Денис Гороховський: Придністров'я знову повертається на передній план.

Регіон, який довгий час вважався осередком "замороженого конфлікту", починає поступово перетворюватися на можливу "гарячу точку". Хоча процес відбувається повільно, він є цілеспрямованим. Загроза полягає в тому, що операції реалізуються за класичними канонами радянського КДБ, при цьому формально "ніхто з них не присутній".

Згідно з даними, отриманими з джерел у ГУР, сьогодні Придністров'я знову стає інструментом тиску. При цьому цей тиск здійснюється як на Молдову, так і на Україну. Це не класичний фронт, а елемент гібридної війни, де поєднуються військові, енергетичні та інформаційні важелі. Основна мета полягає в тому, щоб відволікти ресурси українських збройних сил і створити напруженість у молдавських політичних колах. Російська сторона намагається діяти обережно, щоб не спровокувати у молдавської влади відчуття реальної загрози.

У Придністров'ї поступово активізуються мобілізаційні заходи. Резервістів таємно залучають до мілітаризованих формувань невизнаної "республіки", а на одних із найбільших військових складах Європи, розташованих у Колбасні, здійснюється розконсервація арсеналів. Ці дії відбуваються без офіційних оголошень і публічних демонстрацій сили, всього за кілька кілометрів від українського кордону.

Такий формат підготовки дозволяє зберігати формальну нормальність того, що відбувається. Влада Молдови навіть заявляє, що у них "все під контролем", але це не так. Зовні регіон не виглядає територією, яка готується до ескалації. Однак сукупність кроків вказує на цілеспрямоване приведення сил у підвищену готовність. І це не одне окреме рішення або наказ.

Паралельно в Придністров'ї фіксується розгортання елементів сучасної військової інфраструктури. Зокрема, йдеться про створення виробничих потужностей для БПЛА і центрів підготовки операторів дронів. Це не вимагає масової присутності військ, але істотно розширює можливості регіону у сфері розвідки та асиметричних дій.

Поєднання інформації про активізацію агентурної діяльності та зростаючі диверсійні загрози створює тривожне середовище, в якому навіть незначний інцидент може стати приводом для різкого загострення ситуації. У такій логіці розвитку подій Москва може у будь-який момент стверджувати, що не готується до ескалації, покладаючи провину за напругу на зовнішні обставини або провокації з боку Молдови чи України.

Росія не демонструє силу безпосередньо, а формує зону невизначеності. У такій конфігурації загроза не виглядає неминучою, але залишається постійною.

Одночасно посилюється діяльність спецслужб. У регіоні формуються агентурні мережі з конкретними завданнями. Важливою складовою є проведення інформаційних операцій, точкових провокацій і диверсійних дій. Основна увага приділяється не прямому застосуванню сили, а поступовому підриву стабільності та формуванню атмосфери постійного напруження.

Це не перший подібний випадок. Ще на парламентських виборах, за інформацією Кишинева, Москва витратила понад 220 млн доларів на спроби вплинути на результати волевиявлення. Молдові вдалося поки що уникнути потрапляння в орбіту російського впливу, але РФ не залишає своїх спроб.

Придністров'я знову стає "гарячою точкою" у цій ситуації. Цей регіон функціонує як платформа для здійснення тиску в кількох напрямках, не переступаючи офіційні кордони. Для України це означає, що ризик вторгнення диверсійних груп з південно-західного фронту зростає, що вимагає врахування цього аспекту під час розробки заходів безпеки.

Російський контингент в ПНР поки невеликий - близько тисячі-півтори людини. Тож диверсійні групи поки що не становлять реальної загрози для енергетичних і логістичних об'єктів Одеської області. Однак він зростає шляхом перекидання бійців спецпідрозділів і прихованої мобілізації. ГУР знає про цю загрозу, тож у ворожої агентури поки що шанси нульові. Але повністю скидати з рахунків цей фактор не варто.

Додаткова складність виникає через взаємодію диверсійних дій з інформаційним середовищем. Навіть незначні за обсягом акції можуть слугувати для підсилення тривожності, розповсюдження неправдивих відомостей та тиску на ухвалення політичних рішень. Як наслідок, загроза виявляється не у вигляді єдиного сценарію, а як постійний елемент нестабільності, який важко швидко усунути.

Після зупинки постачань російського газу на початку 2025 року Придністров'я опинилося на межі економічного краху. Регіон отримав порятунок від Кишинева, оскільки газ у Придністров'ї постачає компанія "Молдовагаз". Проте в Москві усвідомлюють, що газ — це не лише ресурс, а й інструмент впливу. Однією з ключових цілей нинішньої активності є прагнення знову підпорядкувати Тирасполь залежності від "безкоштовного" російського газу, відновивши контроль Кремля та політичну відданість місцевої еліти. Зокрема, це стосується Гагаузії, де Росія протягом багатьох років підживлює сепаратистські настрої.

Активізація Кремля підозріло точно збіглася з підготовкою до так званих "виборів президента ПМР" у 2026 році. Цей процес все менше виглядає як внутрішня політична процедура і все більше як зручна ширма для гібридної операції. У регіоні, який не визнаний на міжнародному рівні і структурно залежить від зовнішньої підтримки, виборчі цикли традиційно використовуються для переформатування впливу і закріплення фігур, орієнтованих на Москву.

Політична ситуація в Придністров'ї залишається закритою і малоконкурентною протягом багатьох років. Основні інституції контролюються невеликим колом еліт, а вибори лише підтверджують заздалегідь погоджені кандидатури проросійських "політиків". У цьому контексті зростання військової активності в ПНР сприймається не як випадковий інцидент, а як складова загального політичного циклу. Підвищення публічного впливу проросійських лідерів, акцент на їхній здатності "забезпечувати стабільність" та паралельне зміцнення силових структур формують небезпечний прецедент.

У такій конфігурації у Москви з'являється більше простору для маневру: від посилення політичного тиску на Кишинів до використання регіону як постійного чинника невизначеності для України. При цьому сама логіка того, що відбувається, створює відчуття, що мова йде лише про внутрішні процеси.

Придністров'я більше не сприймається як "забутий конфлікт". Для Молдови це призводить до збільшення внутрішніх ризиків та посилення зовнішнього пресингу. Україна, в свою чергу, стикається з посиленням активності Москви, що створює додаткові загрози поблизу її південних кордонів. Для Кремля Придністров'я стає зручною точкою напруги в регіоні, де можна реалізовувати свої інтереси без формального оголошення війни.

Заморожені конфлікти є небезпечними тим, що вони ніколи не зникають. Коли їх починають активізувати, завжди виявляється, що часу для реагування значно менше, ніж хотілося б. Молдові слід терміново знайти політичне рішення для відновлення своєї територіальної цілісності та ліквідації російського анклаву. Румунія, безумовно, підтримає такий крок, а Україна зможе забезпечити безумовну капітуляцію російських військ без зайвих бойових дій. Все, що потрібно, — це звернутися по допомогу.

Якщо ви виявили орфографічну помилку, будь ласка, дайте нам знати.