Офіси президента та генпрокурора: які кроки слід вжити?

В соціальній мережі панують такі точки зору: одна - треба провести відкриту дискусію щодо причин такої ситуації у пошуку оптимальних шляхів її більш-менш надійного та ефективного розв'язання; друга така - дискусії про кандидатури майбутнього Генпрокурора і способи обрання/призначення "нового" станом на зараз позбавлені сенсу, враховуючи стан війни і політичну ситуації в країні і навколо; третя - про те, що треба якомога швидше ухвалювати рішення про призначення, задіявши наявні кадрові ресурси чи "резерви".

Призначення нової людини на посаду в Офісі президента, яку обіймала пані Ірина Мудра, взагалі, здається, не дискутується, оскільки ця посада заповнюються лише за особистим рішенням самого президента, без участі інших інститутів державного управління.

Рекламное сообщение

Дозволю собі висловити деякі міркування й пропозиції щодо можливих варіантів заповнення вакансій посад державних службовців з метою подальшої мінімізації ризиків, пов'язаних з прорахунками в доборі кадрів очільників згаданих тут інституцій та досягнення певного консенсусу між владою і суспільством на відносно тривалий час.

По-перше. Потрібне однозначне усвідомлення політиками, державотворцями і громадянським суспільством таких категорій сфери державного управління як: "правосуддя", "антикримінальна юстиція" та "допоміжні органи і служби здійснення повноважень президента держави". Таке однозначне розуміння та усвідомлення в наших умовах можливе, на жаль, лише шляхом ухвалення відповідного Закону держави, яким мають бути встановлені чіткі та однозначні місія, завдання й повноваження організаційно-правових структур, що включені в ці інституції. Діючого законодавства з цих питань вкрай замало, зважаючи на "розмитість", неоднозначність та певну заплутаність його приписів. До того ж існує чимало підзаконних нормативних актів, які також додатково ускладнюють розуміння та усвідомлення діяльності цих державних структур.

По-друге. Вважаю, що прокуратура може і повинна опікуватися лише досудовим розслідуванням та публічним обвинуваченням, а також ефективно дієвою координацією всіх органів досудового слідства держави з пріоритетним правом ухвалювати остаточні рішення в царині протидії злочинності. Повноваження прокурорів повинні визначатися лише Законом (відповідно до ст.19 Конституції) - незалежно від організаційно-структурного рівня її діяльності. Генеральний прокурор і підлеглі йому в адміністративному порядку керівники органів прокуратури мають право регулювати лише організаційно-тактичні методи та інструменти реалізації прокурорських повноважень в межах чинного процесуального законодавства, не спотворюючи їх змісту. Генеральний прокурор і керівники обласних і місцевих органів повинні призначатися на свої посади на терміни, що перевищують відповідний виборчий політичний цикл на відповідному рівні в органах місцевого самоврядування та рівні всієї країни.

Працівники офісу президента держави повинні бути позбавлені будь-якого реального впливу на діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової гілок влади. Офіс президента держави має виконувати лише дорадчо-консультаційні функції і повноваження в інтересах рішень президента, без будь-яких повноважень щодо узгодження з його працівниками управлінських рішень, що ухвалюються в межах повноважень законодавчої, виконавчої та судової гілок державної влади.

По-третє, розглядаючи способи та критерії відбору співробітників у всіх структурах різних рівнів в сфері державного управління, варто зазначити, що сучасні умови вимагають застосування виключно конкурсного підходу до відбору кадрів для державних служб. Це стосується не тільки їх політичного статусу, а й адміністративних чи управлінських функцій.

Щоб впровадити цей підхід, необхідно прийняти закон, що визначає єдиний порядок формування конкурсних комісій, їх повноваження та правила функціонування в усіх державних установах. До цього закону слід додати уніфіковану методику відбору кадрів, яка охоплюватиме:

А) Глибоке вивчення особистого життя та фінансового добробуту кандидата на протязі останнього десятиліття, враховуючи також інформацію про його/її найближчих родичів та друзів: аналіз матеріального становища, досягнень і невдач у попередніх професіях, а також оцінка наявності необхідних професійних знань та досвіду, які забезпечать успішне виконання майбутніх обов’язків.

Б) Протягом останнього десятиліття особистісні якості та поведінка цієї особи виявлялися через її гідність, честь, щирість у стосунках із оточуючими, стабільність і надійність у сімейному житті, а також раціональне ставлення до власного фінансового стану, бажань і інтересів. Вона демонструвала вміння приймати зважені та принципові рішення, а також проявляла сильні вольові якості, прагнучи досягти своїх цілей, незважаючи на труднощі, перешкоди та зовнішні впливи чи спокуси.

Рекламное сообщение

В) Для осіб, які претендують на керівні посади в управлінні, важливо мати реальну команду однодумців або можливість сформувати її у встановлені терміни, щоб ефективно виконувати обов'язки, які вони беруть на себе. Для реалізації цієї умови кандидати повинні надати конкурсній комісії іменний список потенційних заступників та керівників структурних підрозділів організації, супроводжуючи його короткою характеристикою кожного з них та поясненням своїх мотивів щодо їх призначення на відповідні позиції.

Одним із найбільш складних аспектів впровадження політики конкурсного відбору управлінських кадрів є визначення кількісного та персонального складу конкурсної комісії. Ця комісія повинна об'єктивно оцінити всю зібрану інформацію та ухвалити рішення про рекомендацію або нерекомендацію кандидата на посаду. Необхідно забезпечити максимально прозорий і зрозумілий процес для відповіді на питання: "А хто ж судитиме?"

Я переконаний, що до складу таких комісій повинні входити лише добропорядні та принципові громадяни України, які безперечно існують серед нас і їх необхідно залучати до цієї діяльності, не покладаючись виключно на особисті зв’язки чи інтереси тих, хто приймає рішення про формування комісій. Представники інших країн або міжнародних організацій можуть виконувати лише консультативні функції для членів комісії та її діяльності в цілому. Їхній вплив на рішення комісії має базуватися на їхньому особистому професійному та моральному авторитеті, а не на займаних ними посадах у минулому чи теперішньому часі.

Питання остаточного рішення щодо призначення особи, рекомендованої конкурсною комісією, залишається відкритим. На мою думку, у цьому випадку не повинна бути колективна відповідальність, а лише індивідуальна – за рішення та підпис відповідного наказу має відповідати конкретна особа.

Якщо роботодавець не підтримує рекомендацію конкурсної комісії, яку він сам і створив, він зобов'язаний надати зрозумілі та прозорі пояснення як для членів комісії, так і для суспільства щодо причин та обставин свого рішення. Кандидат, який не згоден з рішенням роботодавця про відхилення його кандидатури, має право оскаржити це рішення в суді. У такому випадку відповідачем виступає лише той роботодавець, який відхилив рекомендацію комісії.