29 квітня 13 видань з усього світу вийшли з публікаціями в рамках Viktoriia Project, що був присвячений загибелі журналістки Вікторії Рощиної.
Страшна доля нашої колеги спонукала багато міжнародних організацій відреагувати на нелюдські умови, в яких утримують тисячі українців у Росії та на тимчасово окупованих територіях України.
Втім, масштаб катувань, що організувала РФ, настільки великий, що в одному тексті не можна було вмістити весь обсяг інформації, яку змогли відшукати журналісти.
У другій частині цього матеріалу ви дізнаєтеся про те, як Росія формувала мережу тюрем, призначених для катування полонених, що вважаються найжорстокішими, а також про тих, хто безпосередньо причетний до тортур над українськими громадянами.
Цей текст є складовою міжнародної ініціативи Viktoriia Project, започаткованої редакцією Forbidden Stories у Парижі за співпраці з провідними світовими медіа.
Forbidden Stories взялася дослідити обставини перебування журналістки Вікторії Рощиної в російському полоні. А також продовжила її роботу над історіями українських "потойбічних в'язнів". За приблизними оцінками, йдеться про понад 16 000 цивільних осіб, яких утримують на тимчасово окупованих територіях України та в Російській Федерації.
Протягом півроку проводився ретельний аналіз різноманітних документів, свідчень та судових матеріалів. В цьому розслідуванні взяли участь такі організації, як Forbidden Stories, The Guardian, The Washington Post, Le Monde, Die Zeit, Der Spiegel, ZDF, Paper Trail Media, IStories, France 24 та "Українська правда", а також Der Standard.
Безліч свідчень від військових, цивільних полонених та представників розвідки підтверджують, що система тортур, створена російськими військовими, має чітко визначену структуру, яка вдосконалювалася протягом багатьох років. Ця масштабна "машина катувань" спочатку була випробувана на території анексованого Криму та окупованого Донбасу, починаючи з 2014 року.
Алгоритм дій РФ на контрольованих територіях відпрацювали до автоматизму. Одразу після заходу військових підрозділів російської армії на окуповані території до справи береться Федеральна служба безпеки РФ.
Питаннями України в ФСБ займаються здебільшого 1-а служба контррозвідки, 2-а служба із захисту конституційного ладу та боротьби з тероризмом і найактивніше - 5-а служба оперативної інформації та міжнародних зв'язків.
5-а служба ФСБ отримала визнання в Україні завдяки численним журналістським розслідуванням, проведеним як українськими, так і західними ЗМІ. Інформація про представників цієї служби неодноразово з'являлася в контексті подій на Євромайдані та у розслідуваннях щодо співпраці з ворогом, що розпочалися після початку повномасштабного вторгнення.
Одним із найгучніших процесів, де лунали прізвища відповідальних за "українське питання", став суд над колишнім очільником Кримського управління СБУ Олегом Кулінічем. Наша колега Вікторія Рощина писала про цю справу на сторінках УП.
Досліджуйте деталі: Як ФСБ веде боротьбу з Україною. Убивства, терористичні акти, вербування "шпигунів" та кібератаки.
Згідно з даними розслідування, ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну існувала мережа "кротів", яку координували начальник дев'ятого управління департаменту оперативної інформації ФСБ Росії Ігор Чумаков і його колега Ігор Коваленко. Слідчі вважають, що Коваленко виконував роль куратора проросійських політиків в Україні, таких як Віктор Медведчук та Ілля Ківа.
До слова, рівень цинізму ФСБшного підходу до "українського питання" можна прослідкувати в тому, що колишнього керівника 5-ої служби ФСБ Сергія Бєсєду правитель Росії Володимир Путін у березні цього року відправив основним перемовником на переговори зі США у Саудівській Аравії.
Проте, давайте повернемося до основної теми нашої розмови.
З моменту початку повномасштабного вторгнення в Україні, коли окупанти взяли під контроль міста і села, за вказівками ФСБ було створено місцеву "владу". Водночас активно придушувалися проукраїнські протести, а також чинений тиск на підприємців і державних службовців, які не погоджувалися співпрацювати з ними.
"ФСБ контролювала оперативні групи на анексованих територіях. Їхня мета полягала у виявленні осіб, які підтримують проукраїнські погляди", - повідомив журналістам представник європейської розвідки, що бере участь у проєкті.
Для виявлення "незгодних елементів" ФСБ зверталася до силових структур. У першій частині статті ми зазначали, що після арешту Вікторію Рощину спочатку привезли в "офіційний" відділ поліції в Енергодарі, а згодом перевезли до Мелітополя, де вона опинилася в "неофіційній" катівні, створеній в одній з промислових зон міста ("на гаражах").
Згідно з показаннями затриманих, подібні методи арештів спостерігаються також у різних районах окупованих земель. Водночас, утримувані люди перебувають у жахливих умовах і зазнають як фізичного, так і психологічного насильства.
На цьому етапі вже зафіксовані випадки вбивств українців, що було підтверджено розслідуванням "Тіні лівого берега", яке висвітлює жорстокості, скоєні росіянами на захопленій території Херсонщини.
Досліджуйте більше: Які злочини вчиняють російські війська в Херсонському регіоні? Останні свідчення та імена винних | Розслідування від Kyiv Independent
Після утримання на окупованих територіях українців переправляють у Росію. Найвідомішим серед правозахисників пунктом поневолення українців у Російській Федерації є СІЗО № 2 міста Таганрог.
"Це основна тилова база в Ростовській області, куди доставляють всіх затриманих. Тут створені вкрай важкі умови для перебування людей", - повідомив журналістам проєкту представник однієї з західних спецслужб.
Перед початком великомасштабного вторгнення цей слідчий ізолятор виглядав як типовий заклад у рамках російської федеральної служби виконання покарань. У його стінах очікували на суд неповнолітні правопорушники та жінки з дітьми. Російські медіа повідомляли, що тут підлітки мали можливість навчатися дистанційно разом із ровесниками з інших навчальних закладів.
На початку 2022 року в ізоляторі провели ряд ремонтних робіт: було модернізовано понад десять камер та спортивний зал. Однак, згідно з інформацією, на яку посилалися російські ЗМІ, місцева громадська спостережна комісія повідомила, що з цього СІЗО вивезли близько 400 підслідних у глиб країни. Водночас українських військовополонених почали перевезти до Таганрога.
Перші українці з'явилися тут у квітні 2022 року - коли ще тривали бої за Маріуполь. Попри те, що росіяни не коментували таку зміну в роботі СІЗО, можна говорити, що вони готувалися до прийому полонених. Окрім відремонтованих камер, розмальованих у кружечки й трикутники, які згадувала частина колишніх полонених, до літа 2022-го тут завершили перекривати дах - партнерам нашого проєкту вдалося встановити це за допомогою супутникових знімків.
Наші співробітники також провели аналіз інформації з публічних джерел, що стосується державних закупівель. Результати показують, що у порівнянні з 2021 роком, обсяги закупівель певних видів продуктів харчування значно зросли. Це дає підстави вважати, що СІЗО № 2 у Таганрозі могло вмістити більше ніж 400 неповнолітніх в'язнів, про яких вже йшлося раніше. Це підтверджують і свідчення деяких колишніх ув'язнених, з якими вдалося поговорити: вони згадували про переповнені камери, де одночасно перебувало більше 10 осіб, тоді як зазвичай повинно бути лише 3-4.
Цей слідчий ізолятор має ще одну важливу характеристику: відстань від Маріуполя до Таганрога становить приблизно 100 кілометрів по прямій. Це робить його зручним логістичним вузлом, через який українських військовополонених могли транспортувати далі вглиб території Росії.
Станом на квітень 2025 року українські правозахисники мали інформацію про понад 180 закладів, де утримуються українці. Ознайомившись зі списками, наданими різними організаціями, можна зробити висновок, що Кремль прагне максимально розподілити полонених українців по великій території. Таким чином, географія тюрем є досить різноманітною: від регіонів, що межують з Україною, до віддалених азійських районів, охоплюючи як помірні кліматичні зони Європи, так і суворі холоди за полярним колом.
Протягом півроку роботи над проєктом "Вікторія" ми отримали найбільше інформації про СІЗО № 2. Це місце, серед інших тюрем, вирізняється значним переліком задокументованих випадків катувань.
Згідно з показаннями кількох ув'язнених, все стартувало з етапу "прийому", коли новоприбулі потрапляли до слідчого ізолятора. Іноді їх привозили з зав'язаними очима, тому вони не могли бачити, що відбувається навколо них.
Після прибуття на місце всіх перевели до камер попереднього утримання — тісних приміщень, розрахованих на 4-5 осіб. Однак російські військові заповнювали їх кількома десятками людей. Згодом полонених по одному викликали для "офіційних процедур", таких як видача одягу або попередні допити. Практично постійно полонених піддавали побиттю, використовуючи не лише руки та ноги, але й кийки.
Ось як описує "прийомку" начальник медичної служби 36-ої бригади морських піхотинців Володимир Лабузов: "Це справжній священний ритуал для них. Ти, з зав'язаними очима і зв'язаними руками, зі схиленою головою, прямуєш у вказаному напрямку, і кожна собака, що знаходиться поруч, вважає за необхідне завдати тобі удару".
Потім людей розподіляли по камерах. Цивільних полонених і військовополонених тримали окремо.
Наступним етапом для людей стало "спілкування" з представниками служби виконання покарань. Нашому проєкту вдалося виявити, що в СІЗО № 2 функціонувало принаймні кілька кімнат для катувань - від приміщення, де стояли стіл і стілець, на яких людей били молотками, до кімнати з великою металевою піччю, у яку під час допитів російські солдати намагалися втиснути полонених.
Базуючись на звітах української розвідки та ООН, можна зробити висновок, що в Таганрозі практикували кілька десятків видів тортур. Окрім побиття, тут використовували електрошокери до облитого водою тіла, різні типи удушення, випалювання татуювань запальничкою, погрози розстрілами і зґвалтуваннями, підвішування людей за допомогою наручників до брусів; полонених закривали в клітках із службовими собаками на морозі. Також є згадки про саморобний електричний стілець.
Однак це ще не все. Один з найрозповсюдженіших методів катувань полягав у побитті по ногах. Ця жахлива практика мала місце під час перевірок в'язниць. Полонених виводили у коридор, ставили в позу зірки, обличчям до стіни, і після цього починали наносити удари по їх ногах. Такі перевірки проводилися двічі на добу. Внаслідок цього у деяких в'язнів ноги починали гнити.
Однією з основних цілей таких тортур є примус людей до підписання зізнань у злочинах, які вони не скоювали. Яскравим прикладом цього є справа військовополоненого Олександра Максимчука з "Азову". Під час одного з судових засідань у Ростові він розповів про жахливі методи катування, яких зазнав. У доданому до справи листі Максимчук описує, як його підвішували вниз головою, піддавали електричному струму, одночасно душили вакуумним пакетом та завдавали удари по тілу водопровідними трубами.
"Я не можу сказати, скільки тривали ці катування, оскільки я кілька разів втрачав свідомість і мене приводили до тями нашатирним спиртом і обливали холодною водою. Але коли мене поставили на землю, наказовим тоном повідомили наступне: я маю визнати себе винуватим у всіх інкримінованих мені злочинах", - описував тортури Олександр.
Максимчук також додавав, що тюремники вимагали, щоб у своєму останньому слові в суді він просив вибачення у "громадян ДНР та ЛНР" за злочини, яких він не скоював.
Ми вже згадували, що полонених утримують у таких умовах, що вони повністю позбавлені зв'язку з зовнішнім світом. Листи та передачі до українців не доходять, а адвокатів до них не допускають. Також родичі не мають змоги отримати жодної інформації про тих, хто перебуває всередині. Історія Вікторії Рощиної є яскравим прикладом цього. У рамках нашого проєкту наші колеги також поспілкувалися з Оленою з Мелітополя, чий чоловік був викрадений росіянами з їхнього дому у 2022 році. Жінка змогла дізнатися про його місцеперебування лише через два роки, у 2024-му.
"З травня 2023 року я надіслала близько 40 листів через Координаційний штаб, але жодного разу не отримала відповідь. У березні 2024 року я дізналася від організації 'Цивільні у полоні', що російський уповноважений з прав людини має список осіб, яких планує відвідати, і в ньому було ім'я мого чоловіка. Мені повідомили, що я можу написати йому листа, але є певні вимоги: потрібно писати російською мовою і уникати згадок про політику чи війну. Невідомо, куди саме планує вирушити уповноважена", - поділилася жінка в інтерв'ю нашому проєкту.
В липні 2024 року Олена отримала повідомлення, яке містило всього три рядки: "Я в порядку, я в доброму здоров'ї, я тебе кохаю. Сподіваюся, незабаром зустрінемося".
Олена була в невизначеності щодо місцезнаходження свого коханого. Лише в квітні 2024 року, під час чергового обміну полоненими, один із затриманих поділився інформацією, що її чоловіка утримують у СІЗО № 2 в Таганрозі, як мінімум, з січня 2024 року. Проте жодних офіційних повідомлень від російської сторони жінка так і не отримала.
На жаль, наразі ми не маємо можливості ідентифікувати всіх осіб, які безпосередньо займалися катуваннями. Але ми знаємо, хто несе відповідальність за умови, в яких утримуються полонені.
По-перше, слід відзначити Андрія Полякова, який є керівником Головного управління федеральної служби виконання покарань (ГУ ФСВП) у Ростовській області. Він обійняв цю посаду тимчасово влітку 2024 року, а в лютому поточного року його офіційно затвердили на цій посаді.
54-річний Поляков більше ніж 19 років служив в оперативних підрозділах ФСВП (російською ФСИН), поки в 2019 році не дослужився до посади голови служби виконання покарань у Республіці Дагестан. У Ростовську область його перевели на місце Дмитра Безруких, який подав у відставку після інциденту із захопленням заручників у ростовському СІЗО-1.
Ростовська область знаходиться найближче до Донбасу, тому часто саме вона стає першим місцем, де приймають українських військовополонених. Тут також розташоване notorious СІЗО № 2.
Відповідно до публічних джерел, з осені 2022 року управління тюремною установою в Таганрозі перейшло до рук Олександра Штоди. Перед призначенням на цю посаду, 44-річний Штода обіймав керівні ролі в цій самій в'язниці щонайменше з 2019 року.
Начальник СІЗО відмовився спілкуватися з представниками ЗМІ.
Згідно зі свідченнями одного з в'язнів, керівник в'язниці намагався налагодити ввічливий діалог із засудженими, іноді пропонуючи їм прийняти російське громадянство і навіть жартуючи. Хоча немає прямих доказів його участі у катуваннях, як очільник закладу, Штода несе пряму відповідальність за умови утримання ув'язнених.
Відповідно до доступної інформації, під час утримання українських військових у слідчому ізоляторі, керівні функції там виконували Андрій Михайличенко, Олексій Шарапанюк, Андрій Сапицький та Олександр Клюйков.
Окрім того, проєкту вдалося ідентифікувати понад 30 нинішніх і колишніх працівників цього СІЗО. Втім, коли наші партнери спробували зв'язатися з ними, їх або одразу заблокували, або просто лишили питання без відповідей.
Найбільша проблема в ідентифікації безпосередніх катів полягає в тому, що полонені часто не бачили обличчя тих, хто здійснював тортури. Під час допитів полоненим забороняли дивитись у вікна, а подеколи використовували пов'язки на очі.
Охоронці мали на собі балаклави або інші засоби маскування обличчя, звертаючись один до одного за прізвиськами на зразок "Шаман", "Вовк", "Смерть" та подібними.
Проте багато затриманих стверджують, що хоча персонал в'язниці регулярно проводив щоденні перевірки, під час найбільш суворих і критичних допитів з'являлися інші особи, ймовірно, з ФСБ.
Систематичний характер тортур і тюремного поводження підтверджується також постійною ротацією підрозділів ФСВП, які ФСБ залучила на "вахтовій" основі для "роботи з українцями".
Валерія Суботіна, речниця бригади "Азов", яка провела кілька місяців у Таганрозі, підтвердила, що охоронці змінювалися приблизно кожні 30 днів. За інформацією, отриманою від українських розвідників, підрозділи спецпризначення ФСВП з Чечні, Дагестану, Північної Осетії та Ростова, які мали назви "Грозний", "Орел", "Булат" і "Росна", виконували охорону полонених, періодично змінюючи один одного.
Згідно з свідченнями одного з колишніх високопоставлених чиновників Росії, навесні 2022 року Ігор Потапенко, керівник Санкт-Петербурзького відділення ФСВП, віддав наказ командирам елітних підрозділів проявляти жорстокість щодо українських військовополонених. Він запевнив, що насильство не буде обмежене, а обов'язкові камери на формах охоронців російських тюрем будуть скасовані. Згодом аналогічні вказівки отримали співробітники спецпідрозділів ФСВП у Пскові, Москві, Бурятії та ряді інших регіонів Російської Федерації.
Самого Потапенка пов'язують із організацією "пресс-хат" (місць, де через тортури вибивають покази) в пітерському ізоляторі Колпино.
У 2024 році він отримав підвищення та став заступником губернатора Санкт-Петербурга, відповідаючи за безпеку та міграційну політику. Цей факт може свідчити про те, що наказ щодо катувань українців навряд чи був лише особистою ініціативою Потапенка.
Під час виконання проєкту "Вікторія" ми з'ясували, що Таганрог є лише одним із 29 закладів несвободи, де систематично практикуються катування. З цих 29 установ, 18 розташовані в межах Російської Федерації, а решта 11 — на анексованих територіях України.
Правозахисники надали нам переліки в'язниць і слідчих ізоляторів, де утримували і продовжують тримати українців. З цих матеріалів стає зрозуміло, що російська сторона активно використовує існуючу мережу пенітенціарних закладів не тільки на своїй території, але й в анексованих регіонах.
За ступенем жорстокості у поводженні з українськими полоненими, СІЗО № 2 в Таганрозі може конкурувати, наприклад, з колонією № 7, що знаходиться в селищі Пакіно Владимирської області РФ. Зокрема, там вже протягом трьох років утримується колишній мер Херсона Володимир Миколаєнко, а також, принаймні, навесні минулого року, там перебував наш колега Дмитро Хиляк.
З наявних у нас документів випливає, що в цій колонії, станом на осінь 2024 року, щонайменше двоє ув'язнених загинули. Крім того, кількість різновидів і методів тортур перевищує двадцять: тут також застосовували фізичне насильство під час "прийомки", примушували людей співати російські пісні та вигадувати злочини, яких вони не скоювали. Місцеві тюремники також практикували імітацію розстрілів (з використанням холостих набоїв) і накладали заборону на сидіння чи лежання в камері протягом дня.
"Сидіти в тому місці було абсолютно заборонено. Весь день або стоїш, або рухаєшся. Власне, більше доводилося ходити, адже навіть стояти було недозволено", - поділився з нами один з колишніх в'язнів.
Він пригадує, що під час "прийомки" їх не особливо били. Втім, цьому знайшлося пояснення: чоловік опинився там у травні 2023-го, а 29 травня до колонії пустили представників Червоного хреста.
"Червоний Хрест мав прибути, і нас не сильно катували, щоб сліди побоїв не були помітні. А після їхнього візиту все почалося, як і повинно. Вони навіть казали: 'Не думайте, що вам це просто так зійде'. Під час ранкових перевірок нас били. На прогулянках - також. Якщо була п’ятниця і ми поспішали в баню, то знову отримували удари. Нас змушували імітувати одностатеві акти. Могли побити за будь-яку дрібницю, навіть якщо йшов у туалет без їхнього дозволу," - ділився Ігор.
За свідченнями колишніх в'язнів, до жорстокого поводження в селищі Пакіно причетні не лише місцеві тюремники, а й спеціальна тюремна поліція, яка змінювалася в період з 15 по 25 число кожного місяця. Наші джерела в українській розвідці повідомили, що в цій колонії на ротації могли бути російські спецпідрозділи з федеральної служби виконання покарань, які прибували з центральних регіонів РФ, Північного Кавказу та Бурятії. Зокрема, це можуть бути представники спецпідрозділу "Стрілець" з Улан-Уде.
Також тюремники катували українців голодом і хлібом. Ось що про це пригадує Ігор: "Навмисне не давали хліба і погано годували. А потім давали по хлібині кожному. Ти пів буханки з'їдаєш і не можеш більше, організм не може впоратися. Але тебе змушують їсти далі. І у тебе потім діарея, рвота. Уявіть, коли одночасно з цими симптомами 15 людей. І все відбувається в камері без вентиляції. А працівники колонії відчиняють віконце у дверях і сміються".
Щодо Пакіного - окремо варто згадати медичну допомогу. Точніше її відсутність. Як випливає зі свідчень колишніх полонених, у цій тюрмі почалася епідемія корости. Проте місцевий медперсонал, який щонайменше до осені 2023-го очолював Андрій Левшин, на це не зважав.
"У нас були величезні гнійники, розміром із 10 копійок. І через кожні 10 сантиметрів усе тіло було вкрите такими утвореннями. Лікар пояснював, що цей кліщ, який викликає коросту, живе в холоді. Тому ці паразити загинуть разом із нами. Нас у зимові прогулянки, коли температура опускалася до -20 градусів, виводили лише у капцях," - поділився Ігор.
З березня 2022 року, тобто з початку повномасштабного вторгнення, колонією № 7 у селищі Пакіно керує 41-річний Бахтіар Зайдуллін.
Звільнені з полону також згадують прізвище Хавецького - співробітника колонії, який чинив жорстоке поводження з українцями. Можливо, йдеться про Олексія Хавецького, який займає посаду заступника начальника з безпеки та оперативної діяльності. Цікаво, що його ім'я фігурує й у звітах російських правозахисників, які вказують, що перед своїм призначенням у пакінську колонію № 7 він працював на подібній посаді в колонії у Володимирі, де брав участь у репресіях стосовно Олексія Навального.
У Пакіному деякі з полонених, страждаючи від тортур і безперервних знущань, вирішили піти з життя, в той час як інші втратили своє розуміння реальності.
Ще одне місце з умовами, подібними до тих, що в Таганрозі, — колонія № 10 у Мордовії. Українська розвідка має підтвердження про щонайменше трьох загиблих полонених у цьому закладі, які стали жертвами постійних побиттів та недостатньої медичної допомоги.
У цій колонії існує понад сорок різновидів тортур. Окрім побоїв під час "прийомки" та регулярних inspections камер, охоронці використовували фізичні навантаження для катування ув'язнених. Це включало тривалі години бігу на місці, виконання від 1000 до 2000 присідань або ж пересування навприсядки.
Однак, на відміну від попередніх тюрем, імовірно, місцевий персонал боявся, що хтось таки зможе встановити їхні імена та прізвища. Тож тут чи не всі тюремники ходили або у балаклавах, або в медичних масках. Про це нам розповіли колишні ув'язненні з Мордовії.
"Офіцери, які приходили для перевірки, самі активно брали участь у побиттях. Нам забороняли сидіти або говорити... На вулиці було досить холодно, а з одягу на нас були лише труси та скляна роба, яку видали. Ми постійно намагалися притиснутися один до одного, щоб хоч трохи зігрітися. Але навіть це нам не дозволяли", - поділився своїми спогадами Сергій, один із колишніх в'язнів.
В'язничні наглядачі ретельно контролювали, аби ув'язнені не розмовляли. Як тільки охоронці чули, що українці шепочуться між собою, вони віддавали наказ витягнути руку у вікно для отримання їжі та били по ній кийками, дерев'яними палицями або залізними ключами. Сергій згадує, що одного разу охорона колонії застосувала ополоник, яким розливали їжу, і вдарила ним одного з полонених по голові. Внаслідок цього наступні десять камер отримували їжу з закривавленого посуду.
Він також згадує, що ув'язнені в камерах не мали змоги відвідувати туалет без попереднього дозволу. За будь-яке порушення правил їх чекало побиття. У камерах було категорично заборонено сидіти або лежати. Спілкування між ув’язненими також було під суворою забороною. Охоронці не забезпечували людей достатньою кількістю мила: Сергій згадує, що в його камері перебувало шестеро осіб, і протягом двох тижнів вони отримували лише десятину від шматка мила.
"Ми одного разу підрахували, що на камеру нам виділяли всього 13 грамів мила на тиждень. Цього навіть не вистачить, щоб помити руки раз на день. А єдиним антисептиком, який нам видавали, була хлорка. В результаті хлопці використовували її для обробки ран. Тобто, ти завдаєш собі хімічний опік, але разом з тим вбиваєш інфекцію," - поділився Сергій.
Полонені не мали уявлення ані про імена, ані про звання своїх мучителів. Тому іноді вони вигадували їх самостійно. Наприклад, під час перебування Сергія в Мордовії йому запам'ятався охоронець на прізвисько "Катюша", який змушував в'язнів виконувати однойменну пісню десятки разів на день.
"Ми могли виконувати її до 40 разів між сніданком і обідом. Він прагнув організувати так, щоб 11 камер співали цю пісню одночасно і з великою силою. І, судячи з його виразу, було видно, що він насолоджується процесом і гордиться тим, що робить," - поділився Сергій.
За інформацією наших розвідувальних джерел, до катувань українських полонених можуть бути залучені два підрозділи: "Тайфун" зі Санкт-Петербурга та "Рись" з Твері. Крім того, у цій колонії були зафіксовані представники спеціальних підрозділів служби виконання покарань з російського Далекого Сходу.
З березня 2024 року на посаді керівника колонії в Мордовії знаходиться 44-річний Олександр Гнутов. Раніше він обіймав посаду заступника начальника цієї ж установи, де працював протягом тривалого часу.
Колонії в селищі Пакіно та в Мордовії - лише невеликі приклади. Наші колеги підрахували, що полонених били, катували електричним струмом і в тій чи іншій формі завдавали їм фізичних страждань в 29 тюрмах у Росії та на окупованих територіях України.
У двох третинах в'язниць із цих 29 росіяни використовували сексуальне насилля, удушення, фізичне визнаження полонених і катування вогнем. У половині цих закладів російська репресивна система вдавалася до психологічного тиску та ідеологічної обробки: полонених змушували вчити напам'ять російський гімн, російські вірші та пісні. Ще в третині тюрем полонених катували холодом і камерами-одиночками, в яких ізольовували ув'язнених.
Цей список приховує жахливі та креативні методи тортур. Наприклад, в одній із в'язниць російські в'язні "розважалися" тим, що кидали важкі предмети в українських полонених, намагаючись перетворити їх на мішені для боулінгу. Тих, хто після ударів падав, піддавали ще більш жорстоким побиттям. Ще один жахливий приклад — "колесо фортуни", яке використовувалося в іншій тюрмі: охоронці випадковим чином обирали полонених для участі в імітації розстрілів.
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.
Згідно з інформацією, наданою ООН та українською розвідкою, було зафіксовано близько 700 випадків тортур, які включають як індивідуальні, так і групові акти. На весну 2025 року стало відомо про наявність систематичних катувань у 29 місцях позбавлення волі.
Проте це не свідчить про те, що в інших виправних установах на території Російської Федерації, де перебувають українські військові, не мають місце подібні інциденти. Можливо, просто ніхто ще не поділився цією інформацією.
Точна кількість українців, яких утримують у російському полоні, невідома. У грудні 2024-го уповноважений Верховної Ради з питань прав людини Дмитро Лубінець заявляв, що може йтися про 16 тисяч цивільних.
Що стосується військовополонених, 1 травня Ірина Верещук, заступниця керівника Офісу президента, повідомила, що Росія утримує близько 8 тисяч українських військових. Вона також підкреслила, що під час обмінів повертаються не лише військові, але й особи, які офіційно вважалися зниклими безвісти, тобто тих, чиє перебування в полоні Росія не розкривала.
Однією з причин цього може бути відсутність інформації з боку російської сторони про українських військових, які потрапили в полон, а також недостатня ефективність діяльності міжнародних організацій.
Крім того, існують зниклі безвісти, які, можливо, опинилися в російському полоні або загинули. За інформацією Міністерства внутрішніх справ, на осінь 2024 року їхня кількість досягала 50 тисяч.
#The Washington Post #Російська мова #Росія #Українська правда #Одяг #Росіяни #Дагестан #Європа #СІЗО #Колонія #Федеральна служба безпеки #Королева Вікторія #Катування #Українці #Херсонська область #Ростов-на-Дону #Донецька Народна Республіка #Маріуполь #Ростовська область #Таганрог #Організація Об'єднаних Націй #Володимир Путін #Тероризм #Їжа #Поліція. #Оцінка розвідданих #Мило. #Донецький вугільний басейн #Віктор Медведчук #Азія #Санкт-Петербург #Саудівська Аравія #Злочин #Полон #Батальйон "Азов #Луганська Народна Республіка #Бурятія #В'язниця. #Пес. #Вікторія (штат) #Мелітополь #Олексій Навальний #Енергодар #Мордовія #Тальпа (ссавець) #Пачіно. #Олег Мудрий #France 24 #ZDF #Володимир, Росія
![СМИ раскрыли секрет молодости нардепа Николая Тищенко: названо имя косметолога [фото]](/images/content/bb2066a6e4e9a3a1bdb5465f49bc18d1/ebbafd2f61aead020fb655ce709e6194.jpg)
