Вшанування пам'яті розвідника Олександра Зікунова, відомого під позивним "Завуч".

До самого кінця залишався поруч зі своїм товаришем, спільно віддали свої життя за Україну.

Олександр Зікунов з'явився на світ у 1993 році в містечку Середина-Буда, що на Сумщині. Саме там він отримав освіту в педагогічному коледжі. Пізніше Олександр вирушив до Києва, де зустрів свою майбутню дружину Катерину.

"Ми уявляли, як збудуємо наш спільний дім, відвідаємо всі куточки України та просто будемо насолоджуватись життям. Він ніколи не уникав праці: працював і вантажником, і на лісопильному заводі, поки не отримав повістку", - ділиться Катерина.

Спочатку Олександр пройшов навчання у Дніпропетровській області. Там, за словами дружини, він і зустрів свого найкращого побратима та товариша, з яким пліч-о-пліч продовжив службу як солдат розвідник-помічник гранатометника розвідувальної групи 71-ї Окремої єгерської бригади десантно-штурмових військ.

Катерина з ніжною усмішкою згадує той момент, коли вперше почула позивний свого коханого, якого побратими охрестили "Завучем". Це прізвисько отримав він завдяки своїй професії вчителя, а в армії виконував роль старшого загону.

"Коли він отримав декілька днів відпустки, я не могла повірити, що знову зустріну його. Ми разом були вже два роки перед весіллям, і коли Саша завітав, він зробив мені пропозицію. Наче відчував, що цей момент настав... 30 серпня ми офіційно зареєстрували наш шлюб, а за кілька днів йому знову довелося повернутися до своїх побратимів," - ділиться своїми переживаннями жінка.

Олександр разом із своїм бойовим товаришем вирушив на виконання завдання 11 вересня 2024 року. Після цього зв'язок з ними повністю зник. Катерина розповідає, як вона та дружина побратима протягом місяця сподівались на краще, намагаючись знайти хоч якісь відомості про своїх захисників. Хоч командування бригади запевняло, що чоловіки живі, сумніви та страхи все ж не покидали жінок, змушуючи їх думати про інше.

"Нас довго запевняли, що вони живі, що це помилка. А потім 12 жовтня нас із дружиною Сашкового побратима викликали на упізнання... Будь-яка надія згасла, коли ми побачили тіла. Навіть в той момент наші хлопці були пліч-о-пліч, - згадує жінка.

Побратими загинули під час виконання бойового завдання в районі Вовчанських Хуторів, що в Чугуївському районі Харківської області, внаслідок мінометного обстрілу.

Олександра Зікунова проводжали в останню путь 20 жовтня 2024 року. Військового зустріли на щиті, виявивши повагу та шану в рідному селі Митки, розташованому в Жмеринському районі Вінницької області.

Катерина згадує, як Олександр постійно їй говорив: "Котусику, я скоро повернуся". Однак, стоячи біля його труни, жінка плакала, що не на таку зустріч вона очікувала...

У розвідника залишились батьки, дружина та донька.

Родина зареєструвала на сайті Президента петицію з проханням присвоїти Олександру Зікунову звання Героя України, яка ще не набрала необхідної кількості голосів, тож рідні воїна просять допомогти своїми підписами.