Найпривабливішій гімнастці національної збірної України забороняли покидати ліжко: що трапилося з останньою світовою чемпіонкою, котра пережила серйозну хворобу і займала депутатську посаду.

Не дивлячись на всі традиції у спортивній гімнастиці, останній раз українка піднімалась на п'єдестал чемпіонату світу 18 років назад, коли Ірина Краснянська виграла "золото" у вправах на колоді, і це - після важкої хвороби, коли лікарі забороняли їй навіть підніматись з ліжка. Спортсменка з Черкасс була претенденткою на медаль на Олімпіаді-2008, а після відходу зі спорту навіть стала депутаткою. Однак подальше життя пов'язала із США.

Ірина Краснянська з'явилася на світ 19 листопада 1987 року у Вологді, Росія. Проте, незабаром її сім'я вирішила переїхати до Черкас, де дівчинка вперше познайомилася зі спортивною гімнастикою. Її перша тренерка, Алла Красовська, помітила маленьку Ірину, коли їй було лише 5 років, і вирішила запросити її до місцевої секції, вражена її стрункою фігурою.

Спершу заняття більше нагадували веселу гру. Краснянській була в захваті від гімнастичного залу — його оригінальні снаряди та атмосфера. "Особливо полюбила колоду. Це мій найулюбленіший снаряд. Згадую, як у дитинстві часто ходила по бордюрах на вулиці, 'долала' елементи після тренувань", — зазначила вона.

Ірина швидко досягала успіхів у спорті, і в 12 років вона вирушила до Києва, щоб тренуватися в Конча-Заспі під наглядом Інни Коробчинської. Незважаючи на відстань від батьків та численні травми, які неминучі у спортивній гімнастиці, дівчина продовжувала наполегливо працювати. Перше серйозне пошкодження вона отримала, коли на колоді втратила рівновагу, невдало приземлилася та зламала руку.

Як пізніше ділилася Краснянська, вона точно знала про шість переломів у гомілкостопах. Крім того, у неї були травми п’яток, колін і ліктів. Проте це не стало на заваді гімнастці, яка змогла пробитися до складу збірної України.

У 2003 році вона досягла фіналу чемпіонату світу в Анахаймі, виступаючи на своїх улюблених снарядах — брусах та колоді. Вже наступного року на європейській першості здобула срібну медаль у командному заліку та бронзу на брусах.

На жаль, під час Олімпіади-2004 в Афінах Ірина разом з командою України не змогла здобути медаль у командному змаганні, зупинившись всього за один крок від успіху. "Я не була в сльозах, але емоції переповнювали. З одного боку, відчувала радість, а з іншого - образу. Дуже шкода, що нам зовсім трішки не вистачило до п'єдесталу."

Проте найсерйозніше випробування у кар'єрі Краснянської настало восени 2005 року. Як і багато інших гімнастів, вона настільки звикла ігнорувати власне самопочуття, що виступила на чемпіонаті України, незважаючи на хворобу Боткіна.

"В очах темніло, зірочки кружляли, сили покидали, живіт нили. Я витримувала до останнього, адже потрібно було готуватися до чемпіонату світу. Зупинилася майже в непритомному стані, коли очі вже стали жовтими. Лікар оглянув мене, і діагноз прозвучав, як вирок. Сльози швидко наповнили очі. Я усвідомила, що не зможу легко попрощатися з гімнастикою", - поділилася своїми переживаннями Краснянська.

Проте, на щастя для Ірини, поруч знаходився її батько, лікар, котрий детально ознайомився з хворобою та вселив у доньку віру у відновлення. Ірина розпочала курс лікування. Протягом наступного місяця вона більшість часу проводила в ліжку. Підводитися дозволялося лише для того, щоб відвідати туалет або перекусити, після чого вона одразу поверталася у горизонтальне положення. Навіть читала, не підводячись.

"Місяць перед Новим роком я відвідала Конча-Заспу. Там мала можливість поспілкуватися з дівчатами, а також відвідати тренажерний зал. Потім я почала прогулянки, які поступово перетворилися на біг та розминку. Через п’ять-шість місяців я вже почала тренуватися систематично. У підсумку, від моменту, коли я захворіла, до дня перемоги на чемпіонаті світу пройшов цілий рік", - поділилася спортсменка.

Насправді, після такого діагнозу повернення Ірини у великий спорт і її вражаюча перемога стали справжнім чудом. Вона принесла Україні першу золоту медаль на чемпіонаті світу за останні десятиліття.

На чемпіонаті світу 2006 року в Орхусі тренерська команда нашої збірної мала певні сподівання на медалі, зокрема й на брусах, де Краснянська вже здобула медаль на континентальному рівні. Проте виступ на цьому снаряді виявився для неї справжнім випробуванням, адже вона усвідомлювала, що її комбінація не є повністю готовою через недавні хвороби та травми.

Виступ української спортсменки затримали на 15 хвилин через ситуацію з румунською гімнасткою: "Я кілька разів перевіряла жерди, обговорила все з тренером, але відчувала, як охолола. Нерви були на межі, і в підсумку я не впоралася". Виступ Ірини завершився невдачею, внаслідок чого вона зайняла останнє, восьме місце.

На наступний день у фіналі на колоді Краснянська виступала п’ятою, після основних фавориток на медалі. Лідерську позицію займала румунка Сандра Ралука Ізбаса, яка отримала 15,500 балів за свій виступ. Ірина ж, зібравши всі свої сили, представила складну та насичену програму, вражаючи всіх своїм акробатичним виконанням та ідеальним балансом.

Судді тривалий час обирали оцінки після виступу Ірини, але врешті-решт вона випередила румунську спортсменку на 0,075 бала, здобувши для України "золото".

"На колоді було вже не так важливо, яку оцінку поставлять. Я зробила, що могла, і від мене більше нічого не залежало. Мандражу не відчувала. Дивувалася лише: скільки можна рахувати! А коли висвітилася сума, зраділа, що вже мінімум третя і що здобула звання заслуженого майстра спорту. Більше мені нічого не треба було. Про перемогу не думала", - зізнавалась спортсменка.

Одну з вправ на колоді категорії D назвали іменем Краснянської. Гімнастка поділилася спогадами про те, як виник її фірмовий переворот, згадуючи відеозапис змагань, на якому один хлопець виконував подібний елемент: "Оскільки мої плечі м'які та сильні, ми вирішили спробувати його теж. Це зайняло близько двох-трьох місяців. Після цього ми включили його в комбінацію. Було чимало невдач, падінь, ударів і травм".

Проте, врешті-решт, усі труднощі виявилися недаремними, адже, безумовно, залишити свій відбиток у світі спортивної гімнастики — це велике досягнення. Повернувшись додому, Ірина та її тренерка, крім звання Заслуженого майстра спорту і величезної уваги з боку журналістів, отримали президентську стипендію на суму 9 тисяч гривень.

Після вражаючої перемоги на чемпіонаті світу Ірину вважали однією з головних претенденток на медалі Олімпійських Ігор 2008 року в Пекіні, принаймні, за версією експертів. Проте дівчина зіткнулася з низкою травм. Через проблеми зі здоров'ям їй не вдалося взяти участь у чемпіонаті Європи, а перед світовим турніром вона знову отримала травму.

Краснянська не могла повноцінно відновитися: щойно вона починала відчувати себе краще, як знову виникали труднощі. Олімпійські ігри 2008 року не стали винятком. Напередодні Пекіна гімнастка страждала від болю в спині. Це змусило її зменшити навантаження під час тренувань та спростити комбінації на брусах і колоді, оскільки тривале фізичне навантаження стало для неї справжнім викликом.

Як потім розповідала Ірина, спина "забивалася", болі були дуже різкими, і через це щодня виникали якісь недоробки, які нашарувалися один на одного: "І в найвідповідальніший момент, коли треба вийти і показати себе, стався зрив".

У підсумку на змаганнях в Китаї українка провалила кваліфікації, не відібравшись ані в багатоборство, ані у якийсь з фіналів. Дорогою додому, не дивлячись на всі проблеми, Ірина збиралася продовжувати, але організм сказав: "Ні". На тренуваннях спину просто заклинювали і доводилось йти, тримаюсь за стінку, а потім відходили по два-три дні.

"Якщо Краснянська скаржилася на біль, то їй було не просто боляче, а дуже боляче. Ірина була не просто гарною, елегантною гімнасткою, прикрасою збірної, а й підтримкою для дівчат. Вона щиро сподівалася відновитися після травми та продовжити виступи, проте болі в спині її дуже сильно дошкуляли. І тоді ми вирішили, що немає сенсу далі мучитися", - розповідала Інна Коробчинська.

По закінченні своєї спортивної кар'єри гімнастка здобула освіту в Харківській академії фізичної культури та спорту, спеціалізуючись на "Тренерстві зі спортивної гімнастики та викладанні фізичної культури". Вона спробувала свої сили у ролі судді, а також обіймала посаду тренера з хореографії в комплексній дитячій юнацькій спортивній школі "Спартак" у рідних Черкасах.

Вона нарешті здобула свободу не вставати з самого ранку, коли ще тільки починає світати, і насолоджуватися будь-якою їжею в будь-який час. Хоча раніше вона також могла дозволити собі ласощі чи смажену картоплю, тепер це стало ще легше.

Однак тренерства Ірині було замало, і вона вирішила піти в політику, отримавши мандат депутата Черкаської обласної ради VI скликання від "Партії Регіонів". Але у квітні 2013 року попросила припинити її повноваження достроково. Після чого тренувала у Швейцарії, а згодом осіла в Америці.

Влітку 2014 року Краснянська уклала шлюб і незабаром стала матір'ю доньки. На даний момент вона проживає в Лос-Анджелісі, де тренує гімнасток, але завжди пам'ятає про свою рідну Україну.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії Ірина разом із сім'єю та близькими активно брала участь в акціях на підтримку України, організовувала збори допомоги для українських дітей та виступала за заборону участі спортсменів з Росії та Білорусі у змаганнях.

Раніше OBOZ.UA розповідав про трагедію української гімнастки, яка через один рух програла олімпійське "золото", а потім залишила країну.