Лубінець повідомив, що російські спецслужби намагаються залучити сім'ї військових, які потрапили в полон, до збору розвідувальної інформації на користь Росії.

Близько двох з половиною років тому, у липні 2022 року, Дмитро Лубінець залишив свій депутатський статус і прийняв посаду уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Стати омбудсменом йому довелось у досить непростий час - на тлі скандалів навколо його попередниці Людмили Денісової, в умовах повномасштабної російської агресії проти України та ситуації, коли система міжнародного гуманітарного права виявилась недієвою.

"10 років поспіль світ нам каже: "Ми все розуміємо", "Ми глибоко занепокоєні", постійно повторює: "Ми боїмося загострення", "Ми боїмося ескалації"... Якої ескалації ви боїтеся, якщо Третя світова уже розпочалась?!" - емоційно й риторично запитує Лубінець.

Звільнення полонених та цивільних заручників з російського захоплення, а також пошук і повернення викрадених Росією українських дітей - це ключові напрямки діяльності Офісу омбудсмена. У зв'язку з цим Лубінець є єдиним українським чиновником, який змушений безпосередньо взаємодіяти з представниками російської влади. Він визнає, що це є складним завданням.

Зазначає, що в даний час також нелегко переконати міжнародних союзників в необхідності покарання Росії за її воєнні злочини.

Чи готові ви до компромісів? Якщо так, то це можливо. Але що станеться завтра? Завтра кожен потенційний агресор вказуватиме на Росію і стверджуватиме: "Якщо росіянам дозволили анексувати частину України, знищувати українців протягом більше десяти років, депортувати дітей з України, і за це ніхто не поніс відповідальності, то чому ми не можемо вчинити так само?" - попереджає світ український уповноважений з прав людини.

Яким чином світова спільнота відгукується на зростання випадків жорстоких страт українських військових, здійснюваних росіянами? Які умови існують для українських захисників, які потрапили в полон і зараз перебувають у російських колоніях і тюрмах? Де можна знайти українських дітей, яких насильно вивезли до Росії? І чи дійсно всі скарги на неправомірні дії ТЦК є обґрунтованими?

На цю тему "Українська правда" провела бесіду з Дмитром Лубінцем. Ось ключові моменти їхньої розмови з омбудсменом.

Перегляньте повну версію інтерв'ю на YouTube каналі УП.

На сьогоднішній день (інтерв'ю було проведено 13 грудня - УП) за три роки повномасштабної війни зафіксовано 177 випадків страти українських військовослужбовців, які потрапили в полон. Ситуація суттєво погіршилася, оскільки лише у 2024 році офіційно підтверджено 109 випадків страти.

Існували ситуації, коли російські військові самостійно демонстрували страти українських військовополонених. Спочатку це нас здивувало: чому вони вирішили зафіксувати свої воєнні злочини та ще й публічно їх показати? На мою думку, це було зроблено свідомо. Це свого роду стратегія: змусити російських солдатів відчувати, що їхня кров вже пролита, щоб вони не здавалися в полон ЗСУ. Адже, мовляв, якщо росіяни чинять так з українськими військовими, то і "українці можуть вчинити те ж саме з вами".

Окрім того вони хочуть показати всьому демократичному світу: "Ми робимо це, але ви з нами нічого не вдієте. У нас не буде покарання". Ми ніколи не бачили, щоб Міжнародний комітет Червоного Хреста публічно або непублічно звинувачував росіян у фактах вбивства українських військовополонених або завдання їм тортур.

У 2024 році в офіційних звітах Організації Об'єднаних Націй вперше з'явилася інформація про страту українських військовополонених росіянами. Ці дані були представлені не лише у звіті постійної моніторингової місії ООН, а й в окремому документі, підготовленому спеціальною доповідачкою з питань тортур Еліс Едвардс. Вона вказала на те, що 95% українських військових, які потрапили в російський полон, піддаються систематичним катуванням.

Я також передавав інформацію про факти страти українських військовополонених російськими солдатами російському уповноваженому з прав людини, як через посередників, так і безпосередньо. Мені пообіцяли, що вони "зреагують на це з юридичної точки зору", але, зізнаюся, я не маю великих надій на це.

У 2022-2023 і першій половині 2024 року комунікацію завжди ініціювала українська команда. Але цього року російська сторона вперше особисто проявила ініціативу щодо спілкування. Це був початок військової операції ЗСУ на території Курської області. Тому, на мій погляд, Курська операція максимально додала позитивних аргументів для України.

З іншого боку, вони продовжують свою гібридну війну. Я це відчуваю у своїй роботі постійно.

Яскравим свідченням їхньої інформаційно-психологічної операції проти України та українського керівництва є публікація Москальковою, уповноваженою Російської Федерації з прав людини, списків військовополонених, які, за її словами, українська сторона нібито "ігнорує" у своїх спробах повернути.

Власне, це чинник тиску на українську сторону, адже вона ніколи не відмовлялася від жодних обмінів і не має наміру відмовлятися в майбутньому.

Існує ще один інцидент - падіння літака Іл-76, який, за інформацією з російських джерел, перевозив українських військовополонених, котрі нібито прямували на обмін. Це змусило мене згадати про публічну страту українських військових у Оленівці.

В Оленівці спеціально побудували барак, перемістили туди представників "Азову", потім відбувся вибух всередині, далі декілька годин навмисно не надавалась жодна медична допомога, щоб якомога більше хлопців загинуло, просто стекли кров'ю. І одночасно тоді розпочалась медійна кампанія з дискредитації постачання військового озброєння Україні від наших міжнародних партнерів, бо нібито цей підрив "зробила сама Україна" ракетами HIMARS.

Тепер Іл-76, підготовлений заздалегідь для обміну. Ми досі не зрозуміли, що сталося з літаком: чи дійсно були на борту ці тіла, чи їх не було. Сподіваюся, ми отримаємо цю інформацію в найближчому майбутньому. Відразу після катастрофи літака з'являється публічна заява спікера Держдуми РФ, який стверджує, що "Україна збила цей літак" за допомогою ракети, отриманої в рамках військової допомоги від США та Німеччини.

Потім Москалькова тричі заявляє: "Ми хочемо передати тіла, а Україна відмовляється". Я публічно відповідаю, що це - неправда, що ми готові їх забрати.

За останні два місяці у нас поліпшилась процедура репатріації тіл з обох боків. Достатньо велику кількість наших загиблих російська сторона передала українській, але чи можу я ствердно сказати, що нам передали тіла з Іл-76, поки не буде проведена експертиза? Ні.

Сподіваюся, ми зможемо надати відповідь українському суспільству на це питання протягом наступних одного-двох місяців.

Росіяни мають значний інтерес у тому, щоб залучити родини військових, які потрапили в полон, до створення дестабілізації в Україні.

Це точно не поодинокі випадки, хоча не скажу, що це - критично. Цим (тиском - УП) займаються розвідувальні органи Російської Федерації.

У свідомості росіян українці, здається, завжди здатні вийти на Майдан, незалежно від обставин. Саме тому вони намагаються експлуатувати відсутність українських військовополонених для реалізації своїх цілей.

На жаль, є випадки, коли окремі родини напряму звертались до органів влади Російської Федерації: їм спочатку надавали якусь інформацію, надсилали якусь фотографію, давали можливість поспілкуватись із полоненим, а потім давали вказівку: "Треба зробити ось перше, друге, третє...". І, на жаль, є поодинокі випадки, коли намагались залучати родини військовополонених до розвідувальної діяльності на користь Російської Федерації.

Згідно з нашими даними, наразі існує 186 локацій, де утримуються українські військовополонені. Російська сторона відмовляється дотримуватися одного з основних принципів Женевської конвенції, який передбачає організацію спеціальних таборів для таких осіб.

Найгірші умови утримання у Мордовії: неопалювані приміщення, тримання в одних камерах із хворими на відкриту форму туберкульозу, жодної медичної допомоги, практично не дають харчів, навіть вода обмежена. Ну і щоденні тортури. Щоденні.

Існують ситуації, коли затриманих змушують підніматися з ліжка о шостій ранку і не дозволяють сідати до 10-11 години вечора. Усі усвідомлюють, що це фізично неможливо. Якщо ж хтось не витримує і падає, його починають бити.

Можуть подавати їжу, що насправді є лише водою з крихітним шматочком цибулі або картоплі, і це всього лише один раз на добу.

Зазвичай російські військові намагаються переконати наших полонених, стверджуючи, що "ваші близькі вас покинули", що "українці вас не потребують", що "необхідно отримати паспорт громадянина Росії", а також що "треба укладати контракт із Російською армією та йти захищати справжню батьківщину".

Існують також "обмінні процедури", коли тобі повідомляють, що тебе везуть для обміну, зав'язують очі, тривалий час возять, а потім повертають із словами: "Ми планували тебе віддати, ти був у нашому списку, але коли ми приїхали, нам сказали: "Ні, цей нам не потрібен".

Ще один метод тиску - "розстріли", коли ставлять до стінки і стріляють поверх голів.

Інколи складається враження, що росіяни роблять все, щоб українські військовополонені фізично і психологічно доходили до такого стану, щоб якщо їх навіть і обміняють, то вони займатимуться довготривалим лікуванням, реабілітацією і, можливо, вже ніколи не повернуться до нормального життя.

Одним із результатів Курської операції стало повернення найбільш важких категорій українських військовополонених, зокрема бійців "Азову" та 36-ої окремої бригади морської піхоти. Це стосується не лише тих, хто перебував у стадії "слідства", але й осіб, які вже отримали різні тюремні вироки, включаючи довічні. Російська сторона максимально уникає спілкування з оборонцями Маріуполя.

Українська сторона невпинно формує свої списки, включаючи в них усіх осіб, що є в наших реєстрах: як тих, хто має підтверджений або непідтверджений статус полоненого, так і зниклих безвісти, а також тих, щодо кого існують підстави вважати, що вони загинули. Ми надсилаємо ці списки як через посередників, так і безпосередньо, прагнучи отримати хоч якусь інформацію.

Перша дитина була викрадена Росією ще в 2014 році у Криму. 8 років міжнародне співтовариство, міжнародні партнери заплющували на це очі.

З моменту початку повномасштабного вторгнення масштаби депортації дітей збільшилися в тисячі разів. На сьогоднішній день ми отримали інформацію про 19 546 дітей: де вони перебувають у Російській Федерації та в якому статусі, а також про їхніх родичів і близьких.

Ця інформація, перш за все, є результатом роботи наших розвідувальних служб. Додатково, ми отримали підтримку від партнерів та надзвичайно талановитих IT-фахівців. Завдяки їхньому вкладу, ми змогли здобути доступ до численних внутрішніх документів Російської Федерації, в яких зазначені конкретні прізвища депортованих українських дітей.

Росіяни постійно вигадують різні перешкоди, аби не повернути українських дітей. Вони запитують: "Чи є у вас батьки або родичі? Пред'явіть документи. Ми розглянемо цю справу". Задумайтесь: у нас відібрали наших дітей, а тепер ми повинні доводити, що ці діти є нашими!

На мою думку, в Росії існує одна основна мета – виховати з українських дітей нове покоління російських військових, які продовжать боротьбу проти України або інших держав.

Діти - настільки чутлива тема, що серед наших партнерів дуже багато охочих бодай якось брати участь у їхньому поверненні. Але щойно ти кажеш: "Давайте спробуємо повернути цивільних", - тобі відповідають: "Знаєте, ми дітей хотіли...".

Тому із дорослими цивільними заручниками ситуація складніша. Станом на зараз нам вдалося повернути 168 таких людей.

Серед наших цивільних заручників є особи, які перебувають у полоні з 2014 року. Ми маємо окремий перелік політичних в'язнів, який налічує вже понад 200 осіб. Це ті, кого затримали російські сили на території Криму. Крім того, є 373 особи, які були заарештовані в Донецькій та Луганській областях ще до початку повномасштабної агресії.

Російська сторона не має наміру просто так повертати цивільних заручників: деяких з них вважають комбатантами та пропонують заміну, тоді як щодо інших взагалі не надають жодної інформації.

Я негативно оцінюю зниження віку мобілізації до 18 років. Якщо ми призовемо молодих хлопців, у яких немає сімей і дітей, ми ризикуємо позбавити Україну майбутнього. На мою думку, у нас ще є значна кількість чоловіків у віці від 30 до 45 років. Це найбільш продуктивна категорія громадян, яка здатна та, можливо, повинна брати участь у бойових діях.

На сьогоднішній день я отримав приблизно 4 тисячі скарг від громадян України стосовно дій представників ТЦК і СП, які, на їхню думку, є неправомірними. Ця кількість зафіксована за поточний рік.

Існують ситуації, коли за моєю ініціативою було організовано окреме засідання військово-лікарської комісії (ВЛК), під час якого провели всебічний аналіз і виявили, що особа, яку раніше визнали "повністю здоровою", насправді має певну хворобу. У результаті цього чоловіка мобілізували, але він приєднався до Збройних Сил України лише в тилове забезпечення, де йому відразу запропонували відповідну посаду.

Закарпаття - це область, яка отримує одну з найбільших кількостей запитів стосовно діяльності ТЦК та СП. Наприклад, у Кропивницькому кількість таких запитів значно менша, і з тих, що надходять, більшість не знаходять підтвердження.

На мою думку, багато що залежить від обласного керівника ТЦК. Важливо, наскільки він є професіоналом у своїй справі, чи вдається йому організувати процес так, щоб мобілізація відбувалася без порушення прав людини. Якщо ж виникають проблеми, необхідно, щоб їх усунення здійснювалося якомога оперативніше.

Цього року ми отримали значно більше звернень від діючих військовослужбовців щодо дій їхніх безпосередніх керівників та командирів. Я також мав окрему розмову з керівництвом Міністерства оборони. На основі цих обговорень були зроблені певні висновки, і міністр активно реагує на наші запити та пропозиції.