Хроніки Бучі на Вокзалі

Відео та фото, які пенсіонер із Бучі Василь Молчан відзняв у перші дні російського вторгнення на своїй рідній вулиці Вокзальній, згодом облетіли весь світ

Перший загарбник, що з'явився на Вокзальній вулиці в Бучі, був зафіксований відеокамерою будинку місцевого мешканця Василя Молчана о 7:54 ранку 27 лютого 2022 року.

Він встановив відеокамеру для спостереження на другому поверсі свого будинку, помістивши її у вікно, що дивиться на вулицю, в перші дні великої війни.

Це був пристрій "відео-няня", який раніше слугував помічником у догляді за бабусею, що мала інвалідність. Коли ж бабуся відійшла у вічність, камера якось випала з пам'яті.

"Добре, що я згадав про неї, адже 24 лютого ми закрили двір зсередини, остерігаючись появи сторонніх. З боку Гостомеля постійно лунав звук стрілянини, ходили чутки про мародерів, тому камера стала для нас своєрідним вікном у світ", - згадує 69-річний володар цих унікальних кадрів, з яким поспілкувався кореспондент Укрінформу.

Парад "СВАБОДНАСЦІ"

Запис відео від 27 лютого 2022 року, час на годиннику – 07:54.

Перший з ворожих солдатів, що з'явився в кадрі, впевнено крокував тротуаром, тримаючи зброю в руках, і прямував повз подвір'я Молчанів до залізничного переїзду. Два наступні росіяни, які, очевидно, також виконували функції дозорних, час від часу кидали погляди через штахетники на пусті двори приватних садиб, повільно пересувалися по інший бік вулиці. Четвертий із цієї групи мчав, намагаючись наздогнати своїх товаришів.

Через хвилину, услід за пішим дозором, фиркаючи сизими вихлопами відпрацьованого дизеля, вулицею проповзла БМД-2. На її носі та башті біліють свіжою фарбою нанесені літери "V". Поверх броні, зіщулившись на зимному повітрі, сидять орки-десантники.

За передовим загоном рухалася ціла колона броньованої техніки. Вона виглядала, ніби на військовому параді. Протягом наступних двадцяти хвилин по вулиці Вокзальній, у бік залізничного переїзду та виїзду на Ірпінь, проїхало близько двох десятків БМД-2, командно-штабна машина МТ-ЛБ та паливозаправник КАМАЗ.

Середина цієї колони простягалася повз оселю Василя Молчана, коли з боку в'їзду до Ірпеня, в районі торгового центру "Жираф", почулися постріли та вибухи. У відповідь на це рашисти відкрили кулеметний вогонь із бронетехніки, що стояла на Вокзальній, і пришвидшили свій рух у бік бою. Замикаючій частині колони, що складалася з МТ-ЛБ та цистерн з пальним, довелося мчати на повній швидкості, щоб наздогнати основні сили загону.

Гуркіт битви з боку сусіднього Ірпеня посилювався.

Того дня стрілянина почалася ще до сходу сонця. Раніше обабіч дороги на нашій вулиці росли старі липи, з яких падали гілки та тріски — дерева піддавалися обстрілу, — згадує Василь Молчан. — Я був удома разом із дружиною, племінником і друзями нашого сина. А також з нами були дві собаки та кілька котів. Ми не виходили з дому, залишаючись у тій частині, що далі від вулиці, щоб уникнути небезпеки.

Після того, як російські військові покинули місцевість, на дорозі не було жодної живої душі.

Тишина перед бурей.

"Я спостерігав за тим, що фіксує відеокамера, через екран свого телефону. Протягом певного часу, до дев'ятої години, нічого не відбувалося, - розповідає Молчан. - Ми чули звуки бою, тому забарикадували вікна та двері старими матрацами та дошками, сподіваючись, що це допоможе захиститися від летючих уламків скла та інших небезпек."

О 09:04 ранку на вулиці знову з'явилися орки. Цього разу вони рухалися в протилежному напрямку. Техніка відступала повільно, щільним потоком, у два ряди, і невдовзі зупинилася.

Вони опинилися прямо навпроти нашої оселі. З броньованих машин вискочили члени екіпажів, деякі з них, ймовірно, командири, почали між собою щось обговорювати, - розповідає Василь Молчан. - Видно, наші добре їх прийняли, і тепер вони не знали, як діяти далі, очікуючи на якусь вказівку.

Один з російських солдатів помітив камеру і вистрілив у її бік. Куля влучила, але лише зрушила пристрій так, що тепер в об'єктив потрапив вазон, що стояв на підвіконні поруч. Молчану довелося підніматися на другий поверх, повзти до камери, намагаючись не піднімати голову занадто високо, і знову налаштовувати своє "вікно у світ", щоб воно знову показувало вулицю.

Проте вдруге колишня відео-няня не протрималася довго, адже ситуація загострилася.

Байрактари та доміно.

Замість військових підрозділів орки зустріли наші безпілотні апарати.

Удар українських "Байрактарів" був нищівним і точним. В одну мить Вокзальна перетворилася для російської колони на справжнє пекло. Прямими влучаннями споряджену боєприпасами ворожу техніку рвало на шмаття, детонував боєзапас. Башти й начиння палаючих БМД підкидало вгору і весь цей вогняний мотлох летів на людські подвір'я, будинки і сусідню "броню". Та теж спалахувала, від вогню вибухав боєкомплект, снаряди розліталися врізнобіч, і все повторювалося знову й знову. Спрацьовував своєрідний "ефект доміно".

"Все це сталося всього за кілька кроків від нашого дому, - ділиться Василь. - Мабуть, саме наш цегляний паркан тоді зіграв вирішальну роль, адже він поглинув більшу частину уламків і тиску, викликаного вибуховими хвилями."

З моменту, коли перші уламки барикад, які Молчан разом із родиною зібрав раніше, почали літати, все навколо затремтіло. Підлога під ногами здригалася, а з даху й стін лунали гучні удари. Всі разом вони рвонули до бетонного укриття, що його господар садиби звів раніше, сподіваючись облаштувати там купіль і сауну.

"Ми заховалися в тому місці, і коли російські військові почали втікати через наш двір, я попросив усіх замовкнути. Я зрозумів, що якщо вони почують голоси, то можуть без роздумів кинути гранату в нашу укриття, і це буде для нас кінець," - ділиться спогадами наш співрозмовник.

Так і просиділи вони в укритті, не подаючи ознак життя навіть тоді, як на вулиці все постихало. Собаки і котики теж причаїлися, ніби відчували небезпеку, яка чатує поруч, і не ворушилися.

СМЕРТЬ СЕРЕД АЛЮМІНІЄВИХ СТРУМКІВ

Як з'ясувалося згодом, втікаючи із залитої вогнем Вокзальної, на паралельній вулиці одна з рашистських БМД потрощила паркан і сад місцевого жителя. Той вискочив оркам назустріч і почав кричати, щоб вони забиралися геть. У відповідь "асвабадітєлі" без вагань розстріляли сусіда.

"Забрали життя Андрія, нашого сусіда, і на щастя, в цей день більше ніхто з наших поблизу не постраждав. Це справжнє диво, що загинув тільки він", - зітхає Мовчан.

Першими осміліли хлопці - племінник і його товариші. На вулиці ще догорала ворожа техніка, але вже не детонувало, і вони пішли обдивлятися. Звісно ж, першою справою почали зносити зброю, яка полишалася від орків. Потім те, що вони позбирали, передали нашим бійцям, які заходили на зачистку.

"Сам племінник через декілька днів зміг вирватися із Бучі з однією із перших евакуаційних колон. Пішов до війська, їх готували у Великобританії, став артилеристом. Воював, отримав контузію. Зараз продовжує служити, - розповідає пенсіонер. - Але тоді він, коли повернувся з вулиці, то каже: "Там росіянин стоїть із білим прапором, а другий за ним зі зброєю". Спробував відмовити хлопців туди ходити, щоб не ризикували. Але ж молодь, їм цікаво... Так і сам не всидів в укритті, пішов дивитися, а там таке"...

Їхня вулиця нагадувала сцену з фільму, що зображує Берлін 1945 року. Це було справжнє чистилище на землі, під яким сяяло прекрасне небо, а зимове сонце розфарбовувало чарівні каравани хмар. Дим і вогонь наповнювали повітря неприємним запахом солярки та перегрітого металу, а на обгорілій броні виникали дивовижні, майже казкові візерунки. З понівечених машин стікали алюмінієві потоки — вогняна температура розплавила двигуни, коли все навколо охопило полум'я.

Інші люди вийшли на вулицю, почали кликати сусідів, перевіряючи, чи не залишився хтось під уламками. На щастя, обійшлося без жертв, ніхто не потребував порятунку, всі виявилися в безпеці.

Того дня, після розгрому російської колони, Василь Молчан зафіксував події на вулиці за допомогою свого телефону. Згодом ці відеозаписи з'явилися в соціальних мережах і привернули увагу величезної кількості глядачів з різних куточків світу.

"Поширювати це все я почав через те, що багато хто, навіть із моїх друзів і знайомих за кордоном, не вірили, що в нас таке відбувається, що росія напала і несе на нашу землю смерть. Тому вирішив, що потрібно показувати те, як воно є насправді", - пояснює Молчан.

Відбулося значне число переглядів. Навіть родичі загиблих російських військовослужбовців виявилися на місці, де було виявлено їхні тіла разом із документами, що підтверджували їхню особистість.

"Один з братів загиблих згодом зателефонував мені, проклинаючи Путіна і благаючи врятувати тіло, щоб його не знищили собаки, - згадує Василь. - Я виконав його прохання і залишив поруч записку із номером телефону цього родича. Потім, коли почалася окупація, росіяни евакуювали своїх загиблих."

ЛЮДИ В ЧОРНОМУ І РУКА МОСКВИ

З Бучі родині Молчан вдалося втекти лише 11 березня.

"На початку ми не мали наміру покидати свій дім, адже моя дружина має першу групу інвалідності, та й взагалі, було важко залишити все на випадок, - зітхає Василь. - Але після того, як одного разу до нас прийшли їхні військові, змушені були переглянути своє рішення."

Через завали і скупчення горілої техніки Вокзальна виявилася непроїзною і опинилася у своєрідній "сірій зоні". Окупанти зайняли дві паралельні вулиці, однак заходили сюди не часто. Утім, одного разу загрюкали у двері й до родини Молчанів.

"Вони так смикнули дверима, що ті вилетіли із коробки, але скоба застрягла, і вони не могли їх відчинити. Ледь заспокоїв їх, щоб не стріляли. Бо таке вже було, що без розмов бабахкали через двері. І на вулиці - по велосипедистах, вже ми знали..., - згадує пережите господар дому. - Але цих якось вдалося заспокоїти".

Шукали озброєння та військовослужбовців. Обстежили весь будинок, після чого господарі якимось чином почали розмову з цими "авабадітелями". Виявилося, що вони також намагаються знайти Бандеру та його прибічників — людей у чорному. Загалом, стало зрозуміло, що від таких осіб не варто очікувати адекватності.

За першої можливості Молчани залишили свою домівку і виїхали спочатку в західні області, а потім у Чехію. Повернулися до рідної оселі після деокупації.

"Спогади про ті дні в Бучі оживають у знімку, який я зробив на нашій вулиці. На ньому видно стовп із розподільчою коробкою, можливо, це був телефонний вузол або щось подібне, хто знає, - згадує наш співрозмовник. - На цій коробці лежала рука - відрізана рука якогось російського солдата, хтось підняв її з асфальту, напевно, щоб собаки не дістали. Я зафіксував цей момент і виклав у Фейсбук. Вийшло символічно: рука московії, що тягнулася до Києва, і її доля."

* * *

Після звільнення Київщини в жовтні 2022 року, в рамках ініціативи "Надія для Бучі", американська некомерційна організація Global Empowerment Mission (GEM) разом із партнерами та місцевою владою провела ремонт електричних опор, комунікацій та дорожнього покриття, а також відновила 110 будинків на вулиці Вокзальна. Крім того, було зведено з нуля 12 будинків, які зазнали повного знищення. Хоча на відновлення вулиці планувалося виділити 6 місяців, роботи завершилися фактично за 5.

Відбудову профінансував Фонд Говарда Баффета.

Іван Ступак, Буча