Дилема Сполучених Штатів – чи варто змінювати коней на українському мосту?

Дії нової американської адміністрації значною мірою анонсувалися ще до останніх виборів президента США. Але динаміка суспільних настроїв в Україні останніх тижнів виявила, що дії Білого дому стали чомусь несподіванкою для більшості пересічних і не дуже українців.

Однак попри гарні слова про демократію, свободу, інші цінності, держави зазвичай егоїстично керуються позицією колишнього премʼєр-міністра Великої Британії Генрі Пальмерстона: "У нас немає вічних союзників, і у нас немає вічних ворогів. Наші інтереси вічні і постійні, і слідувати цим інтересам -- наш обов'язок".

Скажімо, Дональд Трамп обіцяв своєму народу "чесно виконувати обов'язки президента Сполучених Штатів Америки і по мірі своїх сил оберігати, захищати і підтримувати Конституцію Сполучених Штатів". І нічого більше. Тож ставлення американців до України визначалося і визначається винятково інтересами США, реалізація яких пристосовується до швидкоплинних обставин.

В очах нової влади основною проблемою роботи військово-політичного керівництва України є, в першу чергу, брак помітних досягнень, незважаючи на значну фінансову та військову допомогу з боку Заходу протягом останніх трьох років. Кошти були витрачені — а де ж результати?

Незважаючи на всі обставини, наша ситуація сьогодні залишає бажати кращого. Тому з промов лідерів західних країн зникли згадки про важливість встановлення результату конфлікту між Росією та Україною на полі бою, про що вони активно говорили приблизно рік і півтора тому.

Замість цього слід зазначити, що антиросійські санкції завдали значних втрат, насамперед, тим країнам, які їх ініціювали. Ідеться не тільки про економічні наслідки. Дії Колективного Заходу суттєво укріпили співпрацю між Росією та Китаєм, що, безсумнівно, суперечить стратегічним інтересам Сполучених Штатів.

Тобто, немає ніякого раптового переходу Дональда Трампа на російський бік, на чому подекуди наголошується і в українських пабліках, і особами, наближеними до військово-політичного керівництва України. Скоріше, сама перемога Трампа на виборах відображає внутрішній запит американського суспільства на зміну зовнішньополітичних підходів. А надмірно емоційні заяви неспроможні змінити ставлення США до президента України в кращий бік, але вони позначилися на американсько-українських відносинах.

Серед можливих сценаріїв розвитку подій, які ми спостерігаємо вже сьогодні, з початку минулого року стало очевидним, що США можуть повністю вийти з конфлікту. Вони можуть передати всю відповідальність за ситуацію в Україні своїм європейським союзникам або партнерам. Цю думку неодноразово висловлювали раніше, а нещодавно в Парижі це підтвердив держсекретар США Марко Рубіо.

У чому переваги цього варіанту для американців? Медійно Дональд Трамп може обґрунтувати це тим, що внаслідок недоговороздатності української сторони (а скоріше - обох сторін відразу), він позбавлений можливості укласти мир обіцяним шляхом особистого діалогу російського та українського лідерів.

Оскільки Сполучені Штати оточені океаном, забезпечення безпеки Європи має стати пріоритетом для самих європейців. Це також пов'язано з усіма можливими фінансовими, технічними та військовими наслідками для тих, хто готовий взяти на себе відповідальність за російсько-українське протистояння.

Отже, Дональд не бере на себе відповідальність.

Проте, якщо покласти майбутнє України на плечі Європи, важко стверджувати, чи зможе вона досягти результату, який буде хоча б частково влаштовувати американську сторону. Коли йдеться про реалізацію агресивних ініціатив з боку європейців, швидко стає очевидним, що бракує фінансів, боєприпасів та військових сил. Єдине, що пропонується - це обмежене патрулювання повітряного простору України з польських баз (і то за умови згоди Кремля). Отже, передача українського питання Європі, яка наразі переживає непрості часи з усіх можливих аспектів, може призвести до військово-політичної катастрофи для України. В такому випадку американська адміністрація також нестиме відповідальність лише через те, що довірила долю конфлікту надто ненадійним партнерам.

Наполегливий тиск на Володимира Зеленського може свідчити про сумніви західних партнерів у його здатності діяти в інтересах США, а також спонукати його до активних дій у правильному напрямку. Якби в Україні з'явилася фігура, здатна взяти на себе керівництво і впевнено вести країну через буремні часи війни, американці, можливо, переглянули б свою позицію. В Україні завжди було чимало претендентів на роль лідера; відомо, що два українці можуть дати трьох гетьманів – це наша історична реальність. Однак питання залишається: чи буде така альтернатива зрозуміла та приваблива для Сполучених Штатів?

Щодо потенційних наступників існує безліч думок про їхню можливу лояльність до різних країн. Проте видається, що Сполучені Штати мають достатній вплив, щоб перетворити будь-яку особу, чи то проросійську, чи проізраїльську, або навіть проросійську, на проамериканського лідера. Процес підняття будь-якого українського політика на вищі щаблі влади вимагає значних зусиль і ресурсів. Це починається з необхідності звільнити ці позиції для наступника. Важливо зазначити, що жодні внутрішні можливості (як-от натяки на протести) не можуть зрівнятися з тими, які надає зовнішнє втручання.

Таким чином, таке просування змусить навіть найупертішого політика відчувати певну відповідальність перед тими, хто йому допоміг. А його попередні вподобання стають менш важливими.

Суть питання полягає в тому, наскільки обрана особа зможе ефективно діяти в умовах всебічної кризи, в яку Україна, на жаль, продовжує занурюватися все глибше. Це не залежить від того, чи бойові дії триватимуть, чи нарешті настане бажаний мир. У порівнянні з зимовими місяцями, нині надії на мир поступово зникають, як сніг, оскільки ці дискусії жодним чином не вплинули на темпи та масштаби руйнування українського тилу.

Щодо особистостей та можливих шляхів передачі влади, сьогодні ситуація є складною. Важко говорити про пошуки наступника серед тих, хто оточує нинішнього президента, навіть якщо деякі люди мають на це надії.

Замало помітних і популярних публічних постатей та ще й із формальним статусом. Внаслідок особливої ролі Верховної Ради України у забезпеченні наступності держави не виключається загострення міжособистісного суперництва у парламенті.

Коли йдеться про кандидатів серед військових, важливо усвідомлювати, що в умовах мирного часу суспільний інтерес до них може суттєво знизитися. Їхня основна перевага полягає в здатності спиратися на реальну силу в складних обставинах повоєнної України, чого не може запропонувати жоден цивільний політик. Проте, слід зауважити, що це актуально лише за умови відсутності жорсткої внутрішньої конкуренції серед військових.

Та цей значний ступінь невизначеності щодо ймовірних і ефективних наступників чинного президента України був актуальним на початку цього року. І тоді вбачалось, що команда Трампа таки змушена буде підтримувати Володимира Зеленського на посту глави держави.

Однак, нещодавно Дональд Трамп уже сказав, що він потенціал наступного президента України вбачає у лідерці БЮТ, Юлії Тимошенко.

Хоча не ясно, чи він дійсно мав на увазі те, що сказав, чи це була просто чергова провокація, спрямована на експертні кола як в Україні, так і в США.