Партія тих, хто ухиляється

Багато людей вважають, що конфлікт сприятиме зміцненню українських "яструбів".

Це підтверджує зростаюча популярність Валерія Залужного та Кирила Буданова. Кількість ветеранів в країні також вражає. Присутність прямої та очевидної загрози з боку Росії стала реальністю. Варто зазначити, що на четвертому році масштабного конфлікту довіра до Збройних сил України залишається на найвищому рівні.

У контексті, коли більше мільйона громадян в країні перебувають у формі, цей варіант справді здається цілком можливим. Теоретично, будь-який публічний волонтер чи медійний військовий може вирішити спробувати свої сили в політиці. Проте, в нашій державі існує важлива проблема, яку ми ігноруємо.

Це група тих, хто ухиляється.

Не кожен чоловік на території, що не є зоною бойових дій, потрапляє до цієї категорії. Деякі займаються виробництвом озброєнь, інші забезпечують функціонування критично важливих об'єктів, а треті перебувають на обліку та очікують своєї черги на призов. Проте ми маємо шіст мільйонів осіб, які обрали не повідомляти свої дані військовим комісаріатам. Ця цифра наочно демонструє, що число ухилянтів значно перевищує кількість військовослужбовців. Вони сприймають мобілізацію як загрозу для свого існування, і ця ідентичність для них важливіша, ніж регіональні чи мовні відмінності. Потенційно вони можуть стати електоральною групою з особливими ціннісними запитами. Вони прагнуть відчувати себе носіями певної норми.

Людина - істота не раціональна, а раціоналізуюча. Вона спочатку вибирає собі модель поведінки, а потім починає шукати їй пояснення. Тому ключовий запит в ухилянта зводиться до пошуку самовиправдання. Кожен хоче домовитися з власною совістю. Кожному важливо почуватися не винятком, а правилом.

Вони не здатні відповідати етичним нормам у часи війни. Коли вся культура та досвід цивілізації свідчать про те, що захист батьківщини від агресії є морально виправданим. Тому вони приховують свій страх і розчарування, маскуючи їх агресивною поведінкою. Одночасно вони намагаються знайти виправдання, яке б пояснило, чому можуть ігнорувати необхідність носити військову форму.

Ми постійно натрапляємо на їхні пояснення в соціальних мережах. Вони стверджують, що за ведення бойових дій повинні відповідати поліція, депутати та чиновники. Вони вказують, що причинами провалу мобілізації стали бездіяльність влади, командира і низькі зарплати. Кожного разу вони висувають нові вимоги і спочатку просять відправити на фронт інших. Люди прагнуть відчувати, що стоять на правильному боці історії, тому формують свої позиції на основі самозахисту та взаємних звинувачень.

"Партія ухильників" значно перевищує будь-яку можливу "партію яструбів". Вже триває змагання за її підтримку та вірність.

Олексій Арестович надає їй рекомендації щодо того, як ефективно реагувати на ветеранів, якщо вони почнуть піднімати складні питання. Дмитро Гнап запевняє, що в умовах сучасної війни не потрібно багато військових. Тим часом Олексій Гончаренко пропонує відмовитися від мобілізації на користь добровільного набору, оскільки теж прагне отримати свою частку від цього електорального пирога.

Якщо ви прагнете очолити соціальну групу, перш ніж це зробити, вам слід відпустити її гріхи. Ті, хто намагається ухилятися від відповідальності, надають своїм послідовникам ілюзорне виправдання. Вони спотворюють логіку причин і наслідків, підносячи ухилянтів на п'єдестал і намагаючись перетворити їх у "праведників". Вони замовчують, що бусифікація стала відповіддю на небажання людей реагувати на повістки. Натомість переконують своїх слухачів у тому, що проблема полягає не в їхньому небажанні діяти правильно, а в інших. У тих, хто надсилає їм повістки. У тих, хто перевіряє документи на вулицях. У тих, хто стверджує, що примусова мобілізація є єдиним виходом у війнах такого масштабу.

Соціальна група отримує контури, якщо в неї є Чужий. Для людини, яка боїться надягнути форму, на роль "чужого" підійдуть різні люди та явища. Територіальні центри комплектування. Військові, які говорять про нестачу людей на фронті. Політики, які закликають не погоджуватися на мир за будь-яку ціну. Зрештою порядок денний "суверенітету" та ідея збройного протистояння агресору.

Партія ухилянтів прагне вважати себе носієм правильного підходу до життя. Внаслідок цього вона поступово починає знецінювати тих, хто обрав інший шлях. Як наслідок, людей у формі починають обзивати. Їм приписують такі характеристики, як "будує кар'єру", "прагне знайти партнера", "переодягається", "пішов за грошима", "має намір зайнятися політикою". Фронтовий досвід надає легітимність, якою ухилянт не може похвалитися, тому він намагається зменшити значущість будь-якого опонента, принижуючи його в очах суспільства. Цим способом він прагне позбавити опонента морального права, відмовити йому в легітимності та опустити до свого рівня. Проте, рано чи пізно з'являться ті, хто не буде байдужим і адекватно відреагує на цей політичний виклик.

"У державі панує авторитаризм". "Ветерани поводяться неадекватно". "Армія використовує людей як гарматне м’ясо". Будь-яке таке висловлювання однозначно вказує на те, що його автор прагне виправдати власні дії. Це, по суті, набір причин, які виправдовують нерозуміння, чому країна не варта його захисту, армія - його зусиль, а військові - його служіння.

Багато хто в партії ухилянтів покладав надії на Дональда Трампа. Його обіцянки закінчити війну вселяли в них надію. Якби бойові дії стали на паузу, це дало б їм шанс протиставляти свій "гуманізм" яструбиній позиції "партії суверенітету". Саме тому вони так завзято аплодували власним очікуванням від його президентства. Трагедія ухилянтів у тому, що на перемир'я не згоден Кремль - і це позбавляє їх можливості оголосити себе прихильниками "поганого миру".

Таких людей чимало. Вони можуть забезпечити політичну кар'єру. Провести фракцію до парламенту. Вони підуть за тим, хто подарує їм індульгенцію. За тим, хто запропонує альтернативну етику. За тим, хто наділить їх правом дивитися зверхньо. За тим, хто дозволить їм вважати себе партією переможців, а не переможених. І ми вже бачимо, як політики починають пропонувати їм свої послуги.