Віддалене кохання. Чи підготувалася Україна до проведення виборів через інтернет або поштовим шляхом?

Наприкінці 2024 року Україна стала св witnessом значущих подій у політичній сфері. Після успішного результату виборів у США, де перемогла команда республіканця Дональда Трампа, у світі та в Україні розгорнулися активні дискусії щодо можливих варіантів завершення або, принаймні, призупинення російсько-української війни.

Очевидно, що обіцянки Трампа зупинити агресію Москви "за 24 години" так і залишились передвиборчими лозунгами. Але самі розмови про те, що можливо знайти вихід із "глухого кута війни", мали для України несподіваний наслідок.

Як після першого теплого дня лютого зароджується надія на прихід весни, так і перші серйозні дискусії про "кінець війни" пробудили в українських політичних колах палке прагнення до власної весни — виборчої.

"Українська правда" нещодавно детально писала про незбагненний феномен віри у "вибори на весну" та його ілюзорність.

Якщо висловитися стисло, то з країни виїхали майже 20% виборців, ще стільки ж вимушено переїхали всередині країни, а мільйон осіб не можуть брати участь у політичному житті, оскільки виконують військову службу. Додатково, законодавча база не готова, а технічні ресурси відсутні...

Цього року можна було б завершити обговорення виборчої теми, якби не новий напад Росії на важливу інфраструктуру. Але цього разу мова йде не про енергетичні системи, а про цифрову основу нашої країни – українські реєстри.

Наявність сучасних рішень для цифровізації держави стала одним із основних принципів для тих, хто вірить у вибори. Якщо "держава в смартфоні" вже функціонує, чому б не провести вибори онлайн? Однак російська агресія виявила слабкість таких уявлень.

Однак технічні аспекти цього питання складають лише одну частину комплексної проблеми, і, можливо, навіть не є її основною складовою. Також важливо не лише забезпечити можливість дистанційного голосування, але й досягти того, щоб результати цього процесу викликали довіру у суспільства.

Досі не було значного інтересу до думки українців щодо визнання легітимності дистанційного голосування, а також того, хто має право на участь у цьому процесі. УП вирішила звернутися до соціологів за експертною оцінкою і тепер вперше готова поділитися результатами опитування з цього питання.

Почати треба з невеликого пояснення теоретичної бази про те, а які взагалі у світі є легітимні й міжнародно визнані практики дистанційного голосування.

На сьогодні в українському законодавстві існує лише один спосіб голосування. Це стосується особистої участі виборця в день виборів, коли він або вона ставить позначки у фізичному бюлетені на виборчій дільниці. У певних специфічних випадках, таких як голосування вдома, в місцях утримання або під час служби, можливі інші формати.

У Конституції та Виборчому кодексі зовсім не згадуються можливості для дистанційного або попереднього голосування.

Це питання охоплює як виборців в Україні, так і тих, хто проживає за її межами. Раніше можливість голосувати була доступна лише за місцем реєстрації. Однак перед виборами 2019 року Верховна Рада впровадила досить зручний механізм для зміни адреси голосування. Таке рішення було прийнято, зокрема, внаслідок вимог першої хвилі внутрішньо переміщених осіб (ВПО) з Криму та зони проведення АТО.

Отже, теоретично, виборці в країні на перших післявоєнних виборах мають можливість голосувати за місцем свого фактичного проживання. Це особливо актуально, незважаючи на те, що нова хвиля внутрішньо переміщених осіб після повномасштабного вторгнення Росії значно перевищує першу, яка сталася в 2014 році.

Однак, як же забезпечити голосування мільйонів українців, які перебувають за кордоном? Відповідно до діючого законодавства, українці, що живуть за межами країни, мають можливість віддати свої голоси особисто в день виборів у дипломатичних представництвах, таких як посольства та консульства.

Елементарні математичні обчислення свідчать про те, що даний підхід не зможе надати можливість голосувати всім вимушеним емігрантам. Якщо вважати, що за кордоном знаходиться від 5 до 8 мільйонів українців, з яких приблизно 60% є повнолітніми, тоді ми говоримо про щонайменше 3-4 мільйони потенційних виборців.

В нашій країні налічується понад сто посольств, розташованих по всьому світу. Якщо припустити, що виборці будуть розподілені рівномірно між цими дипломатичними установами, що вже є малоймовірним, то кожна дільниця повинна буде обробити десятки тисяч людей протягом дня. Це, безумовно, є абсолютно нереальним.

Звичайно, можна посилатися на рішення Європейського суду з прав людини та "Венеційської комісії", які зазначають, що країна має право, але не зобов'язана надавати своїм громадянам можливість голосувати за кордоном. Існують навіть держави в рамках ЄС, які не дозволяють своїм громадянам голосувати поза межами національних кордонів.

Однак жодна з них не стикалась із подіями, через які кожен п'ятий виборець мусив тікати з країни. Та й Україна на всіх попередніх виборах можливість голосувати за кордоном гарантувала.

Отже, існує кілька загальновизнаних способів подолати цю проблему.

Перший варіант – розширити кількість виборчих дільниць, де можна голосувати за допомогою паперових бюлетенів.

Це, з одного боку, найпростіший варіант, бо для нього не треба вносити зміни в Конституцію чи закони. З іншого боку, щоб відкрити нові точки голосування, потрібна величезна кількість додаткових грошей, каналів логістики і навченого персоналу. Заледве десь в Україні знайдуться резерви для цього.

Існує ще один популярний варіант, що застосовується в Європі, США та інших куточках світу, який Україна могла б адаптувати для своїх потреб — це завчасне голосування через пошту.

Зазвичай процес виглядає наступним чином: громадяни подають запит на участь у голосуванні, проходять процедуру перевірки та підтверджують свою реальну адресу проживання. Після цього, приблизно за кілька тижнів до виборів, поштові служби країни, в якій вони зареєстровані, надсилають їм захищений конверт з бюлетенем. Виборці заповнюють цей бюлетень і відправляють його до посольства або безпосередньо у свою країну.

Цей варіант набагато дешевший, але у нього є ціла низка недоліків і загроз.

Згідно з даними, отриманими в результаті дослідження, проведеного Радою Європи для спеціалізованого комітету Верховної Ради, лише один з шістнадцяти українців, які перебувають за межами країни, зареєстрований на консульському обліку.

Продовжуючи цю тему, варто зазначити, що для впровадження такого формату голосування необхідно внести корективи в законодавство, а також забезпечити достатній проміжок часу до виборів, протягом якого виборці зможуть надіслати свої заповнені бюлетені поштою.

А закінчимо, може, найбільш вразливим місцем у цій схемі - довірою до поштової служби. Після відправки бюлетеня виборець має бути повністю переконаний, що "Укрпошта" чи інший сервіс доставлять його лист цілим, вчасно і в потрібне місце. Найменші сумніви можуть делегітимізувати весь процес голосування.

Ці логістичні складнощі можна було б обійти, якби було реалізовано можливість дистанційного голосування онлайн.

Але у світі дуже небагато країн, які повністю чи частково допускають інтернет-голосування. Це, наприклад, Естонія, частково Швейцарія, пробні експерименти проводили Австралія та Франція. Нідерланди спершу дозволили елементи інтернет-голосування, але згодом від них відмовились.

Цей новаторський підхід має багато незаперечних переваг, які можна узагальнити в наступні пункти:

Це значні шанси, які на перший погляд можуть допомогти в розв'язанні проблем України. Однак, не випадково жодна велика держава в світі досі не організовувала вибори в режимі онлайн — ризики, пов'язані з цим підходом, також є дуже суттєвими.

Усі ці пункти підводять до головного ризику - проблеми з довірою. Існує велика загроза невизнання результатів виборів, якщо інтернет-голосування буде впроваджене без належного контролю. На тлі історій про втручання Росії у вибори в тій же Молдові чи Румунії цей ризик важко переоцінити.

Новітні дистанційні системи голосування поступаються традиційній в одному з найголовніших критеріїв - забезпеченні довіри до результатів.

Тому очевидно, що братися до пошуку технічних рішень владі треба лише в тому разі, якщо суспільство прийде до якогось консенсусу щодо того, чи довірятиме воно виборам поштою або в інтернеті.

Чи готові українці хоча б обговорити можливість впровадження нових систем голосування? І якщо так, то хто буде мати право на дистанційне голосування?

Досі не було проведено жодних досліджень з цієї теми в УП. Саме тому ми вирішили самостійно ініціювати дискусію щодо цих питань.

За запитом "Української правди" соціологічний центр "СОЦИС" додав до свого грудневого опитування невеликий розділ запитань, що стосуються ймовірності впровадження дистанційного голосування, в рамках регулярного дослідження громадських настроїв.

Опитування проводилось 5-11 грудня серед репрезентативної вибірки по всій країні, не включаючи окуповані території, методом телефонного опитування. Було опитано дві тисячі респондентів, похибка дослідження складає не більше ніж 2,6%.

Для початку ми поцікавились в опитаних, чи є взагалі потреба для держави шукати якісь механізми для голосування людей за кордоном, а чи ті, що виїхали з країни, не повинні визначати, хто керуватиме країною.

На запитання "Чи мають українці, що емігрували, рівні повноваження у визначенні влади в Україні, як ті, хто залишився в країні?" думки респондентів були надзвичайно чіткими:

Так, звісно, адже вони продовжують бути громадянами України - 67%.

Ні, особи, що виїхали з країни, не повинні мати можливості впливати на вибір влади в Україні - 28,2%.

Отже, більшість українців підтримує ідею, що громадяни, які виїхали за межі країни, мають право голосувати на виборах, акцентуючи увагу на громадянстві як головному показнику.

Хоча переважна більшість однозначно визнає право експатів впливати на вибір уряду, з приводу дистанційного голосування існує значно більше розбіжностей.

На запитання "Як ви ставитесь до ідеї дистанційного голосування через застосунок "Дія", поштою чи іншими способами?" відповіді розділились.

Близько однаковий відсоток людей підтримує цю ініціативу (44,2%) і виступає проти неї (48,6%). Це однозначно підкреслює необхідність проведення суспільних дискусій та додаткових обговорень.

Зокрема, виникає питання, хто саме отримає можливість скористатися новими перевагами, якщо впровадять інструменти для дистанційного голосування.

Відповіді на питання про категорії громадян, які мають можливість голосувати дистанційно, виявилися надзвичайно цікавими.

Найбільше (32,2%) серед опитаних було тих, хто категорично виступає проти дистанційного голосування через ризики фальсифікацій.

Значну підтримку отримало запровадження нових можливостей для вразливих через війну категорій людей: військових (28,7%), людей з прифронтових територій (20,3%), українців за кордоном (15,8%).

Помітно нижчий рівень підтримки для внутрішньо переміщених осіб (12,3%). Це може вказувати на те, що наявні механізми в цілому зменшують напругу в цій групі виборців.

Цікаво, що 28,5% респондентів підтримують ідею дистанційного голосування не лише для вразливих категорій населення, а й для всіх українців, якщо вони цього бажають.

На кінець 2024 року результати аналізу впровадження дистанційного голосування в Україні виявляються не надто обнадійливими для його прихильників.

На сьогоднішній день Україна не має готовності ані до голосування через пошту, ані, тим більше, до голосування в інтернеті.

Дослідження соціологів свідчать про те, що українці усвідомлюють складність існуючих проблем і відзначають готовність шукати альтернативні шляхи їх вирішення. Цю готовність та усвідомленість варто використовувати для подальшої роботи.

Але це точно не історія про "вибори на весну". Принаймні не на весну 2025-го.