Які емоції переживає людина, коли піддається коригованому артилерійському вогню двадцять сім разів протягом кількох годин?
Вона занурюється в землю, і двадцять сім разів стикається з думкою про смерть. Втрачає слух, втрачає зорові образи. Коли земля нарешті заспокоюється, вона повільно сідає і починає наосліп шукати свої руки, щоб знайти каску. Зрештою, їй вдається її відшукати. Вона намагається надіти її, але на обличчя сиплеться земля. Якщо пощастить, з часом зір може повернутися.
До бійця на позивний "Аякс" зір повернувся. Частково повернувся слух. Сьогодні він - заступник із озброєння командира батальйону ударних безпілотних авіаційних комплексів (БпАК) "Ахіллес". А також інженер, зброяр, керівник майстерні дронів, пілот-випробувач.
33-річний капітан Тарас Шандура (Аякс) - один із тих, хто зробив безпілотники вирішальним фактором у цій війні. Часом саме його рішення визначало, чи впроваджувати ту чи іншу технологію на фронті. Він входив до числа тих, хто розробляв перші моделі FPV-дронів і вірив у легендарний проект "Бабу Ягу".
Але сам він про це навряд чи розповідатиме на різних урочистих зборах, коли війна закінчиться. За натурою він інтроверт: не любить гучних зібрань, натовпу, пафосних промов і зайвої уваги до себе. В його очах сум і запитання: чого ви хочете від мене?
Із сумом в очах він споглядав на навколишній світ не постійно. Дехто з його товаришів вважає, що цей смуток виник після того трагічного моменту під час битви за Бахмут, коли він, не бачачи нічого, намагався знайти свою каску та автомат, від якого залишилася лише рукоятка.
Харків, осінь 2024-го. Перед виїздом на бойові позиції Аякс п'є гарячу каву з термоса. На капот автівки вітер кидає осінній листок. Опале листя - метафора спогадів. "Опале листя" - пісня французького композитора Жозефа Косми, написана після Другої світової війни. Саме вона лунає з динаміків авто.
Про що осінній листок нагадує Аяксу? Про вересень 2022-го, звільнення Слобожанщини, бої за Куп'янськ.
"У цей день ми вже перебували на лівому березі річки Оскіл," - згадує він.
Аякс ділиться спогадами про міни, що їх залишив супротивник. Він згадує про запах крові, який проникає в тканину одягу і не зникає. Особливо його вражає інцидент, коли біля позиції, якою він керував, підірвалася автомобіль мінометників. Вибух боєкомплекту, що перебував у машині, став справжнім шоком.
Коли ми прибули на місце, - занурюється в спогади капітан, - побачили, що від автомобіля залишилися лише передні колеса та сидіння, до якого був пристебнутий водій. Інші пасажири були розкидані навколо. Один із них виглядав цілком цілим: лежав на спині, але вже не дихав. Я підбіг до наступного: у нього був розірваний живіт, кишківник виступав зовні. У ще одного були поламані ноги. Наступний виглядав жахливо: його ноги були викручені в різні боки, а частина сідниці була відсутня. У зоні таза утворилася чаша, що наповнювалася кров'ю.
Аякс знімає листок з капота і продовжує свою розповідь:
"Встановили турнікети та перев'язали поранених. Я старався діяти якомога швидше. Викликали машину для евакуації. Медична евакуація їхала цілу годину... Цілу годину! За цей час з п'яти поранених хлопців залишилося живими лише двоє. Коли їх везли до стабілізаційного пункту, один із них помер. Вижив тільки водій."
Пройшов день, настала ніч, і обставини знову стали подібними.
Ми з побратимом Дарвіном рухаємось до нашої позиції, - продовжує Аякс, - я за кермом. Раптом назустріч нам виїжджає пікап. Він з’їжджає з дороги, аби розминутися, і вибухає. Усередині було четверо людей. Двоє з них загинули, а двох ми перев’язуємо і садимо до нашої машини. Уже стемніло, йде дощ, а дорога розмита. Я застряг, "сідаю на дно". Разом з Дарвіном тягнемо поранених на шосе, кладемо їх на асфальт і намагаємося зловити машину для евакуації. Тим часом командування поранених відправило свою евакуаційну машину, яка також потрапила на міну.
Незабаром до бойового складу Аякса приєднався новий екіпаж.
"Нам додали мінометника Халка, - згадує він. - Якось ми - я, Дарвін, Бот та Халк - приїхали на нову позицію. Хлопці вивантажують генератор і затягують його в посадку. А я відганяю машину трохи далі, щоб заховати десь під деревами. Тільки-но Халк і Бот заходять у лісосмугу, Халк наступає на протипіхотну міну. Вибух. Дарвін кидає Халку паракорд, витягуємо..."
Аякс ділиться своїми спостереженнями: "...У Халка вивернутий гомілковий суглоб. Я бачу, його нога застрягла на стежці - шматок черевика... Ніби гільйотина відсікла. Халк лежить обличчям до землі".
"Перевертаємо його потроху на спину. А там... Прямо під животом ще одна міна. Коли ми його тягнули паракордом, він броніком зачепив її. А на ньому ж боєкомплект кулеметний... Рознесло б геть усе. Пощастило, що коли тягнули, під живіт попала також порожня пляшка з-під горілки, у зеленці повно було всякого сміття. Броніком він лежав на пляшці, і тому тиск на міну виявився недостатнім".
Після невеличкої паузи Аякс повертається до того випадку:
А черевик залишався на стежці, манячи до себе погляд. У голові з'явилася думка, що гомілкостоп ще можна врятувати, пришивши. Проте лізти в ті зарослі за частиною ноги видавалося дуже небезпечним. Я тоді докоряв собі за те, що не наважився. Але згодом лікар заспокоїв мене: "Не переживай, там не було шансів щось пришити – нога була роздроблена до коліна. Халк справді вражав: неймовірна сила людини..."
"Всі ці події розгорнулися всього за тиждень, - зітхає Аякс. - Нас непогано задіяло. Після останнього інциденту Ахіллес (позивний командира підрозділу "Ахіллес" Юрія Федоренка - УП) надав нам два дні відпустки та порадив відвідати церкву, запалити свічку..."
У ті часи я сформулював для себе істину: "Якщо прагнеш, щоб хтось залишився живим - сподівайся на власні сили. Життя твоїх товаришів і твоє власне - у твоїх руках".
Взагалі-то Аякс - не про тактичну медицину, а про дрони. Його історія - про інженера на війні. Шлях на яку почався задовго до 24 лютого 2022 року.
Коли Тарас досяг дванадцятирічного віку, йому на день народження піднесли чудовий подарунок — набір для моделювання, до якого входили радянський танк Т-34 і німецький "Королівський тигр". Аякс згадує про цю іграшку, і на його обличчі розцвітає дитяча усмішка: "Цей набір був справжнім шедевром, надзвичайно детальним, у 'Тигра' навіть гусениці складалися з окремих елементів".
Від того моменту Тарас почав цікавитися моделізмом. Спершу його увагу привернули танки, а згодом він перейшов до авіаційних моделей. Після закінчення школи він вступив до Національного авіаційного університету (НАУ), який завершив з відзнакою. Після цього працював на посаді інженера. У вільний час захоплювався туризмом, страйкболом та стрільбою.
У день початку масштабного вторгнення я вирушив до військкомату. На той момент, будучи 32-річним авіаконструктором у територіальній обороні, я був впевнений, що безпілотники зіграють вирішальну роль у цій війні. Я організував перший в нашому підрозділі розрахунок "Мавіка", а згодом - і перший розрахунок FPV.
Проте насправді ситуація виглядала зовсім інакше. Або, точніше, не зовсім так, як здавалося.
Його життєвий шлях не можна порівняти зі стрілою. На ньому дійсно траплялися яскраві моменти — незабутні моделі танків і літаків, подорожі в гори та інші елементи, які врешті-решт склалися в образ офіцера одного з найсучасніших підрозділів ЗСУ. Однак, у його справжній ранній біографії можна знайти парадоксальні епізоди, суперечності та внутрішні коливання, що зовсім не нагадують просту лінію.
Тарас Шандура, киянин за походженням, здобував освіту в середній школі, де англійська мова викладалася на поглибленому рівні. Як він зазначає, його успіхи в навчанні були середніми. Предмет, що мав стати ключовим для його майбутньої кар’єри в авіаційній галузі — фізика, не викликав у нього захоплення через неприємні стосунки з викладачем.
Ситуація з хімією була дещо кращою. Батьки Тараса працювали в цій галузі, тому він вже заздалегідь знайомився з шкільною програмою з хімії. Проте, незважаючи на це, предмет йому не приносив задоволення. Серед педагогів, які вплинули на його формування, Тарас особливо згадує свою класну керівницю - вчительку зарубіжної літератури. Під час аналізу літературних творів вона навчала його розуміти різницю між добром і злом.
У школі Тарас прочитав всю трилогію "Володар перснів" Джона Р. Р. Толкіна. Коли його запитали, з ким із персонажів він себе ідентифікує, можна було б подумати, що він обере Гендальфа, адже зовні Аякс трохи нагадує цього мудрого чарівника. Але військовий лише усміхається і відповідає: "Ні, тоді в мене ще не було бороди. Мені більше подобався Леголас".
У легендаріумі Толкіна це - ельфійський воїн, син короля Північного Лихолісся. Канікули Тарас проводив у родичів на Волині. Чим, власне, волинські ліси не країна ельфів? Пізніше юнак захопився лісовими та гірськими походами, альпінізмом і страйкболом. Велика війна з Мордором була попереду. Втім, до профорієнтації це все стосунку не мало.
Тарас завжди відчував неприязнь до будь-якої організованості. Навіть у спробах знайти коло однодумців у гуртках у нього нічого не виходило. Проте, зрештою, його захоплення моделюванням зіграло вирішальну роль - він вирішив подати документи до Національного авіаційного університету. "Мене зацікавила перспектива стати пілотом", - знову усміхається Аякс.
Фінансування пілотної практики лягло на плечі студента, і, на жаль, у нього не вистачило коштів. Це, безумовно, стало певним недоліком. Проте, позитивною стороною стало те, що точні науки виявилися досить захоплюючими: "В результаті я отримав червоний диплом".
Після завершення навчання в університеті Тарас Шандура почав свою кар'єру інженером на державному авіаційному заводі "Антонов". Проте, коли він уклав шлюб, молодому спеціалісту довелося знайти більш вигідне місце роботи.
Декілька років він присвячував себе вітровій енергетиці та інноваційним IT-технологіям. Сімейні обов'язки, професійна діяльність, захоплення... Що ще? А ще є це непокійне відчуття, немов далекий гул, що передвіщає наближення чогось, як сам Аякс висловлюється, "великого п...ця". Ельф Леголас не міг ігнорувати дихання Мордору.
Під час подій на Майдані він разом із батьком стояв на барикадах і працював у медпунктах. Після цього настала війна, що вплинула на його родину.
Чи вірив майбутній військовослужбовець у можливість повномасштабної війни? "Не вірив, - каже він і додає: - Якщо відверто - не хотів вірити. Але про всяк випадок до чогось такого готувався, зокрема займався стрільбою".
Аякс - один із тих, кому не варто ставити запитання, чому він став добровольцем на початку вторгнення. Так само можна не запитувати, чому в нього такий позивний.
Позивний "Аякс" викликає безліч різноманітних асоціацій. По-перше, це назва IT-компанії Ajax Systems, де Тарас працював за два роки до початку великої війни. По-друге, Аякс - ім'я одного з персонажів всесвіту "Марвел", який не відчував болю. І, нарешті, так звуть двох героїв Троянської війни. У Аякса з батальйону "Ахіллес" є спільні риси з кожним із цих образів.
"Він - унікальний експерт, все знає про БПЛА, на всьому літає, - так характеризує Аякса начальник штабу батальйону ударних БпАК "Ахіллес" Рустам Нургудін на позивний Джин. - Але це зараз. А коли ми з ним починали службу у взводі розвідки, то нічого не вміли, чубились, вчились...".
"Разом із Рустамом ми швидко зрозуміли, що без "Мавіка" у нашому секторі нічого не вдасться зробити, - ділиться думками Аякс. - Ми залучили до нашої команди ще одного бійця - Расту (який загинув у 2022 році - УП). Коли Ахіллес вперше побачив, як працюють "Мавіки", він почав активно просувати цю ідею. На той момент ще залишалося чимало людей, які скептично ставилися до безпілотників, але командир намагався їх переконати. Можна сказати, що він впроваджував ідею, що безпілотники - це наше майбутнє."
Завдяки "Мавікам" вдалося накопичити велику базу розвідданих. "Ми знали, що коїться в нашій смузі. Це почасти й стало передумовою ефективного Харківського контрнаступу", - переконаний Аякс.
"Подібна ситуація сталася з FPV та нічними бомбардувальниками... - розповідає він. - Я продемонстрував, як функціонують FPV, і повірив у їх потенціал. Показав, що таке 'Баба-Яга' в контексті бойових дій. Ми вирішили розширити наш досвід - примножити його..."
Аякс за натурою скептик-реаліст. В його словах немає пафосу, його характеристики іронічні, іноді - жорстоко-іронічні. "Ми тримаємось не завдяки "Леопардам", "Хаймарсам" чи "Абрамсам". Ця техніка є, вона чудово робить свою справу, але її мало. Ми тримаємось завдяки дешевим рішенням".
"Мавік" та FPV - це суть цієї війни, - зазначає Аякс. - Не варто мати ілюзій: ми ведемо бойові дії, використовуючи прості засоби. І противник також користується подібними методами. Ми можемо знущатися з Т-55, але це все ж таки танк. У цій війні вирішальним фактором є чисельність. Тому ключовим є те, щоб наші прості засоби можна було легко розширити. Це забезпечить максимальний результат."
Якщо перелічувати всі технічні рішення, до яких причетний Аякс, може скластися враження, що він усю війну працював конструктором або пілотом-випробувачем. Але насправді у 2022 - на початку 2023 року його стихією був бій. Мінімум теорії - максимум практики.
22 березня 2023 року близько третьої години дня на командний пункт роти "Ахіллес" надійшло повідомлення: поблизу населеного пункту Хромове виявлено чотирьох загиблих ахіллесівців, серед яких був старший групи на ім'я Аякс.
Бійець з сусіднього підрозділу став свідком, як розсипалися рації, "старлінки", антени та інші елементи FPV, коли земля накрила чотирьох його товаришів з підрозділу "Ахіллес". Він відчув на собі потужний удар ворожого снаряда: під час передачі важливої інформації отримав поранення і контузію від того ж вибуху.
Проте йому вистачило сил заскочити в припаркований неподалік трофейний "Тигр" і швидко залишити зону обстрілу. Тому він не знав, що за кілька хвилин із землі почнуть вставати поранені та контужені побратими.
У перші хвилини після вибуху Аякс втратив зір: "Картинка погасла". Наосліп намацав каску, спробував вдягнути. З каски на обпечене обличчя висипався ґрунт. Аж раптом "увімкнулась картинка" - зір повернувся.
"Я побачив, що розлетілося геть усе, - згадує Аякс. - Від автомата залишився лише приклад та частина ударно-спускового механізму. Від вибухової хвилі на голові розтрощилися навушники. Де телефон? А телефон у мене на обличчі - його дрібнесенькі уламочки застрягли у шкірі. Бронежилет розірваний. Одяг розійшовся по швах і перетворився на закривавлене лахміття. Тіло посічене, з вух іде кров, але масивних кровотеч начебто немає. Дивлюсь, поруч відкопуються побратими. Усі вижили".
Аякс, ймовірно, вже не вперше переглядає ці події. Крихітний відрізок з битви за Бахмут - тривала сутичка за Гарден Центр. Такою була назва садового підприємства на околицях Бахмута, яке, за словами Аякса, стало "зомбілендом" - саме там розташовувалися позиції вагнерівців. Між ворожими та українськими лініями проходило поле, прорізане траншеями.
Офіцер точно пригадує всі нюанси. Він дістає аркуш паперу і починає креслити плани окопів: "Ось тут ми переховувалися, звідси наступали вороги. Вони йшли на нас, мов зомбі, ми їх знищували, а потім з'являлася нова партія цих зомбі, і так без кінця..."
Поруч із Гарден Центром проходило шосе, яке в новинах тих днів називали "дорогою життя". Фактично це був бій за контроль над останньою великою логістичною артерією захисників Бахмута.
"Я не відчував страху перед обстрілами з 2022 року, - ділиться своїми спогадами Аякс. - Як розвідник-коригувальник, я маю уявлення про те, коли вогонь контролюється, а коли ні, тому можу оцінити, як краще захиститися. Зазвичай, ворожі артилерійські удари здійснювались просто в загальному напрямку."
Можу з упевненістю стверджувати, що за весь час війни, на мою думку, ми стали жертвами коригованого вогню лише чотири рази. Аякс зітхає і продовжує: у кожному з цих випадків це сталося не з нашої провини, адже ми не "засвітили" свої позиції. Четвертий випадок, що трапився під час бою за Гарден Центр, також не був викликаний нашими діями. Поруч з нами знаходився заїзд для автомобілів, і там зупинився розвідник на захопленому "Тигрі". Логічно припустити, що саме це могло стати причиною коригованого вогню.
Згодом цей агент звітуватиме про "чотирьох двохсотих ахіллесівців". Аякс на аркуші паперу вказує місце, де зупинився "Тигр", і продовжує свою історію:
Зазвичай, на одну ціль ворог витрачає близько десяти снарядів, інколи й п'ятнадцять. Коли я зафіксував шістнадцятий, а потім і сімнадцятий обстріл, стало зрозуміло, що нас атакують відразу два розрахунки. Я звернувся до хлопців: "Чуваки, потрібно вистояти і дочекатися, поки наберемо тридцять."
Після двадцятого снаряда вони били менш прицільно - почалося розсіювання. Це означало, що стволи гармат перегрілися. З'явилася надія, що пронесе. Але коли я почув звук двадцять сьомого виходу, відчув: це по нас. Коли "Тигр" поїхав, ворог, очевидно, вирішив, що більше по нас бити нема сенсу. Ми відкопалися..."
Далі на Аякса чекав шлях, яким проходять безліч постраждалих: перенесення до спокійного життя за звичними етапами: пункт медичної евакуації (медевак) - стабілізаційний центр (стаб) - лікарня. Ключовим моментом на цьому маршруті є своєчасна діагностика травм.
Приблизно о четвертій годині ранку 24 березня 2023 року бригада швидкої допомоги привезла пораненого до однієї з лікарень Дніпра. Це була п'ятниця — важливий нюанс, який стане зрозумілим трохи пізніше.
Під ранок Аяксу зробили магнітно-резонансну томографію мозку. "Сказали, що нічого катастрофічного, - Аякс добре запам'ятав той довгий день. - А вже зранку відправили на медогляд: дали довжелезний список кабінетів".
Натовпи людей, нескінченні черги, сварки... Важко уявити, в якому стані перебуває особа, яка ще вчора боролася з ворогами та ризикувала своїм життям, а вже за кілька годин опинилася в заплутаному світі медичних процедур. Голова пульсує від болю, спина відчуває незвичний дискомфорт, серце тисне на груди. Невідступна думка: чи не зламані ребра?
"На кожних дверях табличка: "Військові обслуговуються поза чергою, - пригадує він. - Але так не виходить".
Аж раптом виявилося, що лікарі працюють до другої години дня. Якимось дивом Аяксу вдалося довести медпрацівникам, що йому треба зробити рентген після 14:00.
Рентгенівське дослідження було проведено, проте виникла одна "ключова деталь" — це була п'ятниця. Це означало, що результати рентгену з'являться лише в понеділок, адже в суботу та неділю фахівці з рентгенології не працюють.
"Лікарі обмежились тим, що сказали: "Вам треба відпочити", - з гіркотою в голосі згадує Аякс. - Тож два дні я просто "відпочивав". У понеділок зранку приходить мій лікар і каже: "Ми вас переводимо в іншу лікарню", - та протягує мій рентген. Дивлюсь, там написано: "Легені без патологічних змін".
Коли Аякс згадує про цей інцидент, його голос трепетно здригається: "Не можу зрозуміти, це якийсь жарт чи що? Запитую: 'Що з ребрами?'. Мені натякнули, що наступний рентген потрібно організувати в іншій лікарні. А в тій лікарні процедура та ж сама: список лікарів, медичний огляд... Щодо рентгена мені сказали: 'Не хочемо вас знову піддавати опроміненню'. До речі, на той момент ребра вже не були такими болісними".
"Вся ця медична історія мене тоді дуже вкурвила, - Аякс намагається підібрати влучні слова, щоб описати свій стан: - Я рік є*ашив безперестанку, без вихідних, без відпусток, спав по три години... Я щойно віддав своє здоров'я за державу. А тут потрапляю в паралельну реальність, де всім на все по*уй. Я просто днями ходжу від одного кабінету до іншого, реально ніякого лікування нема. Слух не повертається, голова болить... А мені кажуть, що треба просто відпочити".
Після проходження лікування у Дніпрі, йому надали місячну відпустку для відновлення. Цей час поранений вирішив присвятити лікуванню, але вже в Києві. Він переніс три операції, про кожну з яких можна зняти справжній нуар-фільм.
"Річ у тім, - пояснює він, - що хірургів, які проводять такі операції, не вистачає. До війни їх у Києві було троє. Зараз один за кордоном, одного мобілізували й він загинув. Залишився один. Черга на операцію триває кілька тижнів. Лікарня, де він оперує, заповнена вщент".
У Києві виявилося, що під час поранення був суттєво уражений мозок. Медики попередили про можливі напади епілепсії. "Обійшлося, - з полегшенням каже він. - Але почався сильний тремор рук. Мені понавиписували купу коліс...".
Згадує, як уперше прийшов до невропатолога: "Лікарка на мене дивиться і запитує: "Бачу, що ви роздратовані. Що вас дратує найбільше?". Кажу: "Найбільше ви, тобто лікарі". До речі, саме ця лікарка мені допомогла".
"В даний момент я займаюся тиловими справами," - говорить заступник командира з озброєння, його тон видає, що ця діяльність, на його думку, не заслуговує на особливу увагу.
Слід зазначити, що тилова діяльність Аякса не є зовсім такою. Він часто з'являється на передових позиціях. Його транспортний засіб курсирує між майстернями, командними пунктами і бойовими підрозділами.
"Зараз я на тиловій роботі, - зітхає Аякс. - Певний час займався рекрутингом і це було по-справжньому важко..."
З його слів стає зрозуміло, що основна проблема полягала в новому зіткненні з паралельним світом, який називають "нормальним життям". Бойового офіцера гнітить усвідомлення того, що молодь прагне уникнути військової служби.
Коли для нього був найважчий період під час війни? Ставлячи це запитання, очікуєш почути про обстріли під Базаліївкою або бої за Бахмут.
"Мабуть, найскладніший час зараз, - після короткої паузи промовляє Аякс. - Друзі зникають, а охочих служити стає дедалі менше. Коли я замислююсь над цим, мене охоплює гнів. Після травми та контузії я почав відчувати труднощі з емпатією. І не лише я. Джин також згадував, що у нього схожі проблеми..."
Начальник штабу Джин визнає, що має свої "проблеми з емпатією", але впевнений, що вони не пов'язані з контузією, і не сприймає їх як серйозні. "Це всього лише результат складних життєвих ситуацій, які неминуче призводять до відчуження в емоціях", - висловлює свою точку зору Джин, виявляючи знання в цій сфері, як людина, що ознайомилася з відповідною літературою.
Чи читав спеціальну літературу Аякс - невідомо, але до психолога звертався. Чи була від того користь?
"Так, - впевнений він. - Мені дуже важливо почути хоча б раз на рік, що я нормальний. Почути від професіонала..."
За кілька секунд продовжує: "Знаєте, перший рік війни я думав, що головне в цих умовах залишитись собою...".
Коли він вимовляє ці слова, в його очах і сумній усмішці можна помітити відлуння лісового ельфа Леголаса, який несподівано трансформується на Гендальфа. Мудрий Гендальф доповнює незавершену думку:
"...Згодом усвідомив, що це не реально, війна радикально трансформує нас. Тепер мені здається, що найважливіше - зберегти в собі людяність."
Аяксу 33 роки, і цілком імовірно, що воєнна історія - лише невелика частина його книги життя, що за обсягом колись буде нагадувати повну трилогію Толкіна. Але це довга і важлива глава про банальність героїзму, що розчинений у щоденній роботі. Хоча саме слово "героїзм" Аякса дратує: "На війні не місце героїзму, результат на полі бою досягається кропіткою та наполегливою працею".
Досягнення його діяльності можна описувати безкінечно. Але що він вважає своїм найзначнішим успіхом? Лаконічно відповідає: "Я найбільше пишаюсь тим, що зміг врятувати декількох людей".
P.S. Під час підготовки матеріалу капітана Тараса Шандуру (Аякса) нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
#Боротьба #Збройні сили України #Вибух! #Командир підрозділу #Київ #Дніпро #Радянський Союз #Німеччина #Безпілотний літальний апарат #Бойовий комплект #Капот (автомобільний) #Бахмут #Міна (військова справа) #Рентген. #Халк (футболіст) #HMNZS Achilles (70) #Інженер-конструктор #Тигр I #Дж. Р. Р. Толкін #Фронт перемоги #Чарльз Дарвін #Ельф #Ахіллес! #Слух #АФК Аякс #Капітан (збройні сили) #Танк #Інженер #Батальйон #Морська міна #Національний авіаційний університет #Свобода Україна #Харків #Дощ #Куп'янськ #Богдан Хмельницький
![СМИ раскрыли секрет молодости нардепа Николая Тищенко: названо имя косметолога [фото]](/images/content/bb2066a6e4e9a3a1bdb5465f49bc18d1/ebbafd2f61aead020fb655ce709e6194.jpg)
