У вшанування пам'яті журналіста та майора Дмитра Богуславського.

Випускник історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка загинув під час виконання бойового завдання 15 листопада.

"Він був істинним українцем: розважливим, спокійним і завжди усміхненим. Відзначався неймовірною порядністю та відповідальністю. У нього не було ворогів, за винятком одного - жахливого "руського міра", що руйнує все людське навколо", - такими словами викладач Інституту журналістики Дмитро Олтаржевський вшанував пам'ять майора ЗСУ Дмитра Валентиновича Богуславського, який служив у 48-ій окремій артилерійській бригаді, після трагічної новини про його загибель на фронті.

Дмитро Богуславський з'явився на світ 5 червня 1975 року. Його мати оточувала старшого сина турботою та ніжними колисанками. Пані Марія Гармаш пам'ятає, як маленький Дмитро, якщо зустрічав мурашку на стежці, міг зупинитися і запитати: "Як тебе звуть, маленька комашко?" А коли зустрічав інших дітей, завжди прагнув їх обійняти.

Коли сину виповнився рік, мати змушена була повернутися на роботу, тому маленькому хлопчику довелося піти в дитячий садок. Як тільки вихователька привела його до піаніно і натиснула на клавіші, він одразу ж зацікавився музикою.

Коли через три роки з'явилася сестричка - вже допомагав за нею доглядати. "Мій малий розумничок з такою любов'ю забавляв сестричку, співаючи їй пісеньки та розказуючи віршики, що я вже могла спокійно вискочити в магазин", - згадує жінка.

Мати написала вірш про свого маленького сина, який закінчувався такими рядками: "...наш спритний, сміливий, // Вогняний, правдивий, добрий, // Справедливий захисник - // Дмитрик, славетний воїн!"

З раннього віку Дмитро мав пристрасть до жартів і веселощів. Проте його родина пережила важке горе, коли трагічно пішла з життя його сестричка, а він у той момент навчався в третьому класі.

За свідченням матері, Дмитро виявляв неабиякі здібності до навчання. Проте він також відзначався старанністю та рішучістю, проявляючи педантичний підхід до всього. Завжди з великим почуттям відповідальності ставився до своїх обов'язків.

Він завершив навчання в школі, потім здобув освіту в Стрітівській кобзарській школі, а також на історичному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка — це було свідоме рішення, яке визначило його життєвий шлях.

"На цьому шляху було безліч різноманітних радісних і сумних моментів, але завжди він залишався опорою та підтримкою, - згадує мама. - Коли з нашим найменшим Данилком виникли проблеми, Дмитро вирішив взяти академічну відпустку у Стрітівці, щоб піклуватися про господарство та менших дітей Яринку і Устимка - і впорався з цим завданням на відмінно."

На фінальному курсі навчання Дмитро зустрів свою справжню любов — Людмилу Кубарич, яка згодом стала Богуславською. Вони стали ідеальною парою: розважливий і спокійний чоловік доповнював швидку й практичну дружину з відмінними організаторськими здібностями. Разом їм вдалося попрацювати в журналістиці. Проте, на жаль, важка хвороба забрала життя 43-річної Людмили. Дмитро залишався поруч у хоспісі, коли вона померла в нього на руках. Після цього він взяв на себе виховання свого підлітка-сина.

"Початок 2016 року був феєричним, - згадував чоловік. - Львів, Тернопіль, Моршин, Медобори, Туніс... Завжди в оточенні друзів, як це любила і вміла створити Люда. Хто ж міг подумати, що для нас це не просто 2016-й, а двадцятий і останній наш спільний земний рік..."

Журналістка Ліна Тесленко, яка працює в Національному музеї Голодомору-геноциду, поділилася спогадами: "З Дмитром ми знайомі вже багато років - ще з його роботи в пресслужбі Міністерства з надзвичайних ситуацій, з яким наш новинний відділ активно співпрацював. Дмитро був справжнім даром для будь-якої пресслужби. Якщо йому потрібно було щось опублікувати, було простіше це здійснити, ніж пояснювати, чому "це не підходить" або "ніхто цього не прочитає". Відмовити Дмитрові з його чарівною усмішкою було майже неможливо. Тож ми публікували всі ці інструкції щодо пожежної безпеки на новорічні свята чи правила користування обігрівачами, які, здавалося, ніхто не читав. Згадуючи це, я усміхнулася, адже це був час, коли війни не було, і всі були живі".

Колега з ДСНС Ірина Савіна написала, що Дмитро був найкращим професіоналом з тих, кого знала. Був на посаді заступника керівника пресслужби. Згадала випадок, коли привезла на нагородження першокласницю Марійку, яка врятувала на льоду свого однокласника - знайшла палицю і витягла його з льодяної ополонки, коли всі інші розгубилися. У вечірній час Дмитро особисто потурбувався про воду і їжу для сміливої дівчинки. "А потім більше години слухав маленьку Марійку, яка йому щебетала спочатку віршики всі, які знала, потім про щось своє, дитяче довго розповідала. Я ще тоді здивувалася - така посада і такий людяний чоловік..."

За кілька років до початку Великої війни Дмитро Богуславський очолював Журналістський фонд Національної спілки журналістів України. З моменту, коли розпочалась повномасштабна російсько-українська війна, він вирішив стати добровольцем для захисту своєї країни. Завдяки своїй вищій освіті та офіцерському званню, йому вдалося без особливих труднощів приєднатися до військової частини, де він брав участь у бойових діях з перших днів конфлікту.

Журналістка Наталія Калініченко випадково натрапила на нього на території Сумської області. У 2022 році вона прагнула зібрати якомога більше інформації про підрозділи, які звільняли Сумщину та захищали її кордони протягом року. Під час підготовки чергового матеріалу для газети "Захисник Сумщини" Наталія запланувала зустріч з командиром одного з підрозділів, що дислокувався на Краснопільщині. Вони зателефонували один одному та узгодили час для зустрічі.

"Я очікую в заздалегідь визначеному місці, адже обличчя цього командира мені невідоме. Спостерігаю. На зустріч наближаються двоє солдатів. Придивляюсь, і ось один з них - Дмитро!" - ділиться своїми спогадами пані Наталія.

Богуславський, перебуваючи поряд з командиром, суворо дотримувався субординації і кілька разів підкреслив, що тепер він не журналіст, а очільник кулеметного взводу.

Дмитро просив не писати про нього і не публікувати нічого у Facebook. Вони перебували на кордоні, облаштовуючи свої позиції шляхом копання траншей та використання інших засобів захисту. Коли у приватному спілкуванні знайомі запитували про можливість відвідати його на позиціях, він відповів: "О-о-о... Зараз мені зовсім не до гостей(( Особливо до тих, хто мені дорогий і близький... Я тут навіть до зустрічі з ворогами не готовий, стільки всього потрібно: то тут, то там, то одне, то інше... Будівництво, воно таке)). Краще вже по снігу, коли робота закінчиться))".

Через деякий час частину перевели в інше місце. Дмитро зателефонував і попросив Наталію Калініченко: "Зберігай все що пишеш, бо як наші діти дізнаються про те, що ми пережили".

Максим Степанов повідомив про трагедію, що сталася 15 листопада 2024 року, внаслідок загибелі Дмитра Богуславського — офіцера Збройних Сил України та керівника Журналістського фонду Національної спілки журналістів України, на Південному фронті.

Не можливо не відчути сліз, читаючи звернення матері до своєї загиблої дитини.

"Синочку мій, мій дорогий Дмитрику! Ти — моя мудрість і опора! У моїй пам'яті постійно відтворюється фільм нашого спільного життя, де ти ставав зв'язуючою ланкою для всіх, тихо підтримуючи кожного та ненав'язливо даючи поради. (...) Я згадую, як ти щасливо приїжджав до мене, прагнучи не лише допомогти, а й радіючи моїм мальвам і молодому садочку, який я вирощувала для вас. Ти прекрасно пам'ятаєш мою маму, твою бабусю Уляну, її розповіді про наше родове дерево, і ти завжди найкраще розумів мене в будь-якій ситуації."

Пані Марія - багатодітна мати завжди підтримувала патріотичні переконання дітей. Болить її серце за Дмитром: "Прощаюся з ним сльозами й думками кожну хвилину, не хочу вірити в цю реальність, але мушу. Вся Україна тоне в морі горя і сліз, гинуть наші діти за правду, а тому ніяк не можна допускати відчаю, - переконана мати Дмитра пані Марія Гармаш. - Що б не було, треба всім вистояти в правді, бо інакше чого варте наше життя? Адже "хто вистоїть до кінця, той спасеться".

У Києві, в Михайлівському соборі, 24 листопада рідні, друзі та побратими прощалися з Дмитром Богуславським. Офіцер ЗСУ знайшов вічний спочинок на Алеї героїв Лісового кладовища, де його поховали поруч з братом Данилом Мельником. Данило, який брав участь у боях під Іловайськом, знову став на захист України під час повномасштабної війни та загинув у бою під Бахмутом 10 травня 2023 року, також у віці 29 років.