріч отримав звичну відповідь польських політиків.

3 грудня до парламенту було надіслано законопроект, що пропонує зміни до Закону про Інститут національної пам'яті, який включає Комісію з розслідування злочинів проти польського народу, а також до Кримінального кодексу.

У Кримінальному кодексі, в статті, що регулює покарання за публічну пропаганду нацизму, комунізму, фашизму або інших тоталітарних режимів, пропонується внести доповнення: "а також ідеології Організації Українських Націоналістів, зокрема фракції Бандери (ОУН-Б), та Української Повстанської Армії (УПА), що призвела до геноцидних дій на Волині та в прилеглих регіонах у період з 1943 по 1945 роки".

Отже, польські політики прагнуть засудити концепцію боротьби за українську незалежність.

Боротьби, яка триває просто зараз, боротьби, від результату якої залежить доля не лише України, але й Польщі.

Слід зазначити, що цей проект був ініційований представниками нинішньої опозиційної партії "ПіС".

Але в час, коли в заявах чинного голови МЗС Польщі Радослава Сікорського звучать тези лідера "ПіС" Ярослава Качинського. Коли влітку цього року ініційована "ПіС" антиукраїнська постанова ухвалюється у Сеймі з кількома голосами, які утрималися, а решта всі голоси - "за".

У цих умовах важко гарантувати, що цей законопроєкт не отримає підтримки.

А от у чому можна бути впевненим, то це в тому, що односторонні поступки України не спиняють польських політиків, а лише надихають їх.

Чому варто ставити під загрозу електоральну підтримку всередині країни, виконуючи міжнародні зобов'язання щодо захисту українських могил, коли можна просто змінити свою позицію, змусивши українську сторону відмовитися від цілком обґрунтованих вимог?

Також можна з упевненістю стверджувати, що питання Волині неодноразово з'являтиметься в політичних обговореннях, поки воно залишається джерелом потенційних голосів для політиків.