Між Індією та Пакистаном спалахнули конфлікти. Хто отримує від цього переваги?

Індія та Пакистан знову опинилися на порозі конфлікту. Щоб вникнути в нинішню ситуацію між цими державами та виявити, хто отримує найбільшу вигоду з цього протистояння, необхідно заглянути в корені кризи.

Уявімо собі, що колись існувала велика імперія, якою керувала іноземна династія. Але згодом ця імперія розпалася. Після її падіння було прийнято рішення про відновлення, але вже у формі федерації. Проте частина колишніх територій, яка відрізнялася у вірі, мові та політичному устрої, вирішила не приєднуватися до нової структури і створила власну державу. Нова федерація розглядає цю молоду державу як "сепаратистів", тоді як сама молода країна вважає, що сусідні території, що колись належали імперії-федерації, є "своїми", адже там проживають люди, які говорять тією ж мовою та дотримуються тієї ж віри.

Ні, сьогодні ми не розглядаємо питання між Україною та Росією, а зосереджуємося на Пакистані та Індії. Ситуація в цих країнах справді має деякі спільні риси, але деталі відрізняються кардинально. Наприклад, обидві держави володіють ядерною зброєю...

Отже, весь континент Індостан колись являв собою єдину Імперію Великих Моголів, засновану в 16 столітті афганськими племенами завойовників, які вважали себе спадкоємцями Чингізхана (відтак і назва "моголи" походить від "монголи").

Згодом, після періоду занепаду, імперія розпалася на безліч автономних князівств, хоча формально зберігалася влада імператора, титул якого отримала британська королева. Це є важливим моментом, оскільки технічно велика Індія ніколи не входила до складу Великобританії — вони мали спільного монарха. Однак у 1940-х роках він відмовився від корони, коли Британська Імперія переживала кризу, і військові сили вже не могли контролювати численні колонії по всьому світу.

Владу було передано безпосередньо індійцям, зокрема місцевим правителям та князям. Індія здобула незалежність від британського колоніального владарювання у 1947 році. Після цього розпочався етап "перезбирання" країни, яка стала демократичною федерацією. Раджі повинні були підтвердити своє бажання залишитися в новій державі, отримуючи натомість автономію та, в багатьох випадках, високі посади в місцевій адміністрації.

Умовно - перестати бути тираном-князем, але залишитися цілком демократичним губернатором автономного регіону. Саме тому, наприклад, у Індії досі "штати" ("держави"), а не які-небудь "області" - бо формально це окремі державні утворення. Але фактично - це, все ж, лише регіональні адміністрації, але з дуже широким рівнем свобод та прав.

Завдяки такій "вольниці" Індії так і не вдається стати "новим Китаєм" в промисловій сфері. Китай досяг статусу "тигра" завдяки суворій диктатурі, в той час як в Індії, що характеризується хаосом, реалізація подібного сценарію є неможливою.

І так склалося, що більшість князів за часів великих моголів були індуїстами. А ось населення часто-густо - ні. На півночі у 1940-ві, на кордоні з Афганістаном та Іраном, мусульмани складали більшість населення - до 90%. А у Кашмирі - до 80%. Але правив тим же Кашміром раджа-індуїст, який, звісно, захотів увійти до складу великої Індії, щоб зберегти владу. Тому місцеве мусульманське населення, за допомогою пуштунів та інших "добровольців" з півночі, підняло повстання.

Варто зазначити, що деякий час тому мусульмани та мусульманські правителі (хоча їх було не так вже й багато, проте вони управляли відносно зосереджено — на північному заході Індії, поблизу кордону з Афганістаном) після 1947 року проголосили про заснування своєї національної держави — Пакистану.

Іслам здобув популярність в Індії, оскільки пропонував альтернативу кастовій системі, яка влаштовувала всіх, окрім "недоторканих" – соціальних вигнанців, які були змушені виконувати лише найнеприємнішу та найважчу працю. В ісламі ж пропагується рівність навіть для "недоторканих", яких в Індії налічується мільйони. З часом це послання рівноправності привабило також князів, і процес підірвав старі соціальні структури. В результаті значна частина Індії стала населена мусульманами.

Отже, Пакистан проголосив свою незалежність як від Британії, так і від Індії. Він також розпочав процес "об'єднання" територій, де переважали мусульмани. Хоча на початку Індія була великою країною, її внутрішні різноманіття та численні народи заважали досягти єдності. Тому спершу пакистанці мали певні успіхи у своїх зусиллях.

Проте вже наприкінці 1940-х років індійці змогли організуватися і протистояти Пакистану в Кашмірі та інших регіонах. Це призвело до того, що Кашмір та суміжні території залишилися поділеними, і жодна зі сторін не змогла здобути остаточної перемоги. У результаті виникла ситуація, яка можна охарактеризувати як "ані миру, ані війни", що триває й донині.

Це була перша індо-пакистанська війна, що тривала з 1947 по 1949 рік. Вона стала початком трилогії військових конфліктів, продовження яких відбулося у 1965 та 1971 роках. Крім того, були два значні "конфлікти" за контроль над регіонами Сіачен (1984-2003) та Каргіл (1999). Однак ці події не класифікуються як війни, оскільки визнання їх такими могло призвести до політичних наслідків, зокрема санкцій за порушення мирних домовленостей. Тому їх часто називають "конфліктами" або "спеціальними військовими операціями" (хоча ви, напевно, не думали, що це терміни, вигадані лише росіянами?). Ще однією цікавою деталею є те, що пакистанська сторона досі не визнає участі своїх військових "під чужим прапором" у бойових діях проти Індії в Каргілі, хоча індійці це добре пам'ятають, що стало причиною нових напружень у відносинах між країнами.

Як бачимо, військове протистояння обох країн є "хронічним", бо жодна зі сторін нездатна перемогти.

"Інтриги" додає те, що поряд знаходиться Китай. Який після захоплення Тибету вийшов на кордони з Індією. Більше того, він претендує на регіони Індії, населені буддистами. Ті, щоправда, якраз і втекли від влади Компартії Китаю. Проте сама Компартія про них не забула й постійно рветься "захищати". А "захищати" вона їх планує - увага - у тому ж-таки Кашмірі. А це об'єднує Китай та Пакистан проти спільного ворога - Індії.

Саме в 1960-х роках відбувалися спроби Китаю та Пакистану спільно протистояти Індії, яка вже більш-менш оговталася після криз і, за підтримки Радянського Союзу, змогла утримати спірні території, хоч і не всі. З тих пір у регіоні досі зберігається прихильність до Кремля та певна антипатія до США, які постачали зброю пакистанцям "для боротьби з комуністами" в Афганістані, хоча більшість цієї зброї насправді використовувалася у конфлікті з Індією.

І, ось, ми переходимо, нарешті, до сьогодення. З тим, з чого почався черговий конфлікт не варто довго розбиратися. Бо коли фактично йде столітня війна, причину знайти не важко. Достатньо сказати, що якісь "мутні" раніше маловідомі терористи зробили теракт в Індії.

Індійці, пригадуючи, що Пакистан традиційно підтримує різноманітні ісламські угруповання, знову вказали на Ісламабад. Проте, варто зазначити, що без вагомих доказів. Теракти в суперечливих регіонах, на жаль, відбуваються час від часу. І не завжди за ними стоїть Пакистан, адже акти насильства трапляються і на його власній території.

Але тепер, у відповідь на теракт, хай і пропакистанських бойовиків, але не пакистанських регулярних військ, індійці "відключили" Пакистан від води, перекривши дамби на річці Інд. Що ж сталося саме зараз, що індійці пішли на розрив старих мирних угод, яких дотримувалися ще з 1960-х? А стався Трамп. При якому "світовий поліцейській" пішов у "відгул".

Більше того - пустився берега, бо сам Трамп хоче загарбати чи-то Гренландію, чи-то Канаду, чи-то Газу з Панамою - зважаючи на те, з якої ноги встане.

Усі ті, хто в світі прагнув отримати щось від сусідів, але раніше отримував відсіч від "світової спільноти" на чолі з США, наразі відчули, що настав момент для дій.

А прецедентом до цього стала російсько-українська війна та те, що, фактично, Трамп пропонує залишити Кремлю все, що він тимчасово загарбав в Україні. Саме тому так важливий прецедент з Кримом - бо це "скринька Пандори" для всієї планети. Втім, для Трампа з його загарбницькими намірами, теж вкрай важливо отримати такий прецедент. Бо інакше про Гренландію можна забути.

Крім того, Трамп бачить великі можливості в постачанні зброї як Пакистану, так і Індії, аби витіснити Росію з цих ринків. Після "декласування" російської зброї, яку українці успішно спростували, РФ вже не має чим конкурувати. Тому він пропонує лише варіант "посередництва". Слід зазначити, що Росія має схожі наміри, прагнучи отримати фінансову вигоду та політичні дивіденди, "мирячи" та озброюючи обидві сторони конфлікту.

Проте основним вигодонабувачем від нової війни між Індією та Пакистаном стане не США, а Китай. Хоча Сполучені Штати наразі офіційно не займають позицію щодо конфлікту, Китай, навпаки, чітко висловив свою підтримку Пакистану. Цю інформацію було підтверджено на офіційному рівні. Окрім того, Китай протягом багатьох років активно постачає озброєння Пакистану, витісняючи з цього ринку американських виробників зброї.

Зараз ситуація така, що Індія, яка має військовий бюджет у багато разів більший за Пакистан, відповідно до рейтингу SIPRI, вважає, що має достатньо сил, щоб перемогти розділений політичною й економічною кризою Пакистан, який і без того значно менший за територією та населенням. Дійсно, у пакистанців все складно, а військовий бюджет - лише 10 мільярдів доларів проти 86 мільярдів у Індії.

Однак на підтримку Ісламабаду виступає Китай. З огляду на військові можливості КНР, баланс сил буде вже на користь Пакистану. Адже військовий бюджет Китаю становить 314 мільярдів доларів, що робить теоретичні шанси Індії на конкуренцію досить низькими.

Однак є суттєвий аспект: ця війна відбувається на найвищих вершинах Землі, де чисельність військ і наявність танків втрачають свою значущість, адже бронетехніка не може рухатись вгору. Це конфлікт, в якому переважають засідки та партизанська тактика, що знижує ефективність великих фінансових витрат.

Отже, ніхто не прагне великої війни. Проте всі бажають "маленької переможної", всім потрібен "зручний ворог", як це зазвичай і буває. Китай також намагається "освітити" цю кризу, щоб зупинити відтік західних виробництв з КНР до Індії на фоні нових мит, введених Трампом. Варто зазначити, що новий конфлікт між Індією та Пакистаном "спалахнув" в той же день, коли стало відомо, що Apple переносить свої фабрики з Китаю до Індії. Це, звичайно, просто збіг обставин... Але вигідний Китаю.

Схожим чином, як вибух у іранському порту збігся з днем переговорів між Іраном і США. Китай, в свою чергу, також отримує значні вигоди від антиіранських санкцій, адже фактично має монопольну позицію у закупівлі іранської нафти за значно зниженими цінами. Це нагадує ситуацію з Росією. Під час переговорів зі США, на яких обговорювалося можливе зняття антиросійських санкцій, раптово стався вибух на військовому складі, і це відбулося без участі українських дронів, що виглядає досить дивно.

Хоча слідів Китаю не видно, він виявляється головним вигодонабувачем від санкцій проти Ірану та Росії, а також від конфлікту між Індією та Пакистаном. Чи це просто збіг обставин, чи ж ні (не будемо вдаватися в конспірологічні теорії), проте будь-які спроби Трампа "отримати вигоду" з давніх конфліктів через укладення "угод" зіштовхуються з несподіваними "чорними лебедями", які заважають цим зусиллям.

Якщо раптовий вибух на складах ГРАУ в Росії приносить Україні певну вигоду, то конфлікти з Іраном, а також напруженість між Пакистаном і Індією можуть мати негативні наслідки для нас. Зняття санкцій з Ірану є важливим кроком в обмін на його відмову від підтримки Росії. Це дозволить нам досягти "комбінованого" ефекту: зупинити постачання іранської зброї та боєприпасів до РФ, а також замінити російську нафту на більш дешеву іранську в Європейському Союзі і не лише. До речі, цей іранський порт відігравав значну роль у постачаннях до Пакистану.

Існують деякі припущення в західних медіа, що, подібно до того, як у 90-х роках Україна постачала танки та військову техніку до Пакистану, нині пакистанці можуть бути залучені до поставок боєприпасів для нас через "Чеську ініціативу" (хоча це не буде робитися офіційно). Якщо ж сама країна перебуває у стані війни, їм, ймовірно, буде вигідніше накопичувати боєприпаси, а не реалізовувати їх.

Індія також володіє значною кількістю радянської та російської військової техніки, яка вже втратила свою актуальність. Однак, ми мали б можливість отримати цю зброю, якби Захід запропонував її заміну на сучасні натівські системи озброєння, над чим, зокрема, активно працювали французькі та британські фахівці.

Тож, будемо бажати пакистанцям та індійцям, та загалом Азії у самому широкому розумінні - миру та злагоди. Бо це вигідно і нам, і жителям цього континенту. Натомість війни по світу нам категорично не вигідні, бо дають більше можливостей тому ж Кремлю "торгувати" впливом, в обмін на поступки США та інших держав по підтримці України. А найбільше дивідендів отримує Китай. Який обрав протилежну до нас сторону, хоча не є нашим супротивником. Скоріше - конкурентом до того, за що виступає ЄС та Україна.