"Польща надає підтримку Києву в політичній та військовій сферах, проте поляки в Україні відчувають нестачу уваги."

Чи справді українсько-польські стосунки нині переживають етап загострення? Існує безліч аргументів, які підтримують цю думку.

Проте Павел Коваль готовий спростувати їх усі.

Виходячи з понад двадцятирічного досвіду співпраці з Україною, він стверджує: сучасні труднощі затуманюють справжню картину. А справжнім досягненням є те, що відносини між двома країнами та їхніми народами досягли найвищого рівня в історії.

Декому такий погляд може здатися трохи наївним, проте за ним - не лише досвід.

Павло Коваль в даний час займає пост голови Ради з питань співпраці з Україною, яка є допоміжним органом при прем'єр-міністрі Польщі Дональді Туску.

І саме він часто формує візію польського уряду, якими мають бути відносини з Києвом.

Тим більше було підстав поспілкуватися з Павлом Ковалем під час його візиту до України та дізнатися про його погляд на проблеми у двосторонніх відносинах.

Загалом я є оптимістом. Відносини України та Польщі, традиційно дуже близькі, завжди характеризувалися певним рівнем емоційної зарядженості. Вони завжди переживають то певний підйом, то спад.

В цьому нема нічого особливого, ця ситуація є порівняною з відносинами Німеччини та Франції або Польщі та Німеччини.

Протягом приблизно двох десятиліть я активно досліджую польсько-українські відносини. Тому мене більше цікавлять не стільки висловлювання окремих політичних діячів, скільки самі процеси. Наприклад, аналізуючи обсяги експорту між Польщею і Україною, я помічаю, скільки людей бажають підтримувати та купувати товари у своїх сусідів.

Врешті-решт, без тієї допомоги, яку Польща надала Україні в найскладніші тижні повномасштабної війни — це стосується як військових, так і політичних, а також гуманітарних аспектів...

Без цієї підтримки Україна не досягла б свого теперішнього стану.

Отже, коли я чую думки інших про те, що сучасні відносини залишають бажати кращого, я, спираючись на своє власне мислення, ставлюся до цього з певною іронією.

Рік тому, коли обсяги протестів на українсько-польському кордоні суттєво відрізнялися від теперішніх, я висловив думку, що з моментом вступу України до Європейського Союзу такі акції будуть звичним явищем — і тоді це вже будуть виступи українських аграріїв.

Насправді, у Польщі фермери регулярно влаштовують протести. Вони часто обирають зовнішні кордони, оскільки це найефективніший спосіб привернути увагу до своїх проблем.

Я був там на тих протестах і можу зазначити - вони не такі чисельні, як може здаватися.

Якщо ви вважаєте, що через ці протести наші стосунки опинилися під загрозою, враховуючи такий рівень торгівлі, це означає, що у вас є певні труднощі з усвідомленням масштабів ситуації. Можливо, ви піддалися сильним емоціям.

Мені здається, що той факт, що ми через рік, вже після початку цих протестів досі присвячуємо цьому стільки уваги, свідчить про, власне, якусь проблему з розумінням масштабів. Достатньо просто подивитися на масштаб цих протестів і порівняти із загальним масштабом нашої торгівлі, який наразі є найбільшим за всю історію наших відносин.

Якщо розглядати позицію польської влади щодо цих протестів, можу висловити свою думку, оскільки представляю поточну урядову команду. Відзначу, що це питання завжди було і залишається в центрі нашої уваги.

Зокрема, ще до створення уряду я регулярно збирав дані і передавав їх потенційному прем'єр-міністрові, щоб новий уряд міг оперативно реагувати на ситуацію.

Я можу з упевненістю сказати, що участь уряду у вирішенні цієї проблеми була максимальною, враховуючи можливості демократичного суспільства.

Відбувалися переговори, в яких я був активним учасником, а також відбулися зміни в законодавстві, щоб зробити український кордон максимально доступним.

Волинь охоплює питання, які мають універсальне значення. Це, зокрема, стосується міжнародного права, яке гарантує нам можливість належного вшанування наших предків. Рада Європи чітко окреслює цю концепцію, підкреслюючи право на гідне поховання предків.

У цьому випадку, прошу когось роз'яснити, чому неможливо встановити хрест і вписати на ньому, наприклад, "Тут спочиває Ян Ковальський, який трагічно пішов з життя" або просто "помер у 1944 році".

Місць таких поховань людей, що загинули - тисяча чи дві тисячі. якщо ми почнемо ексгумаційні роботи зараз, вони триватимуть роками.

Не можна обійти увагою українські запити, зокрема ті, що стосуються поховання на горі Монастир. Право на вшанування пам'яті своїх предків є загальнолюдським правом, яке актуальне як для Польщі, так і для України.

Замість цього, питання, пов'язане з Монастирем, стосується комеморації - вшанування пам'яті важливих подій чи особистостей.

Звісно, це питання теж треба закрити, але не можна змішувати ці різні речі в одній шухляді - питання і самих поховань, і комеморації.

Щиро кажучи, я здивований, що ми дійшли до такого етапу, коли обговорюємо ці теми. У мене є перелік сотень могил зі Східної Польщі, щодо яких немає жодних сумнівів.

Польща є сьогодні країною, в якій більшість пам'ятників українських є шанована, існують монументи вашим героям. Згадаю, наприклад, про могили українських інтелектуалів - у професорів Варшавського університету є традиція 1 листопада, коли ми ушановуємо своїх померлих, приходити й на їх могили й запалювати свічки.

Однак суть проблеми полягає в тому, що на політичному рівні переплелися питання комеморації, що є складовою частиною історичної політики (що, безумовно, є важливим, але це окрема тема), і елементарне право на ексгумацію тіл своїх родичів.

Ще раз підкреслю - я проти кожного випадку вандалізму. Але тут питання пам'яті про своїх близьких. Я не уявляю собі ситуацію, що я б, наприклад, не поводився б шляхетно, тільки тому, що хтось, якщо бути точними, знищив на моїй території ваш пам'ятник.

Отже, я закликаю до розумної простоти і до щирих людських стосунків. Чому ж у це потрібно втягувати політичні угоди?

Чи можете ви уявити, як важко людині, яка займається польсько-українськими відносинами і активно підтримує Україну на всіх рівнях, впоратися з цими викликами, що стосуються як безпеки, так і європейської інтеграції?

Зараз є дозвіл на ексгумацію німецьких могил. Тому уявіть собі, як я мав це пояснити, наприклад своїй колезі з Великої Британії, що Україна дозволяє ексгумувати німецькі могили, але не дозволяють, наприклад, провести ексгумацію у Яновій Долині на Волині.

Протягом останніх двох років військова підтримка з боку Польщі, з урахуванням наших ресурсів, ймовірно, стала найзначнішою у світі.

Власне, я можу сказати, що Польща справді з глибини свого серця віддала все, що могла на той момент. Решта військової допомоги поділена на наступні пакети.

Декілька політиків з Заходу висловлюють думку, що варто було б надавати допомогу поступово. Тоді не виникло б відчуття, що ви спочатку щось надавали, а потім раптово припинили, просто через відсутність можливості продовжувати. Це виглядало б несправедливо.

І мені дуже боляче, якщо хтось думає, що раптом Польща припинила свою допомогу.

Але я впевнений, що ані українські політики, ані лідери громадської думки так не скажуть, тому що вони бачать весь цей масштаб допомоги.

Наша позиція є безсумнівною і залишається такою з 2003 року, задовго до того, як Польща стала частиною Європейського Союзу.

Ми виступаємо за розширення Європейського Союзу і активно підтримуємо процеси, які стосуються інтеграції України, Молдови та країн Західних Балкан.

І я особисто вважаю, що треба доєднуватися й Грузію, оскільки там також можуть бути умови для цього.

Всі ознаки вказують на те, що Польща займає найбільш прогресивну позицію щодо розширення Європейського Союзу.

Зараз я вам відкрию найбільший секрет. Якщо запитати наших західних колег, чи вони за розширення ЄС, то вони завжди кажуть так, але одразу ж потім додають, що за умови зміни європейської угоди.

Польща є єдиною державою, яка стверджує, що розширення в парі зі змінами в європейських угодах є недосяжним, оскільки добре усвідомлює, що на даний момент внесення змін до цих угод є неможливим.

Тепер поговоримо про те, що Польща нібито має намір перешкоджати переговорам України з Євросоюзом. Мені не відомий жоден випадок, коли країна, що розташована на периферії ЄС, не отримала б вигоди від наступного етапу розширення.

І Польща точно буде мати користь від такого розширення. Звісно, будуть сфери, де ми будемо вести перемовини щодо різних умов, наприклад, про перехідні періоди, але це нормально, так є завжди, немає тут причин нервуватися.

Ми також пережили тривалі етапи переходу, коли мова йшла про доступ до ринку праці в Німеччині. Однак на сьогодні Польща є частиною Європейського Союзу, і ці перехідні періоди вже відійшли у минуле.

Чи стикається польська меншина в Україні з труднощами? Можливо, так.

Показовий приклад - реформа освіти, внаслідок якої можуть бути ліквідовані польські школи. Це погано, адже польська мова слабо поширена в Україні. То невже не можна знайти якусь можливість, щоб це питання вирішувалося без шкоди для польських шкіл?

Такий крок був би дуже добре сприйнятий у Польщі.

В Польщі я часто стикаюся з думкою, що українцям, які живуть тут, надається значна підтримка, тоді як польська меншина в Україні не отримує аналогічної допомоги.

Або, скажімо, що угорській меншині надається підтримка через те, що угорські політики проявляють агресію та активно критикують Україну.

Натомість Польща допомагає як політично, так і військово, але поляки в Україні трохи обділені увагою.

Існує ще одна перспектива - вжити заходів для покращення ситуації з деякими сакральними спорудами. Наприклад, варто звернути увагу на костел Святого Миколая в Києві. Наразі ця святиня знаходиться у занедбаному стані, однак українська влада не готова передати її релігійній громаді, хоча й сама не займається її відновленням.

Звичайно, існують шляхи для зміцнення економічних відносин. Я пригадую слова президента Зеленського, коли він виступав у польському Сеймі, заявивши про нашу спільну мету — відновлення України.

Такий вид співпраці може значно поліпшити наші взаємини. Це подібно до того, як наші стосунки з литовцями стали кращими, коли почали виникати нові польсько-литовські підприємства.

І остання думка, якою я хотів би підсумувати. Для вирішення наших суперечностей потрібно зрозуміти те, що ми насправді дуже схожі.

Ми дуже емоційні, і українці, і поляки. І ці емоції часом заважають нам порозумітися.

Ми не завжди мусимо погоджуватися, але у взаємних таких відносинах ми маємо розуміти одне одного.

Розмовляв Юрій Панченко,