"Джихад під керівництвом Шайтана". Опозиційний репортер Руслан Айсін аналізує роль Татарстану у конфлікті між Росією та Україною.

Про активну участь Татарстану в агресії проти України почали говорити в лютому 2023 року. За кілька місяців до того, як в Єлабузі почали формувати перші "Шахеди", Збройні сили України завдали удару по добровольчому батальйону "Алга", який був створений у Казані, під Угледаром.

Після значних втрат у Вугледарі командир підрозділу "Алга" Тимур Абдурахманов, родом з Дагестану та мешканець Москви, отримав можливість піти у відпустку. У липні 2023 року в інтерв'ю російським медіа Абдурахманов, відомий під позивним "Шайтан", заявив, що має намір "знищити зло", яке "не змогли знищити його предки".

Через кілька місяців, під час звільнення Андріївки Третьою штурмовою бригадою, Шайтан отримав другий шанс - його взяли в полон українські військові, які вирішили не завдавати йому шкоди. Важко пораненого комбата вивели з-під "дружнього вогню" і врятували його життя.

У бесіді з Юрієм Бутусовим полонений розповів про момент, коли український солдат поділився з ним останньою пляшкою води. "Тепер він для мене як рідний брат," - з труднощами стримуючи сльози, заявив Абдурахманов. "Клянусь Всевишнім Аллахом, я кажу лише правду. Як це сприймуть у Росії - це вже їхня справа."

За підрахунком медіапроєкту Idel.Реалии, Татарстан значиться серед лідерів за втратами в окупаційній війні РФ в Україні. Дослідники змогли верифікувати 5351 татарстанця, яких знищили бійці Збройних сил України. Це друга позиція після Башкортостана (6016 ліквідованих осіб) серед народів Надволжя.

"Думаю, цю цифру треба помножити на три, на чотири", - каже 45-річний Руслан Айсін, публіцист та політолог, якого заочно заарештували в Казані за "реабілітацію нацизму" та "ухилення від виконання обов'язків іноземного агента".

У бесіді з УП Руслан обговорює роль Татарстану у цьому конфлікті та значення "татарського клану" в політичному житті Росії. Він також піднімає теми Єлабуги, російської православної церкви в Казані та перспективи створення конфедерації тюркських народів.

Татарстан займає одне з провідних місць за кількістю втрат. Однак варто зазначити, що ця республіка є однією з найбагатших у Росії, що впливає на наявність добровольців для війни.

Влада залучає мешканців депресивних територій, обіцяючи їм одні з найбільших грошових виплат в Росії — більше трьох мільйонів рублів, що еквівалентно приблизно 35 тисячам доларів. Для звітності перед Кремлем "добровольців" зараховують у підрозділи на кшталт "Алга", роблять їм тимчасову реєстрацію, внаслідок чого вони потрапляють до статистики як представники Татарстану.

Для Кремля ключовим є звіт. Якщо ти зібрав тисячу людей за місяць - це чудово. Саме це є основним показником ефективності, за яким оцінюють губернаторів та керівників республік.

Рустам Мінніханов є політичною фігурою, що має багато спільного з Рамзаном Кадировим. Основна риса політичних режимів Татарстану та Чечні полягає в тому, що влада не передавалася призначеним представникам Москви. Хоча цей процес узгоджувався з Кремлем, фактично влада передавалася у спадок. У випадку Кадирова це стосується однієї сім'ї, де влада перейшла від Ахмата до Рамзана. А в Татарстані спадкоємність відбулася в межах одного клану - від Мінтімєра Шаймієва до Мінніханова.

У Чечні представники одного клану правлять 25-27 років, а у Татарстані - взагалі 35. Ніде в Росії більше такого немає. Ці клани стійкі, але ступінь їхньої залежності від Кремля досить високий, тому що всі пов'язані загальними проєктами, спільною політичною долею.

Москва вимагає серйознішого включення до злочинної війни. Через клани Кадирова та Мінніханова Кремль вирішує також додаткові завдання. Наприклад, стримує національні почуття, так звані "сепаратистські настрої".

Крім того, їм доручено формувати зв'язки між Москвою та ісламським світом. Що стосується глави Татарстану, то він також відповідає за співпрацю з великим тюркським світом, через який путінський режим обходить санкції. Татарстан активно взаємодіє в цьому напрямку з Казахстаном, Киргизстаном, а в меншій мірі — з Узбекистаном та Туркменістаном.

Так званий "татарський клан", пов'язаний з Мінніханом, має представництво в російському уряді. Наприклад, Марат Хуснуллін та інші особи, які займають менші міністерські посади. На відміну від них, "клан Кадирова" також просуває своїх людей, але спирається на силовий аспект, якого у "татарського клану" немає. Цей клан є більш витонченим, складним і економічно стабільним у порівнянні з кадировським.

Мінніханів і Кадиров, безумовно, формують певний союз. Вони мають дружні стосунки, а їхні вілли розташовані поруч в Еміратах, на сусідніх островах. Не можна виключати, що у випадку падіння режиму Путіна, відзначеного хаосом і катарсисом, ці особи можуть змінити свої loyalties. Я вважаю, що вони можуть використати ці обставини для своїх цілей і, можливо, залучити до свого плану інших партнерів.

Читайте також: Солдати невдачі. Чи винні буряти у звірствах в Україні та чи стане Бурятія незалежною - інтерв'ю з опозиціонеркою з Улан-Уде

Я сумніваюся, що більшість населення Татарстану підтримує війну. Вважаю, що справжніх добровольців лише близько 30%. На початку мало хто усвідомлював, що таке війна. Багато людей не усвідомлювали, що українці чинять відчутний опір.

Усім повідомляли про простий похід, справжній блицкриг. Проте батальйон "Алга" - УП був миттєво розбитий. Родичі багатьох загиблих отримали тіла та останки лише через рік і більше. Коли ситуація нарешті викликала обурення, почали активно звертатися до відповідних інстанцій.

До речі, той командир із позивним "Шайтан" (Тимур Абдурахманов з підрозділу "Алга" - УП) насправді не є етнічним татарином, хоча його прізвище звучить мусульманськи. Абдурахманов ідентифікує себе як лезгін. Дивним виглядало те, як муфтій Татарстану благословляв ці події (вторгнення в Україну - УП), а поруч із ним стояла особа з позивним "Шайтан".

Це свідчить про те, наскільки огидна ця група людей. Вони навіть не замислюються над тим, як виглядає все з зовнішнього боку. Їх відправляють на війну, запевняючи, що це святий джихад. Проте насправді їх веде Шайтан — сатана.

Соціологічні дослідження в умовах війни є вкрай складними. Жителі Татарстану відчувають страх і психологічний дискомфорт через великі втрати на фронті. Загальна атмосфера песимізму призвела до значного зниження політичної активності, а протестні настрої в республіці фактично зникли. Всі, хто мав можливість виступити проти, або були затримані, або виїхали за межі регіону. Інші мовчать, оскільки не можуть відкрито протистояти системі.

Ніхто відкрито не виступає проти війни. Однак у приватних розмовах ставлення до неї здебільшого критичне. Окрім значних втрат, які зазнає Татарстан, люди помічають, що Путін використовує цю війну як засіб тиску на республіку та інші національні групи.

Мусульмани в Росії вже давно сприймалися як "внутрішні вороги", і ця ситуація лише загострюється. При цьому більшість російського суспільства підтримує тиск на мусульман, сприймаючи їх як чужинців і не належних до своєї культури.

За допомогою цієї війни Москва крім іншого вирішує дуже важливу для себе проблему - свідомо сточує населення національних республік. Кремль реально боїться, що в разі кризи система знову почне розвалюватися, як у 1917 чи 1990-1991 роках. Москва хоче, щоб не було пасіонаріїв у регіонах, якщо виникне революційна ситуація.

До того ж, усе це допомагає Кремлю зміцнювати ідеологію "русского міра" всередині регіонів. Зараз це відбувається вже відверто - скасовують усе національне та релігійне, все, що відмінне від православного.

Нещодавній інцидент між Алаудіновим, командиром "Ахмату", та православним схіїгуменом є яскравим прикладом напруженості. Після висловлювання священнослужителя з РПЦ, Алаудінов назвав його "дебілом у рясі". Мусульманам відкрито заявляють, що їм заборонено збиратися для проведення намазу, оскільки існує загроза, що вони можуть почати напад на москвичів за наказом. Мусульман вважають небезпечними через їхню мобільність, організованість та ідейну рішучість. Це викликає серйозні побоювання у Москви.

Ознайомтеся також з матеріалом: "З імперією ми не на одній хвилі". Інтерв'ю з націоналістом Русланом Габбасовим з Башкортостану.

Приблизно десять років тому в Татарстані служив православний митрополит Анастасій, який демонстрував повну лояльність та гармонійно вписувався в татарстанську політичну структуру. Деякі священнослужителі та засоби масової інформації (УП) зазначали, що він був відомим гомосексуалістом.

Покора Анастасії не сподобалася клану Мінніханова в Москві. Вона влаштувала серію провокацій, влаштувавши підпали церков і звинувативши в цьому мусульман-ваххабітів. У відповідь на це замість Анастасії призначили митрополита Феофана — ветерана спецслужб, який раніше виконував особливі завдання в Палестині.

Коли він прибув до Казані, одразу ж заявив, що це - територія православної віри. Розпочав активну кампанію, проте не витримав наслідків пандемії COVID-19 і помер у 2020 році. Проте політика Російської православної церкви в Татарстані продовжувала існувати.

Коли в центрі Казані завершилося зведення православного собору на честь Божої Матері (зруйнованого в 1932 році та відновленого в 2016-2021 роках - УП), місцева адміністрація прагнула якось "збалансувати" ситуацію. Розглядали можливість спорудження мечеті, щоб собор не домінував в архітектурному та ідеологічному плані. Однак патріарх Кирило Гундяєв не дозволив реалізувати цей задум.

У Татарстані фактично всі побажання православної церкви виконуються. Якщо щось залишається без уваги, це викликає різку реакцію з Москви. Внаслідок цього мусульманам доводиться підлаштовуватися.

Татарстанська влада намагається витримувати баланс у цьому питанні. Але не через велику любов до народу, а тому, що чудово розуміють: вони можуть втратити політичний ресурс, владу.

У Татарстані з чотирма мільйонами населення багато росіян - 40%. Більшість із них - це все-таки переселенці. Після взяття Казані (1552 року - УП) татарам забороняли селитися біля неї та біля берегів річок. А переселенцям давали класні, родючі землі й дуже вигідні місця з погляду логістики.

Але поступово татари своє відвоювали, бо вони більш вітальні (життєздатні - УП), організовані. І всі ці ареали, які були заселені цими переселенцями, поступово скоротилися. Ці люди ентропують (відхилення в соціальній поведінці групи людей - УП), не народжують, спиваються тощо.

Російська православна церква відчуває серйозний занепокоєння через зростання чисельності населення Татарстану. В республіку продовжують прибувати татари з інших регіонів та держав, а також трудові мігранти, які сповідують одну віру. Ці процеси викликають тривогу в Кремлі.

Раніше ніхто не міг навіть подумати, що до Татарстану, що знаходиться на відстані двох тисяч кілометрів від України, почнуть прилітати безпілотники. Це викликає побоювання в республіці, адже місцеві жителі стурбовані можливими диверсіями.

Нервовості серед простих людей додає те, що агломерацію, яку складають Набережні Челни з містом-супутником Єлабуга, у величезній кількості заселили представники спецслужб. Вони підсилюють тиск на народ, припиняють "разговорчікі в строю".

Слід зазначити, що Набережні Челни завжди мали репутацію досить вільного міста. Сюди прибували люди з усіх куточків СРСР, зокрема й українці. В результаті сформувався особливий менталітет. Татарський національний рух колись активно розвивався в Набережних Челнах, оскільки місцеве населення відзначається високою пасіонарністю та сильнішим протестним духом, що надає їм значний потенціал.

Насправді Набережні Челни в промисловому, логістичному сенсі набагато серйозніші за Єлабугу. Мені здається, що Єлабугу спеціально підсвічують (у ЗМІ - УП), щоб затьмарити Набережні Челни, ніби прибрати з радарів.

Виробництво дронів та іншої військової продукції в Татарстані стрімко розвивається. Як стало відомо, до Єлабуги запросили іноземців, зокрема з Камеруну. Однак, ця ініціатива зіткнулася з серйозними труднощами. Виявилося, що нові працівники не відрізняються високою дисципліною, а також виникли проблеми з криміналом, пов'язані з наркотиками та подібними злочинами. Всі ці події відбувалися в хаотичній атмосфері, що, звичайно, не могло не викликати занепокоєння у представників силових структур.

Я не виключаю, що цих працівників можуть замінити північнокорейці. Там розширюють лінійку виробництв, вже є кілька модифікацій дронів. Північнокорейці більш поступливі, слухняні, відповідальніші, ніж африканці.

Ознайомтеся також: Казахобандерівець. Як екс-морський піхотинець Назарбаєва вирішив приєднатися до ЗСУ для захисту України.

75% всіх ресурсів та доходів Татарстан віддає Москві. Були дослідження: в 1990-х роках татарстанці могли жити краще, ніж мешканці Кувейту. В республіці є не тільки нафта, а промисловість, наукова база, зручна логістика. Можна тільки уявити, як міг би жити Татарстан без московської участі.

Я не вважаю правильним обмежувати обговорення Татарстану лише його географічними межами, адже там проживає всього 23-24% від усіх татар, які розсіяні по величезній території Євразії. Татари — це великий народ, другий за чисельністю в Росії, що є спадкоємцями Золотої Орди та має багатий історичний спадок. Проект татарського народу має значно більшу вагу, ніж просто територія Татарстану. Татарстан є лише частиною великої картини, і розглядати його в ізоляції, на мою думку, не зовсім коректно.

Питання треба ставити глобальніше. Я трохи утрирую, але протока між євразійським материком та островом Сахалін називається Татарською. Потрібно говорити про конфедерацію всіх тюркських народів, про їхнє об'єднання.

У Росії, що визначає себе як країна православної віри, спостерігається фактичне знищення національної татарської ідентичності, а тепер також відбувається наступ на релігійну самобутність. Це надзвичайно тривожний процес, адже врешті-решт виникне питання про остаточну боротьбу, джихад проти загарбників і узурпаторів.

Я вважаю, що ісламська, релігійна ідентичність превалюватиме над національною (серед татар і тюркських народів - УП).

Агресор має більше ресурсів, ніж ми, і всі наші надії покладаються на можливу кризу в Росії. Але не слід лише чекати на ці зміни. Нам необхідно активно діяти, створювати нові можливості для протесту та співпраці.

Ми бачимо зростання імпульсу до об'єднання тюркських народів. Є Організація тюркських держав, яка виникла на базі Тюркської ради, де провідну роль відіграє Туреччина. І останні двадцять років зроблено дуже багато: інтеграція систем освіти, вироблення єдиного алфавіту, прагнення до єдиних стандартів армії.

Паралельно, на рівні тюркських народів, йдуть низові об'єднуючі процеси. Ці народи разом можуть бути самодостатньою силою на величезному просторі. Я є прихильником ідеї Великого Турану, і вні не обов'язково має бути етнічним. Туран - це колишні кочові народи, різні народи протесту, що боролися з імперією.

Мова йде про формування, в певному сенсі, аналогу Європейського Союзу. Загальний валовий внутрішній продукт цього регіону, що отримав назву Туран, становить три трильйони доларів. Додайте до цього зростаюче населення, чудову демографічну ситуацію, не розроблені ринки та багатства природних ресурсів. Якщо ми зможемо запровадити динамічні зміни, зовсім скоро можемо спостерігати значні результати.

Приблизно п’ять-сім років тому тих, хто обговорював концепцію об’єднання тюркських народів або Турана, вважали мрійниками. Сьогодні ж ця ідея стала більш чіткою, в тому числі й з політичної точки зору.