Філософ, який безупинно уникав традиційної кар'єри: 231 рік тому відійшов у вічність Григорій Сковорода.

Сьогодні, 9 листопада, ми відзначаємо 231-у річницю від дня смерті Григорія Савича Сковороди — видатного українського філософа, поета, викладача та теолога, якого часто порівнюють із Сократом.

Його існування стало яскравим прикладом філософії свободи, а образ Сковороди зрештою перетворився на символ української духовності та культури. Він вирішив стати мандрівним філософом, відкинувши кар’єрні амбіції та матеріальні блага, залишивши після себе спадщину, яка продовжує надихати людей на шлях самопізнання та внутрішньої гармонії.

Детальніше про найзнаменитішого українського філософа поділиться Еспресо.

реконструкція будинку, де народився Григорій Сковорода, фото: Вікіпедія

Григорій Савич Сковорода з'явився на світ 3 грудня 1722 року у селі Чорнухи, що на Полтавщині (в той час це була територія Гетьманщини), у сім'ї простого козака. XVIII століття стало вирішальним етапом для України, відзначеним втратою автономії після скасування Гетьманщини у 1764 році, а також посиленням кріпацтва і тиску з боку Російської імперії.

Проте в цей складний період Києво-Могилянська академія залишалася активним центром просвітництва для всієї Східної Європи, де гармонійно перепліталися барокова культура, православні традиції та західноєвропейські впливи.

Сковорода з ранніх років виявляв свої таланти. Він співав у церковному хорі, грав на різних музичних інструментах і був розумним юнаком. Протягом 1734-1753 років (з перервами) він здобував освіту в Києво-Могилянській академії, де вивчав латинську, грецьку, німецьку, польську та іврит. Хоча не закінчив повний курс навчання, він отримав глибокі знання в галузях філософії, теології та літератури.

У 1741 році в Глухові, що був столицею Гетьманщини, відбувся конкурс для відбору музикантів до придворної капели нової імператриці Єлизавети Петрівни. У процесі відбору він демонстрував свої навички виконуючи партії альта в операх, літургіях та інших урочистих заходах у Санкт-Петербурзі й Москві, включаючи коронацію цариці. Проте в кінці серпня 1744 року Сковорода прибув до Києва в складі свити імператриці, яка вирушала для поклоніння святиням. Він ухилився від повернення до Петербурга, внаслідок чого його звільнили з посади, і він вирішив продовжити навчання в Києво-Могилянській академії, аби завершити курс з філософії.

Наприкінці 1745 року, завершивши вивчення філософії в Києво-Могилянській академії та прагнучи побачити світ і розширити знання, Сковорода приєднався до "Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору" під керівництвом генерал-майора Федора Вишневського. Дехто вважає, що він супроводжував генерала як компаньйон, а не як церковний дяк. Так Сковорода відвідав багато міст в Угорщині та Австрії, як Пресбург, Офен, Відень, спілкуючись з ученими. Є припущення про поїздки до Італії чи Німеччини, але без документальних доказів. Після смерті Вишневського в січні 1749-го комісію очолив його син Гаврило. Тож у 1750 році Сковорода повернувся до України з транспортом найкращого тосканського вина для царської родини і більше не виїжджав за кордон.

Після цього він почав викладати поетику в Переяславському та Харківському колегіумах, проте його незалежні погляди викликали конфлікти з місцевою владою. З 1769 року і до своєї смерті 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (сучасна Сковородинівка на Харківщині) він вів життя мандрівника. Філософ подорожував Слобожанщиною, зупиняючись у друзів та монастирях, де створював свої твори.

могила Григорія Сковороди, фото: Вікіпедія

Існує легенда, що напередодні своєї смерті Сковорода особисто викопав собі могилу, покривши її дубовим листям, а вранці, коли прийшов його кінець, ліг у цю могилу та навіки заснув. Хоча ця історія не відповідає дійсності, відомо, що перед смертю він висловив бажання, аби на його хресті було написано:

"Світ намагався мене спіймати, але не зміг."

Освіта, яку отримав Сковорода в Києво-Могилянській академії, зробила його одним із найосвіченіших діячів свого часу. Він був знайомий з творами античних письменників, Біблією та філософами епохи Просвітництва. Подорожі по Європі додали до його світогляду елементи пієтизму (німецька протестантська течія) та гуманістичні ідеї.

Подорожуючи Україною, зокрема Слобожанщиною та Київщиною, Сковорода перетворив свої мандри на справжню "академію мандрів" — одне з його прізвиськ. Він проводив філософські дискусії не лише з селянами, але й з представниками шляхти, завдяки чому здобув багато учнів і прихильників. Визнання прийшло до нього від сучасників: його учні, зокрема Михайло Ковалинський, написали про нього біографії, а також його друзі та широкі кола народу.

Сковороду прозвали "Сократом" за його пристрасть до пошуку істини в діалогах. Його творчість надихала бродячих музик, а його роботи множилися в численних списках. Він також зіграв важливу роль у створенні Харківського університету, оскільки його учні зібрали кошти для цього проекту.

Уже за свого життя Сковорода здобув статус культової постаті, хоча варто зазначити, що його твори так і не побачили друкованого світу. Всі його писання зберігалися лише в рукописах, які розповсюджувалися у вигляді списків серед учнів, друзів і прихильників. Сковорода не прагнув до публікацій і уникнув будь-якої "офіційності", часто відмовляючи навіть тим, хто просив у нього рукописи. Перше значне видання його творів з'явилося лише у 1798 році, сім років після його смерті, і то в обмеженій формі.

Основні твори, створені в його житті, можна умовно розділити на три категорії: філософські трактати, діалоги (найбільш продуктивний жанр автора) та байки й пісні. Примітно, що "Байки Харківські", які відомі практично всім українським школярам, були опубліковані лише в 1837 році, тобто майже через півстоліття після його смерті.

Існує легенда, нібито сама імператриця Катерина II, яка багато чула про Сковороду, через князя Потьомкіна передала йому запрошення на посаду придворного філософа. Однак на це Сковорода, який сидів з флейтою на узбіччі дороги і пас вівцю господареві, в якого на той час проживав, начебто відповів:

Передайте матінці цариці, що я не залишу свою батьківщину: для мене сопілка та вівця цінніші за царську корону.

Один із класів колегіуму, де знаходиться постать Сковороди, нині перетворений на Меморіальний музей. Фото: Вікіпедія.

Філософія Григорія Сковороди, перш за все, є етичною та практичною, на відміну від жорстких раціоналістичних систем західних традицій. Його мислення відзначається використанням притч, символів і діалогів, зосереджуючи увагу не на метафізичних конструкціях, а на внутрішньому світі людини.

Його спосіб бачення світу сформувався на основі давньогрецького вислову "Пізнай себе", який він адаптував у контексті християнства. Він вважає, що самопізнання є ключем до пізнання Бога, оскільки справжня природа людини має духовний вимір.

Для Сковороди самопізнання - це не якась психологічна рефлексія, а відкриття власної "внутрішньої людини", тобто божественного начала в собі.

У його космологічній концепції ключову роль відіграє теорія трьох світів:

Отже, для Сковороди філософське сприйняття світу тісно пов'язане з духовним осмисленням як текстів, так і подій.

Центральною практичною ідеєю його етики є "сродна праця" - природжене покликання людини. На його думку, щастя можливе лише тоді, коли людина займається справою, яка відповідає її внутрішній природі, приносить радість і користь іншим. Це не просто професійний вибір, а моральна й духовна відповідність між "внутрішнім" і "зовнішнім" життям.

Таким чином, філософія Сковороди представляє собою концепцію, що акцентує на гармонії між людиною, її природою, Богом та навколишнім світом. У цьому вченні моральна самореалізація виступає ключем до досягнення свободи і духовного благополуччя.

Сковорода став emblematic figure української інтелектуальної спадщини. Він вважається одним з перших оригінальних мислителів України, які не тільки дотримувалися своїх принципів, а й залишили значний вплив на наступні покоління. Його концепція етики свободи, що стосується особистісного виміру, резонує в культурі, де свобода завжди була в пошані. Сковорода заклав основи унікальної української філософської традиції, а його твори стали містком між бароковою епохою та сучасними національними ідеями, надихаючи наступні покоління думців.

Ідеї Сковороди відчутні у Кирило-Мефодіївському братстві, Шевченка, українських модерністів і навіть у філософії діалогу XX століття.

Сковорода існував без страху і без бажання здобути титули, що зробило його символом в національній свідомості. Не випадково, що з 2006 року його портрет прикрашає банкноту номіналом 500 грн — це рідкісна привілей для філософа. Він уособлює національний дух: свободу, мудрість і спротив системі.

На його честь названі вулиці, встановлені пам'ятники та організовані різні заходи. У травні 2022 року музей у Сковородинівці зазнав атаки російської ракети, що призвело до пожежі, але пам'ятник філософа витримав полум'я.

Отже, Григорій Сковорода є не лише видатним мислителем XVIII століття, а й ключовою постаттю, що сформувала основи української філософської ідентичності. Його життя стало яскравим прикладом ідей про внутрішню свободу, духовні пошуки та природне призначення. Завдяки цьому він залишається актуальним і в наш час, виступаючи моральним орієнтиром і культурним символом України.