Олександр Кірш: Трикутник без податків, або Обмін на спрощеній системі: без обміну та без оподаткування -- Блоги | OBOZ.UA

Оскільки для платників єдиного податку, зокрема третьої групи, доходом, що враховується для оподаткування та порівняння з річним лімітом (який стосується всіх груп), відповідно до пункту 292.1 Податкового кодексу України, є лише грошові надходження, деякі юридичні або фізичні особи, які використовують цю систему оподаткування, намагаються здійснювати бартерні угоди.

Проте, пункт 291.6 Податкового кодексу України категорично забороняє використання негрошових розрахунків для "єдиноподатників". Тому, ті, хто має намір здійснити бартерні угоди, фактично не демонструють їх, а укладають контракти з умовами оплати. Однак, при цьому, вони погоджуються на постійні ВІДстрочення, які законодавство не обмежує ані в кількості, ані в тривалості. В результаті, ПРОстрочення фактично не виникають, а просто існують взаємні заборгованості.

У таких ситуаціях податківці, хоч і не завжди дотримуючись законодавства, наполегливо вимагають заліку, погрожуючи визнанням фінансових угод фіктивними через суд. Відстоювати свою позицію в суді в таких справах досить складно. Коли залік все ж відбувається, його розглядають у сукупності з основною угодою, прирівнюючи до договору, який не передбачає компенсації. Згідно з підпунктом 292.3 ПКУ, це означає безкоштовне отримання, що автоматично призводить до визнання доходу, і суди зазвичай підтримують цю позицію.

Метод боротьби з цим податковим тягарем відомий уже тривалий час, хоча і не настільки давно, як само колесо. Тож тут не йдеться про його винахід, а скоріше про дещо з формою трикутника.

Отже, надто хитромудрі платники податків, для яких навіть найліберальніший в світі український варіант єдиного податку виглядає як непосильний тягар, створюють безподатковий трикутник. Вони намагаються знайти третього учасника (чисто мордорське запитання: Чи будеш ти третім?), щоб безсоромно обмінюватися товарами або послугами в рамках цього "трикутного кола". Процес виглядає так: товари чи послуги переміщуються (згідно з грошовими договорами!) від А до Б, потім від Б до В, і нарешті від В назад до А, причому всі транзакції мають приблизно однакові суми.

Кожен, хто має щось віддати та отримати, проходить через той самий трикутний цикл, який постійно продовжується. Водночас, виявити прихований бартер стає все складніше.

Проте навіть якщо ми щось помітили, то що з цього далі? Чи є сенс у судовому процесі? Який з цього зиск, коли дебітор не є кредитором для кожного з нас?

Наприклад, той самий А навіть не підозрює, що Б, який винен йому гроші, передав щось В, а той, у свою чергу, передав це А!

Решта, звісно, нічого теж не знають. А хоча б і знали! Які вони мають юридичні важелі, щоб ПРИМУСИТИ обох партнерів за різними угодами до заліку? Дати не співпадають, суми не збігаються, причому в кожну КОНКРЕТНУ мить - навіть і приблизно!