Візерунки та мереживні елементи: вікна, що відкривають вид на світ Онуфріївської громади.

Вікна - суто утилітарний елемент житла. Тепер частіше використовують металопластикові через їхню зручність. А були часи, коли двері та вікна додатково оздоблювали розписами або дерев'яними візерунками - і не лише для краси, а й щоб символічно захистити оселю від зла. Власне, й християнська традиція під час ритуалу освячення житла надає особливу увагу вікнам та дверям, оскільки самі вони пов'язують дім з навколишнім світом.

Але навіть суто декоративні, без особливого символічного значення традиції оздоблення вікон поступово втрачаються через заміну на все ті ж металопластикові. Тому дослідити та зберегти ошатні орнаменти віконниць - важливе завдання. На Кіровоградщині дослідницькою та науковою роботою, зокрема й у цьому напрямі, опікується громадська організація "Баба Єлька".

В експедицію до Онуфріївської громади, де в оздобленні будинків змішалися декоративні елементи Кіровоградщини і сусідньої Полтавщини, разом з етнографинями вирушила й кореспондентка Укрінформу.

МЕРЕЖИ ВІКОН КОЗАЦЬКОГО СЕЛА

Їдемо до селища Павлиша (заснував його у 1739 році кременчуцький сотник Федір Гаврилов) та двох сусідніх сіл - Камбурліївки й Омельника. Павлиш буде першим за маршрутом, сюди від Кропивницького трохи більш як дві години автівкою. Прохолодний листопад потішив погодою - у день поїздки сонячно.

Нас зустрічає місцевий краєзнавець і педагог Віталій Постриган. Він одразу ділиться інформацією про найстаріші частини селища та вказує на найцікавіші місця для дослідження. Колектив "Баби Єльки" вже відвідував цей район, проте з іншою метою – вивчити історію та фольклор через розповіді місцевих жителів, а потім представити це в серії документальних фільмів.

Співзасновниця Етнолабораторії Інна Тільнова поділилася історією виникнення ідеї вивчення особливостей оформлення вікон.

Ідея виникла, напевно, під час нашої першої поїздки до Онуфріївської громади, зокрема в село Деріївка. Ми були вражені кожним будинком, оскільки помітили унікальність, якої не зустрічали в інших селах - дерев'яне мереживо на віконницях. Навіть у тих оселях, де були встановлені пластикові вікна, віконниці залишилися недоторканими. Проте, виявилося, що більшість місцевих мешканців не надають цим прикрасам особливого значення - просто є і все. Жоден з тих, з ким ми спілкувалися, не знав імен майстрів, які їх створювали, і не цікавився цією традицією. Я усвідомлюю, що вона не є унікальною, але це мереживо могло б стати основою для ідентичності регіону. Його варто зберігати! - поділилася думками етнодослідниця.

Інна Тільнова зазначила, що під час своєї попередньої поїздки команда працювала над документальним серіалом, проте щоразу, коли вони відвідували цю громаду, не могли втриматися від фотографування віконниць, які їх вражали.

- Якось поділилися ідеєю збереження з друзями з однієї з торговельних мереж, і їхня маркетологиня Марія Тарасенко запропонувала бути партнерами в цьому. Тож ми вирішили поїхати в експедицію і спробувати розпитати місцевих жителів про те, хто робив ці вікна, за якими зразками, коли і де, - говорить співзасновниця Етнолабораторії.

Колега Інни Тільнової, Світлана Буланова, зазначила, що їх команда ще не приділила достатньої уваги теслярству в порівнянні з іншими формами декоративно-ужиткового мистецтва.

- Ми знаємо, що в традиційному ремеслі люди найчастіше займалися такими справами, як вишивка, ткацтво, різьблення по дереву та лозоплетіння. Проте робота теслярів, які творять дива з дерева, залишається менш відомою. Нам хочеться детальніше розповісти про це мистецтво широкій аудиторії. Звичайно, для цього нам потрібно провести власне дослідження, тому ми вирішили організувати експедицію, - ділиться своїми планами Світлана.

НАЛИЧНИКИ І КАРНИЗИ: МІСЦЕВІ НАЗВИ ДЛЯ ВІКОННИХ ДЕКОРАТИВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ

Жителі селища Павлиша, з якими вдалося поспілкуватися, розповідають, що не надавали особливого значення оздобі вікон. Звісно, прикрашали, але не за певними традиціями - на свій смак.

- У нас немає ставнів, оскільки вікна занадто великі. Я пофарбувала їх у білий колір, а деякі - в ніжний блакитний відтінок, - розповідає місцева мешканка Клавдія Валентинівна.

Жінка додає, що й окремої назви конструкція вікна не має, хіба що різьблену верхівку називає карнизом. Її загалом дивує зацікавленість вікнами, говорить неохоче.

А Інна Тільнова відзначає, що деякі люди відчувають певний страх перед такою зацікавленістю, адже вона для них є несподіваною.

Зараз ми змогли зібрати лише обмежену інформацію, і місцеві жителі здивовані нашою цікавістю, а деякі навіть відчувають страх, коли бачать, як ми фотографуємо їхні домівки. Проте ми попередили старосту, заручилися підтримкою місцевого історика та краєзнавця Віталія Постригана, і все ж провели фотосесію. Це лише перший крок у нашій справі. Якщо чесно, мене вражає бездіяльність місцевих жителів. У них під ногами є безліч ідей для проектів, спрямованих на збереження культурної спадщини. Все це поступово зникає, і через кілька десятиліть такі села, як Павлиш чи Деріївка, можуть втратити своє унікальне обличчя. Чому б не спробувати зберегти його? Онуфріївка має величезний потенціал з культурними маркерами: мозаїчні зупинки, віконниці та інші цікаві елементи. Але все це перебуває в стані занепаду і загрози зникнення, - підкреслює Інна.

Ще одна з місцевих жительок, Лідія Омелянівна, розповідає, що її хату будували у 1956 році. Майстер, який робив вікна, - Трохим Корінь, орієнтовно 1915 року народження. Загалом таких майстрів було у Павлиші декілька. Люди замовляли в них оздоблення вікон точно не задля розкоші, а лиш як частину будівництва хати, що мала передаватися у спадок. Але орнаменти робили "по моді".

- Ми завжди мали свої недоліки, адже ми звичайні працівники, але в той час виготовлення віконниць було необхідним, - ділиться жінка.

Інша мешканка Павлиша, Тетяна Миколаївна, називає прикрасу віконниць "налишниками". Вона також згадує, що її чоловік виготовив вікна в їхньому домі.

МЕТА ЕКСПЕДИЦІЙ - РЯТУВАННЯ І ЗБЕРЕЖЕННЯ

Світлана Буланова говорить, що інформації цього разу вдалося зібрати не так багато, як хотілося б, імена майстрів переважно втрачені. Тож на запитання, чи завершили це дослідження, відповідає, що ні.

- Ми, звичайно, створили фотосерію, прогулявшись селами, але, на жаль, у нас немає детальної інформації про ці віконниці. Тому я вважаю, що це дослідження ще не завершене, - зазначає Світлана.

У Павлиші ми провели основну частину свого часу, а решту - у сусідніх селах Камбурліївка та Омельник. Ці два маленькі села виявилися практично безлюдними, тому ми не змогли записати жодної історії від місцевих мешканців про вікна. Однак ми змогли зробити кілька десятків фотографій вікон, так само ретельно, як і в Павлиші. Деякі з знімків були зроблені в старих, зруйнованих хатах-мазанках, які давно втратили свій первісний вигляд. Завершення нашої експедиції відбулося в атмосфері тихої задумливості. Звісно, ми усвідомлюємо, що процеси, які впливають на життя сіл, відбуваються незалежно від війни. Але спостерігати за покинутими будинками, де ніхто вже не живе і не житиме, з закритими віконницями, які нагадують заплющені очі, справді сумно.

Проте саме це забезпечує додатковий імпульс для охорони всього, що ще можливо задокументувати, описати та врятувати.

Інна Тільнова поділилася ідеями щодо можливих результатів цієї експедиції. Серед запропонованих проектів - створення календаря на 2025 рік. Також етнодослідниці мріють про відкриття галереї, де на темних стінах будуть розміщені віконниці з уже зниклих сіл. Наразі в них є одна така експонат - віконниця з Хайнівки, що належить до Олександрівської громади на Кіровоградщині. Проте для реалізації цієї ідеї необхідно знайти простору залу, оскільки в Етнолабораторії зараз не вистачає місця для розміщення таких артефактів.