У пам'ять про морпіха, молодшого сержанта Ярослава Христюка, відомого під позивним "Христос".

Захисник Маріуполя всього за кілька днів до своєї трагічної загибелі зробив пропозицію своїй коханій, яку ласкаво називав "Пташкою".

Ярослав Христюк народився у Вінниці, а згодом разом із сім'єю переїхав у невеличке селищі Браїлів, що в області. Із юного віку мріяв бути морським піхотинцем. Йому було 18, коли повідомив матері про свій намір стати до лав захисників. Це був 2014 рік, починалася російсько-українська війна, і відмовити сина обрати інший життєвий шлях вона не змогла. Ярослав тоді сказав: "Мамулю, я мушу захищати країну! Ти пишатимешся мною, обіцяю!"

У той час він вступив на військову службу в Одесі, а згодом зробив перевід до Миколаєва, де потрапив до складу 36-ї окремої бригади морської піхоти. Спершу він обіймав посаду кулеметника, а згодом його призначили командиром відділення. Під час антитерористичної операції він брав участь у захисті різних населених пунктів на Донеччині.

Матір захисника Юлія Христюк ділиться спогадами про Ярослава, який був справжнім патріотом і глибоко переживав російську агресію. Серед його речей вона натрапила на щоденник, у якому син висловлював свої почуття: "Ви не уявляєте, як мені важко спостерігати за тим, як страждає наша Україна. Як гинуть молоді хлопці. Я досі не можу зрозуміти, за що це все. Мене болить дивитися в очі дітям, чиї батьки та брати не повернуться додому. Мені дуже важко прощатися з побратимом, і він загинув не один. За нашу вільну Україну".

Його шлях у війні був далеко не легким. Випробування, що випали на долю Ярослава, вистачило б на кілька життів. Він неодноразово потрапляв у засідки, пережив вибух гранати, що впала впритул, і рятував поранених товаришів. Не раз отримував поранення, але щоразу після лікування повертався до побратимів, навіть не відвідавши рідний дім. Завдяки своїй відвазі, він отримав численні нагороди — три ордени "За мужність" першого ступеня, один з яких вручено посмертно. В цілому, його колекція налічує 14 нагород за участь у бойових діях проти російських агресорів.

Напередодні початку масштабного вторгнення Ярослав Христюк святкував свій 26-й день народження. У той момент він знаходився в Маріуполі, місті, яке стало жертвою оточення і піддавалось безжальному знищенню з боку російських військ.

Браття по зброї згадують, що Ярослав завжди опинявся в авангарді. Він проникав на "Азовсталь" з цигарками, знаходив автомобілі, коли техніка вже була відсутня. Відзначався справедливістю, дисципліною, мужністю та добротою.

У Маріуполі він вперше зустрів своє істинне кохання – Катрусю, яка згодом здобуде популярність по всій Україні як парамедикиня "Пташка".

Мати захисника розповідає: вона миттєво усвідомила, що її син закохався. Напередодні вторгнення він поділився з нею: "Мамо, у мене є дівчина, вона – просто неймовірна".

Цікаво, що в дитинстві він часто ловив пташок. Він виготовляв різноманітні пастки, а потім знову відпускав своїх маленьких друзів. У нашій оселі, напевно, побували всі можливі пернаті. Тож коли він почав зустрічатися з Катрусею, з усмішкою сказав: "Ось і спіймав свою 'Пташку'," - згадує пані Юлія.

Коли Катерина Поліщук змогла зателефонувати матері з місця свого полону, вона вигукнула: "Потрібно знайти маму Ярослава!" На той момент жінки вже мали змогу познайомитися і зустрітися в Києві... Після повернення з полону Катерина зустрілася з матір'ю свого коханого. Вона поділилася, як навіть у жахливих умовах вони підтримували одне одного, як Ярослав не дозволяв їй мити посуд у холодній воді, шукав шкарпетки, щоб вона не мерзла...

Ярослав зробив пропозицію своїй улюбленій "Пташці" всього за кілька днів до трагічної загибелі.

28 лютого 2022 року він востаннє спілкувався з братом через відеозв'язок, після чого настала тривала тиша. Родина сподівалася, що з ним усе гаразд і що просто немає змоги зв'язатися. Однак ці надії були розбиті, коли до них завітали представники місцевої адміністрації та військкомату, які принесли трагічну новину: молодший сержант Ярослав Христюк загинув 17 березня 2022 року під час боїв у Маріуполі.

Невдовзі після цього пані Юлії зателефонував товариш Ярослава і поділився вражаючою історією, як той, отримавши два вогнепальних поранення в груди під час вуличного бою, врятував його життя, віддавши своє. Військовий висловлював подяку матері загиблого героя...

Нещодавно в Жмеринці, на території Меморіалу Слави, за ініціативи Героя України Сергія Волинського, який раніше обіймав посаду в.о. командира 36-ї окремої бригади морської піхоти, де служив Ярослав, було встановлено пам'ятник на його честь. Ця скульптура стала першим монументом в області, присвяченим захиснику, що загинув у боротьбі з російськими агресорами.

- Ярослав загинув зі зброєю в руках, рятуючи побратимів. Ніхто з нас не вірить, що "Христоса" немає поруч. Ми згадуємо щодня наших побратимів, які загинули в бою, боремось за наших полонених, підтримуємо родини, робимо все, що можемо. Я впевнений, що Ярослав сьогодні поруч із нами і чує нас і наші молитви. І я хочу подякувати йому як одному із найхоробріших Воїнів! Честь!, - сказав Сергій Волинський на відкритті пам'ятника.

У воїна залишилися матір, молодший брат і дві сестри. Сім'я і досі чекає на повернення тіла Ярослава додому, щоб достойно його поховати, щоб мати можливість прийти на могилу.

Вулицю, де зараз мешкає сім'я Ярослава Христюка, увічнили його ім'ям.

Слава і пошана відважному герою!