В пам'ять про правоохоронця Тараса Гогуся.

Старший сержант Національної поліції України Тарас Гогусь трагічно загинув 27 квітня 2022 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Золоте в Луганській області через артилерійський обстріл. Йому було 50 років.

Тарас з'явився на світ 6 червня 1971 року в селі Заздрість, що на Теребовлянщині, і став шостим нащадком у великій родині.

Загальну освіту він отримав у місцевій школі. Після цього продовжив навчання в Тернопільському вищому професійному училищі, що спеціалізується на послугах і туризмі. Після проходження служби в армії на Дніпропетровщині, Гогусь ухвалив рішення приєднатися до лав тернопільської міліції.

У 1991 році чоловік розпочав свою кар'єру в патрульно-постовій службі. Пізніше він перейшов до розшукової діяльності в УМВС Тернопільської області. Однак через певні життєві обставини йому довелося тимчасово залишити міліцейську службу.

Коли почалася Революція Гідності, він миттєво вирушив до Києва, щоб взяти участь у протестах та продемонструвати свою активну громадянську позицію. Тарас приєднався до загону самооборони, де займався охороною барикад і патрулюванням вулиць. Повернувшись додому і дізнавшись про формування батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Тернопіль", він одразу вирішив повернутися на службу.

"Як я зможу зустріти погляд свого сина, якщо в цей важкий момент не візьмуся за захист нашої землі?" - промовив він до дружини.

Тож у 2014 році Гогусь вперше вирушив в зону АТО. За 8 років сумлінної служби став досвідченим бійцем, отримав низку почесних нагород та відзнак.

Чоловік вирізнявся як талановитий господар і універсальний майстер, з дитинства вражений любов’ю до землі, яку йому прищепили батьки. Навіть під час служби на сході, щойно з’являлася можливість, він брався за лопату, щоб створити грядки для посадки зелені, а згодом радував товаришів смачним борщем, приготованим з вирощеного власноруч.

Він мав велике захоплення до грядок. Наприклад, коли я дзвоню йому та запитую: "Чим займаєшся?", він відповідає: "Вже закінчується ротація, через два місяці повертаюся додому, а я тут на грядках працюю". Я запитую: "Навіщо тобі це, якщо ти й так їдеш додому?" А він відповідає: "Це для хлопців", - згадує його дружина Галина.

Тарас був надзвичайно щасливий, коли йому нарешті вдалося купити власний будинок за межами міста разом із невеличкою ділянкою землі поруч.

Перед війною його родина справила там новосілля і правоохоронець власноруч доводив до ладу будинок. Але вдалося пожити у власній домівці лише 4 місяці - 27 квітня 2022 року його життя обірвалося внаслідок вибуху російського снаряду під час несення служби на одній з бойових позицій у районі Золотого на Луганщині.

Церемонія прощання з Гогусем відбулася 29 квітня 2022 року в Тернополі, в Будинку скорботи. Наступного дня його поховали в селі Гаї-Гречинські, що в Тернопільському районі, де він мешкав разом із сім'єю.

Згідно з указом Президента Володимира Зеленського №870/2023, виданим 30 грудня 2023 року, старшого сержанта поліції було нагороджено медаллю "Захиснику Вітчизни" посмертно. Вручення цієї нагороди родині правоохоронця відбулося 21 травня 2024 року.

Без найулюбленішої особи залишилися дружина Галина та син Віктор.

Згідно зі свідченнями близького друга родини Романа, він мав безмірну любов до своїх рідних.

"Друг завжди виставляв високі вимоги не лише до себе, а й до оточуючих. Він відзначався сильною вдачею і був непохитний у своїх принципах щодо патріотизму," - зазначив Роман.

Син Віктор згадує, як батько з ранніх років формував у ньому повагу до української культури та мови. Крім того, Тарас залучив сина до спорту, зокрема до волейболу, і завдяки зусиллям батька юнак неодноразово ставав переможцем командних змагань.

Віктор пішов батьковим шляхом у виборі професії - навчається на юридичному факультеті та хоче стати слідчим поліції.

Гогусь проявляв велику турботу щодо свого сина.

"Мій батько був для мене... Хтось може вважати його ідеалом, але якщо я висловлю таку думку, то це буде щирим," - підкреслив Віктор.

Як би важко не було, поліцейський телефонував до рідних із хорошими та світлими новинами, особливо для старенької матері. Її чоловік теж ніжно оберігав від усього негативу. Жінка до останнього дня не підозрювала, що той воює на передовій.

За словами сина, тато завжди вмів заспокоїти і розвеселити та випромінював позитив. Віктор заявив, що батько не вмів жалітися, навпаки - до нього за добрим словом і підтримкою зверталися і рідні, і друзі.

Дружина відзначила, що Тарас був турботливим і уважним партнером.

"Хлопці, з якими він служив з 2014 року, телефонують, підтримують, кажуть, що мали за честь служити з Тарасом, що таких людей, як він, залишилось мало. Значить, Бог забирає кращих. Життя, як "до", більше не буде. Я щиро вірю, що Тарас став нашим ангелом-охоронцем, і що він пишається своїм сином, але вже з небес", - зазначила Галина.

10 лютого 2023 року на честь захисника було названо площу в Гаях-Гречинських. А 6 грудня 2023 року, в день Збройних Сил України, тут встановили пам'ятний знак в честь поліцейського.

Ті, хто мав можливість познайомитися з цим правоохоронцем, завжди пам'ятатим його як людину, яка невтомно боролася за незалежність і свободу України.