Не час вводити нові санкції: які очікування від саміту G7 та як конфлікт на Близькому Сході допомагає Росії.

Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп відвідує Канаду, щоб взяти участь у саміті G7. Калгарі, 15 червня 2025 року.

Військові протистояння між Ізраїлем та Іраном відсунули на задній план тривалі зусилля України та її союзників, які прагнули зосередити увагу на запровадженні енергетичних санкцій проти Російської Федерації.

Тривоги інвесторів щодо можливих дій з боку США або Саудівської Аравії, які можуть викликати більшу дестабілізацію, вже сприяли підвищенню вартості нафти марки Brent.

Ринок реагує не тільки на загрозу перебоїв у постачаннях з Ірану, але й на занепокоєння щодо того, що в умовах цих викликів лідери G7 прагнуть уникнути явних конфліктів, хоча розбіжності між ними все ж таки неминучі.

Перетворення світового порядку стало вражаюче очевидним на саміті лідерів "Групи семи", який розпочався 15 червня в канадському Кананаскісі.

Тема України, яка ще кілька тижнів тому могла знову стати в центрі уваги через нові удари РФ по енергетичних об'єктах та обговорення розширення санкцій проти російського "тіньового флоту", наразі відійшла на другий план.

Це новий етап, в якому конфлікт в Україні вже не займає центральне місце в міжнародних дискусіях. Тепер Києву потрібно розробити нові стратегії для реагування на ці зміни.

Енергетична тематика, зокрема зміни цін на нафту, не лише знову опинилася в фокусі саміту G7 - вона насправді задає тон дискусіям у Кананаскісі.

Після ескалації бойових дій між Ізраїлем та Іраном у середині червня глобальні ринки відреагували миттєво. Вже в п'ятницю, 14 червня, котирування нафти Brent підскочили до $78,53 за барель - це майже на $6 вище, ніж тижнем раніше. Вперше з січня 2025 року ціна перевищила позначку $78, і на ринку активізувалися розмови про можливе подолання психологічного бар'єра у $80 уже найближчими днями.

Головною причиною збільшення цін стало не лише занепокоєння щодо можливих втрат іранського нафтового експорту (Іран постачає приблизно 1,5 мільйона барелів нафти щодня), але й загроза порушення загальної логістики в Перській затоці. Ринкові реакції виникають не лише через фактичні втрати, а й через уявлення про можливі наслідки, що має набагато більший вплив.

Для держав-учасниць G7 політична ситуація також стає більш складною.

Сполучені Штати, які ще нещодавно мали намір посилити санкції проти Росії та зменшити її прибутки від нафти, тепер стурбовані тим, що нові обмеження можуть ще більше ускладнити ситуацію на ринку і призвести до швидшого зростання цін.

У столицях Європи все частіше звучать заклики до узгодження стратегічних резервів та тимчасового обмеження амбіцій у питаннях санкцій.

В результаті, вже сьогодні стає ясним, що нафта стає основним індикатором політичних намірів Заходу. І чим вищою буде ціна, тим менші шанси на введення нових санкцій проти російського експорту.

Наступні рішення G7 будуть значною мірою зумовлені саме тим, чи вдасться стримати енергетичну паніку найближчими днями.

Коли країни G7 запроваджували механізм цінової стелі на російську нафту наприкінці 2022 року, він виглядав як революційне рішення: поєднання санкційної політики з ринковими механізмами мало зменшити надходження до бюджету РФ, не спричиняючи глобального дефіциту сировини.

Максимальна ціна в $60 за барель для сирої нафти та $100 для нафтопродуктів встановлювала межу, при перевищенні якої західні страхові, логістичні та фінансові компанії не мали права обслуговувати експортні операції з Росією.

Проте на червень 2025 року цей інструмент поступово втрачає свою ефективність.

Згідно з аналітичним звітом Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA), опублікованим 13 червня, у квітні та травні більше 70% російської нафти реалізовувалося за цінами, що перевищують встановлену стелю. Наприклад, основна експортна суміш РФ - Urals - продавалася по $69-72 за барель, що суттєво перевищує установлені обмеження.

У звіті наголошується, що з початку 2024 року Росія заробила понад $33 млрд завдяки недосконалому контролю за дотриманням цінової межі.

Санкції, які були введені навесні Великою Британією та Європейським Союзом проти прихованого флоту Російської Федерації, демонструють обмежену ефективність.

По-перше, це сталося через брак всебічного аналізу методів контролю за дотриманням цінових обмежень.

У травні 2025 року обсяги російського морського експорту нафти знизилися на 7% у порівнянні з квітнем, причому близько 54% цього експорту було доставлено танкерами країн G7+.

З початку січня доля G7+ у цих перевезеннях збільшилася з 35% до 54%, в той час як частка "тіньових" танкерів зменшилася з 65% до 46%.

Доходи Росії від видобутку сирої нафти, що транспортується морем, зменшилися на 8% в порівнянні з попереднім місяцем, досягнувши 176 мільйонів євро на добу — це найнижчий рівень з січня 2024 року. Разом з тим, обсяги експорту знизилися на 3% у травні. Незважаючи на те, що доходи від морських перевезень нафтопродуктів залишилися незмінними на рівні 164 мільйонів євро щоденно, їхні обсяги показали зростання на 11%.

У неділю президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн наголосила на важливості збільшення тиску на Росію з метою забезпечення мирного вирішення конфлікту в Україні. Вона також закликала держави G7 активізувати санкційні заходи для досягнення цієї мети.

Проте можливості досягнення згоди в цій справі виглядають малоймовірними. Сполучені Штати не підтримують ідею зниження верхньої межі ціни на російську нафту до 45 доларів за барель, яку пропонують країни G7.

Як очікується, проєкт підсумкового комюніке не включатиме жодних нових санкційних ініціатив проти Росії, а формулювання щодо підтримки України повторюють минулі тези.

Цей зміщення акценту викликає особливе занепокоєння на фоні недавніх російських нападів на енергетичну інфраструктуру України, зокрема на газовий сектор. Ці атаки спричинили зниження обсягу видобутку газу в країні.

З політичної точки зору це свідчить про втрату можливості. Після більше трьох років конфлікту західний інтерес починає згасати, і відновити обговорення української проблематики в світовій агенді стає все складніше.

У відсутності постійного нагадування про необхідність надання допомоги, ризик "втоми від України" перетворюється з простого риторичного висловлювання на реальну проблему, яка набуває чіткіших обрисів.

Поточний саміт G7 став першим за останні три роки, де українська тема не займає центрального місця в стратегічному порядку денному.

Це новий етап, який потребує інноваційних стратегій у сфері дипломатії, захисту прав та комунікацій.

Україна вже не має можливості покладатися на звичну прихильність — тепер кожне слово, кожна згадка та кожен пункт у фінальних документах повинні бути здобуті в умовах нової глобальної боротьби за увагу.

У найкращому випадку зустріч закінчиться ухваленням документа, що стосується "посилення координації моніторингу" та "ліквідації прогалин".

У цьому контексті позиція України, яка вимагає справжнього перегляду та підвищення цінової стелі, виглядає обґрунтованою, проте наразі їй бракує необхідної політичної підтримки.

Єдиний шанс змінити ситуацію - нагадати партнерам, що відсутність жорстких інструментів дозволяє Росії адаптуватися до санкцій, відновлювати прибутки і продовжувати війну.

У сучасному світі, де жодна тема не залишається актуальною більше ніж кілька тижнів, а увага західних медіа переміщається з неймовірною швидкістю, традиційна дипломатія втрачає свою дієвість. Необхідна адаптивність, вміння миттєво реагувати, співпрацювати з новими альянсами і використовувати обмежені можливості, навіть якщо вони не безпосередньо пов'язані з конфліктом.