Чому в даний момент малоймовірне створення військового союзу між Китаєм і Росією.

У жовтні 2023 року Китай з урочистістю прийняв політика, який був оголошений у міжнародний розшук. На той момент Володимир Путін і Сі Цзіньпін зустрічалися вже 42 рази, але ця зустріч виглядала особливо важливою — принаймні для одного з президентів.

Російський лідер здійснив візит на третій Форум міжнародного співробітництва "Один пояс, один шлях". Президент Сі наголосив, що "посилення відносин між Китаєм та Росією" є "не просто короткостроковим кроком, а тривалою стратегією". Проте, чи справді Росія і Китай йдуть "одним шляхом"?

Азіатські науковці Хуейюнь Фен і Кай Хе у своїй статті висловлюють скептицизм щодо цієї теорії.

"Синдром з однополярною характеристикою"

Сі та Путін уклали спільну угоду, в якій проголосили початок "нової ери" у своєму стратегічному партнерстві. Обидві сторони висловили глибоке занепокоєння з приводу дій США, які, на їхню думку, прагнуть підірвати стратегічну стабільність з метою збереження власної військової переваги.

На недавньому саміті Шанхайської організації співробітництва, що відбувся у липні 2024 року, лідер Росії Володимир Путін підкреслив, що "відносини між Москвою та Пекіном досягли найвищого рівня в своїй історії".

У 2016 році колишній віцеміністр закордонних справ Китаю Фу Ін підкреслював, що Пекін не має наміру формувати офіційний союз із Росією або створювати блоки, спрямовані проти США чи Заходу в цілому. Аналогічно, у 2023 році міністр оборони Росії Сергій Шойгу зазначив, що військові відносини між Росією та Китаєм не мають ворожого спрямування щодо інших держав.

"На відміну від ряду агресивних західних держав, ми не формуємо військові альянси," -- підкреслив міністр Росії.

Згадавши заперечення Москви стосовно намірів атакувати Україну перед початком великої інвазії, стає зрозуміло, що висловлювання російської влади часто суперечать їхнім фактичним діям. Проте в рамках військової співпраці з Китаєм заяви обох країн можуть вважатися достовірними. Це підтверджують, принаймні, три важливі фактори.

Перший, який виокремлюють дослідники, -- страх прямої конфронтації із США. Це називають "однополярним синдромом". Ані Москва, ані Пекін, хоч і проводять спільні військові навчання, не визнають офіційно Вашингтон своїм ворогом, частіше використовуючи термін "конкурент".

Згідно з доповіддю, Сполучені Штати сприймаються як надзвичайно потужна сила, здатна відбити будь-які спроби протидії, що робить військові виклики з боку Китаю та Росії, як окремо, так і спільно, малоефективними. До того ж, обидві країни, Китай і Росія, мають певну залежність від США в контексті свого економічного розвитку, хоча ця залежність варіюється.

Деякі експерти характеризують стратегічне партнерство між Китаєм та Росією як елемент "осі зла". Проте, на думку дослідників, більш влучним визначенням для цих країн є "вісь зручності". Це означає, що їхні відносини базуються на нестійких прагматичних розрахунках, актуальних у даний момент, а не на ідеологічних засадах, як це було у часи Радянського Союзу. Це другий важливий аспект.

"Глибоко вкорінені ідеологічні, історичні та геополітичні відмінності між Росією та Китаєм роблять справжній альянс малоймовірним. Наприклад, гіркий історичний досвід і спогади про радянсько-китайський розкол і прикордонну суперечку в 1950-х і 1960-х роках залишили глибокий шрам на китайській політичній еліті, яка пообіцяла не покладатися на Радянський Союз, а згодом і на Росію в тісних відносинах", -- йдеться в дослідженні.

Третім фактором, який не підтримує військовий альянс, є зміна самої концепції ведення війни. Як свідчать численні кібер-атаки з боку Китаю та гібридні війни Росії, завдати шкоди іншій державі можливо без прямого зіткнення. Принаймні, на певному етапі.

Отже, певні науковці підтримують концепцію "м'якого альянсу". Відповідно до цієї думки, обидві країни, Китай і Росія, не виявляють бажання формувати класичний військовий союз. Проте існує припущення, що їхнє нинішнє "всеосяжне стратегічне партнерство" може слугувати основою для створення повноцінного альянсу в майбутньому.

Це безпосередньо пов'язано з політикою Сполучених Штатів, які Росія та Китай вважають "можливою загрозою".

Поки триває спокій.

Всі представлені варіанти аналізуються в рамках мирного періоду. Незважаючи на те, що Росія веде військові дії проти України, її взаємини зі Сполученими Штатами залишаються передбачуваними. Це змагання сил у різних формах триває з епохи Холодної війни, коли обидві країни були набагато ближчими до відкритого конфлікту, ніж у наші дні.

Крім того, створення альянсів зазвичай відбувається під час активних бойових конфліктів.

Наприклад, під час Другої світової війни Велика Британія та Франція сформували військовий альянс у відповідь на безпосередню агресію з боку Німеччини. Аналогічно, Сполучені Штати стали частиною союзних сил після нападу Японії на Перл-Харбор. Схожа ситуація спостерігалася і між радянським Союзом та США, які, незважаючи на свої ідеологічні розбіжності, об'єдналися перед спільною загрозою в Європі.

На даний момент Росія, незважаючи на свої заяви про "небезпечне розширення НАТО", не зустрічає реальної загрози своїй існуванню.

Так само і Китай, стверджуючи, що стратегія США в Індо-Тихоокеанському регіоні "спрямована на стримування його зростання", не має фактичної загрози, на яку слід реагувати силою.

Пекін продовжує шукати стабільні відносини зі Сполученими Штатами, навіть під керівництвом Дональда Трампа, який неодноразово погрожував Китаю новою торговельною війною. Незабаром після виборів у США, Сі Цзіньпін привітав Трампа та висловив сподівання на те, що обидві сторони дотримуватимуться принципів взаємної поваги, мирного співіснування та вигідної співпраці.

Пекін, очевидно, не прагне формувати військовий союз із Росією, оскільки це вимагатиме значних фінансових витрат і стане чітким сигналом для Трампа.

За даними ЗМІ Китаю, країна наразі є одним із трьох провідних експортних ринків для 32 штатів США. Понад 70 000 американських компаній інвестують, і засновують бізнес у Китаї, та створюють 930 000 робочих місць у США завдяки лише експорту туди.

Пекін і Вашингтон отримали значну вигоду від десятиліть стабільних двосторонніх відносин, які базуються на взаємних інтересах і запобіганні конфронтації.

Проте це не свідчить про те, що вступ до військового альянсу в умовах миру є неможливим — прикладом цього є приєднання Швеції та Фінляндії до НАТО. Однак контекст цих подій навряд чи можна вважати мирним.

Лідерські угоди

Навіть найбільш обґрунтовані прогнози можуть зірватися через непередбачені дії окремих керівників. І хоча це може здатися дивним, мова не лише про Трампа. Точніше кажучи, не тільки про нього.

У історичному плані російсько-китайські зв'язки пережили практично всі можливі етапи. Після закінчення Холодної війни це співробітництво важко охарактеризувати як "незламне". Наприклад, у початку 90-х президент Борис Єльцин виявляв зацікавленість у зміцненні відносин із Китаєм. Лідер КНР того часу Цзян Цземінь також підтримував цей курс, зокрема, у питаннях демаркації кордонів із Росією.

Але на початку 2000-х, уже за Путіна, китайсько-російські відносини стали більш "відстороненими", -- вважають дослідники. Усе змінилось після 2008 року, коли РФ окупувала частину Грузії і фактично кинула виклик західному світу. Це розпочало новий етап "дружби" Росії та Китаю проти США.

Незважаючи на те, що Путін і Сі представляють різні погляди на світ, і стверджують про відсутність формального альянсу між Росією та Китаєм, їхні інтереси в сфері глобальної політики часто виявляються схожими. Наприклад, Пекін і Москва демонстрували єдину позицію щодо питань, що стосуються Ірану та Сирії, у рамках ООН.

Незважаючи на посилення співпраці, ключові питання між Китаєм і Росією все ще не отримали вирішення. Наприклад, суттєві досягнення в енергетичній сфері між цими державами стали можливими лише після того, як війна в Україні призвела до введення західних санкцій проти Росії.

Згідно з прогнозами аналітиків, в майбутньому економічна співпраця між цими двома країнами може стикнутися з серйознішими труднощами, ніж можливостями. Це пов'язано, зокрема, з тим, що Росія змушена була піти на значні поступки під час переговорів про енергетичні угоди з Китаєм. Вважається, що Китай отримав більш вигідну угоду, оскільки має більший вплив на Росію. Особливо враховуючи, що дії РФ в Україні негативно позначилися на її міжнародному іміджі.

Цей тимчасовий угода може стати причиною конфліктів між обома країнами в майбутньому. Крім того, зменшення "можливих загроз з боку Заходу" може негативно позначитися на економічній співпраці надалі.

Також, обидві нації усвідомлюють, що занадто велика залежність одна від одної може створити ризики для їхньої стабільності.

Отже, Китай розширив свої нафтові постачання в Центральну Азію, що традиційно вважається зоною впливу Росії. У відповідь, Росія активно шукає нові енергетичні ринки в Японії, Індії, Монголії, Південній Кореї, В'єтнамі та навіть у Північній Кореї.

Отже, енергетичне партнерство Росії з низкою азійських країн викликало певний стратегічний дискомфорт у Китаю. У червні 2024 року Володимир Путін відвідав В'єтнам, де було підписано 11 меморандумів про співпрацю у сферах цивільної ядерної енергетики, енергетичних ресурсів, нафтопромисловості, освіти та медицини. Тісна енергетична співпраця між Росією та В'єтнамом у Південнокитайському морі неодмінно стане в конфлікт з претензіями та інтересами Китаю в цьому регіоні.

Водночас Росія глибоко стурбована тим, що китайський "Економічний пояс Шовкового шляху" через Центральну Азію підірве геополітичний вплив Москви в Євразії.