Чому 8 травня не є святковим днем: важливість Дня пам'яті та примирення для України

Цю інформацію передає РБК-Україна з посиланням на Український інститут національної пам'яті.

8 травня Україна вшановує пам'ять тих, хто загинув у Другій світовій війні, яка стала однією з найкривавіших і найжорстокіших трагедій в історії людства. З 2023 року ця дата офіційно визнана Днем пам'яті та перемоги, відповідно до європейських традицій. Українське суспільство свідомо відмовилося від радянського культу перемоги, обравши натомість справжнє вшанування як жертв, так і героїв. Цього дня ми не святкуємо, а згадуємо.

Символом пам'яті є червоний мак - знак скорботи та нагадування про те, що війна не має романтики. Вона - це мільйони зруйнованих доль, скалічених тіл і понівечених душ. Героїзація війни - прямий шлях до нових конфліктів. І сьогодні, коли на українській землі знову йде війна, ці уроки мають особливу ціну.

Війна для українського народу розпочалася не з 22 червня 1941 року, а ще 1 вересня 1939 року, коли Львів та інші міста зазнали бомбардувань. У цей день нацистська Німеччина вторглася до Польщі, а згодом, 17 вересня, Червоноармійські війська, виконуючи накази Сталіна, увійшли до Західної України. Обидва тоталітарні режими – нацисти та комуністи – уклали угоду про розподіл Європи, підписавши пакт Молотова-Ріббентропа. Історія Другої світової війни є також історією інтриг, зрад і мовчазної згоди могутніх лідерів на розподіл територій і народів.

Україна, розділена між кількома державами, не мала власної державності, але її народ опинився в епіцентрі глобальних катастроф. Протягом війни з України було призвано близько 7 мільйонів людей до Червоної армії, з яких кожен другий не повернувся додому. Ті, хто вижив, часто залишалися з важкими травмами. Українці боролися з нацизмом у складі різних армій світу - у лавах Антигітлерівської коаліції, а також в повстанських і підпільних рухах.

Вигнання нацистських окупантів з української території не призвело до заповітної свободи. Натомість це стало початком нового етапу радянського терору: масових атак, депортацій, штучного голоду, руйнування церков, а також репресій проти інтелігенції та національно-визвольного руху. Понад 8 мільйонів українців і представників інших націй загинули в ході Другої світової війни. Загальні людські втрати становлять від 50 до 85 мільйонів.

Перемога над нацизмом стала можливою завдяки зусиллям десятків країн. Жодна держава не має морального права привласнювати собі цю перемогу. Саме тому будь-які спроби Росії використовувати статус "переможця" як виправдання нової агресії є неприпустимими.

Після падіння режиму Гітлера світ опинився перед новою небезпекою – агресивною ідеологією, яку сьогодні втілює Росія. Її імперські прагнення, культ війни та викривлення історичних фактів стали основою нового типу тоталітаризму, відомого як рашизм. Ця ідеологія, подібно до нацизму, представляє серйозну загрозу для свобод, безпеки та прав людини на глобальному рівні.

Україна стала передовим фронтом у цій боротьбі. Наші військові боронять не лише власну державу, а й весь демократичний світ від російської експансії. Сьогоднішня боротьба українців - це продовження тієї ж боротьби проти зла, яка точилася в 1939-1945 роках.

Важливо не лише мати інформацію, а й усвідомлювати її значення: Друга світова війна розпочалася, коли світ виявив бездіяльність перед обличчям агресії. Сьогодні нерішучість і слабкість можуть призвести до серйозних наслідків. Уроки минулих конфліктів повинні слугувати орієнтиром для наших дій сьогодні: необхідно не лише висловлювати співчуття, а й активно діяти.

У міжвоєнні роки українці були найбільшою бездержавною нацією в Європі. Їхні землі контролювали СРСР, Польща, Румунія й Чехословаччина. У відповідь на утиски та відчай виник потужний визвольний рух, зокрема Організація українських націоналістів (ОУН). Вже у березні 1939 року українці героїчно захищали Карпатську Україну, а згодом опинилися в лещатах репресивних машин і нацистів, і радянського НКВС.

Обидва імперії - нацистська та радянська - експлуатували українське питання для своїх інтересів. Проте саме українці прагнули і відстоювали ідею незалежної держави, яку ми тепер маємо. Зараз вони знову змушені захищати її, взявши до рук зброю.

День пам'яті та перемоги - це не лише свято з парадами. Це свято людей. Це про втрати, про героїв, які боролися, та про тих, хто не дожив до миті тріумфу. Це нагадування про нашу обов'язок пам'ятати, щоб не допустити повторення жахливих подій. Це також про нашу відповідальність захищати свободу сьогодення так, як це робили ті, кого ми вшановуємо 8 травня.