Одеський рятувальник поділився своїм досвідом роботи служби порятунку в умовах війни.

Вони серед перших зустрічають погляди тих, хто з нетерпінням чекає на своїх близьких, яких витягнуть з-під уламків. Саме вони першими спішать на допомогу після обстрілів та пожеж, а також надають психологічну підтримку. Рятувальники є невід'ємною частиною незалежності, за яку сьогодні бореться Україна проти російської агресії.

Еспресо провів бесіду з одеським рятувальником Андрієм Скрипкою, дізнавшись, як це — виконувати обов’язки рятувальника в українському місті, яке часто піддається обстрілам, і які емоції супроводжують його професійну діяльність.

Андрій Скрипка має досвід роботи рятувальником протягом десятиліття. Він зазначає, що за цей період звик до багатьох викликів, але найбільше йому важко справлятися з втратою людей.

До повномасштабної війни працював надзвичайником у Миколаївській області, згодом перевівся до Одеси, де тепер працює начальником караулу. В Одесі знайшов своє кохання й одружився. Нині саме дружина, яка також працює рятувальницею, підтримує його після важких і тривалих змін.

"Робота з початком повномасштабної війни, звісно, дещо змінилась. Тепер є загроза повторних атак, вибухів, влучань на місці виїздів. От через це є ускладнення. Одесу досить часто обстрілюють, а наша основна робота - пошук потерпілих, гасіння пожеж, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. У мене дружина дуже активна, і саме вона мені допомагає після зміни хоч на якийсь час забути про роботу. Аби відновитись після робочого дня ми можемо поїхати кудись, відпочити, сходити на море, з'їздити до батьків, до друзів. Це мені допомагає відволіктись", - розповідає Андрій.

зображення: надав Андрій Скрипка

Для усіх рятувальників, пояснює працівник ДСНС, найважче бачити та витягувати з-під завалів загиблих людей. При цьому робити все це на очах у рідних і близьких, які ловлять кожен рух рятувальників, поки ті розбирають завали.

"Коли ми прибуваємо на місце, де сталася атака, емоції переповнюють, коли бачимо та чуємо людей, які з надією чекають новин. Вони сподіваються на повернення своїх рідних, усвідомлюючи, що ті можуть бути під завалами. І в той момент ти займаєшся своєю роботою, розбираєш завали, а за спиною чуєш крики, стогін, сльози. Це, напевно, найскладніший момент," - ділиться своїми переживаннями Андрій Скрипка.

Він пригадав випадок, як працював на об'єкті після влучання шахеда в багатоповерховий будинок на вулиці Добровольського.

"На місці події стояв зруйнований панельний будинок. За отриманою інформацією, всередині могли залишатися як дорослі, так і діти. Пошукові роботи тривали довго, адже великі бетонні плити ускладнювали процес. Нам потрібно було діяти якомога швидше, обережно виводячи уламки, оскільки існувала ймовірність, що там залишилися живі люди. З боку спостерігало багато людей, всі з нетерпінням чекали новин про можливих виживших", - розповідає рятувальник, згадуючи ті події.

"Ще пригадую, був приліт шахеда в житловий будинок. Ми встигли із квартири, що палає, дістати живу жінку і швидко передати її медикам. Час йшов на хвилини, ми встигли її знайти. Нам усім тоді дуже пощастило, бо вона кликала на допомогу, а ми її почули та витягнули неушкодженою. Не передати словами оті емоції, коли витягуєш живу людину з під завалів. У мене у мене особисто в цей час відчуття ейфорії, яке дуже швидко минає, бо ти розумієш що треба працювати далі. Про себе я сказав: "Дякую, що так вийшло, що ти знайшов живу людину" і вмить, берешся до пошуку інших, чи на гасіння пожежі. Але цей епізод тебе тримає, бо емоції вже позитивніші, є результат твоєї роботи. На душі стає тепліше, що так от сталось, що все добре. І просто працюєш далі", - розповідає про емоції під час роботи рятувальник.

зображення: надав Андрій Скрипка

Під час повномасштабної війни в Одесі вже загинуло декілька надзвичайників. Андрій каже, що такі трагедії усі колеги переживають болісно, бо є однією великою родиною, навіть коли не знайомі з кожним особисто.

зображення: надав Андрій Скрипка

"Ми всі усвідомлюємо, що подібні ситуації можуть трапитись, але нам потрібно продовжувати працювати. Хто, як не ми? Ми – одна велика родина, і завжди готові підтримати одне одного, навіть якщо не знайомі особисто. Після таких трагедій ми зазвичай залишаємо все в собі і рухаємось далі," - зазначає Скрипка.

Рятувальник підкреслює, що протягом повномасштабної війни Одеса і її жителі зазнали змін. Люди почали більш серйозно ставитися до тривог і виявляти більшу любов до життя.

зображення: надав Андрій Скрипка