Блаженна Елісва Вакайл: попереду свого часу, вона стала символом синодальності в практиці - Vatican News.

с. Емілія Вандич, СНДМ - Ватикан

В суботу, 8 листопада 2025 року, блаженною була проголошена сестра Елісва Вакайл, яка заснувала Третій орден босих кармеліток (T.O.D.C), що активно діє в штаті Керала, Індія. Церемонія беатифікації відбулася в базиліці Матері Божої у Кочі, що входить до Архидієцезії Вераполі (Індія), і її очолив кардинал Себастіян Френсіс, архієпископ Пенанґа (Малайзія), який представляв Папу Лева XIV. В заході також брали участь архієпископ Леопольдо Джіреллі, Апостольський Нунцій в Індії, численне духовенство, миряни та тисячі вірян. "Церква з великою радістю і вдячністю відзначає не лише її героїчні чесноти, але й її простоту та радикальне свідчення через Богоцентричний спосіб життя. Вона залишалася вірною Богові до самого кінця, проявляючи благородну стійкість", - такими словами розпочав свою проповідь кардинал Себастьян Френсіс.

Елісва Пресвятої Діви Марії, відома у світі як Елісва Вакайл, з’явилася на світ 15 жовтня 1831 року в Очантуруті, штат Керала, Індія, в родині заможних землевласників, які були глибоко релігійними. Вже в юності Елісва виділялася серед однолітків: вона багато часу приділяла молитвам, виховувала в собі глибоку набожність до Пресвятої Євхаристії, була відданою Пресвятій Діві Марії та виявляла щире милосердя до тих, хто потребував допомоги. Відповідаючи на бажання своїх батьків, вона вийшла заміж за Ватару Вакайла, успішного бізнесмена з Кунаммаву. На жаль, незабаром після народження їхньої єдиної доньки Анни чоловік раптово помер. "Ці переживання роблять Елісву близькою кожній жінці, яка пережила втрату, кожній материнській душі і кожній вдові", - зазначив кардинал Себастьян Френсіс під час своєї проповіді. Овдовівши, Елісва обрала шлях молитви та відлюдництва, повністю присвятивши себе Богові. Завдяки постійним молитвам перед Найсвятішими Тайнами, вона здійснювала діла милосердя і, підкоряючись Святому Духові, трансформувала свою ідентичність з дружини та матері на наречену Христа і духовну матір для багатьох.

У 1862 році вона зустріла італійського кармеліта Леопольдо Беккаро, і під його духовним наставництвом заснувала першу місцеву спільноту Третього ордену босих кармеліток (TODC) у Кералі, яка згодом трансформувалася в орден кармеліток-терезіанок. Її приклад віри та смиренності надихнув також її сестру Терезію та доньку Анну приєднатися до цього життєвого шляху. Ці три жінки стали основоположницями Третього ордену босих кармелітів (T.O.C.D.) і сучасного Ордену терезіанських кармелітів (C.T.C.). Це стало першим місцевим монастирем у Кералі та важливою віхою для Церкви в Індії. Життя нової спільноти богопосвячених поєднувало глибокі духовні практики з активною діяльністю, спрямованою на навчання та виховання бідних дівчаток-сиріт, а також допомогу покинутим та найбільш нужденним.

Разом із донькою та молодшою сестрою вона спочатку оселилася в будинку, виготовленому з бамбукових тростин, на території маєтку дочки в Кунаммаву. Саме там згодом було зведено монастир Святої Терези. Мати Елісва відкрила свої двері для жінок різних конфесій — як латинських, так і сиро-малабарських, надаючи їм можливість розпочати шлях до богопосвяченого життя. "Це прогресивне бачення випереджало свій час і стало справжнім прикладом синодальності в дії — спільного руху в єдності. Її непохитна відданість створенню навчального закладу, сиротинця та інтернату для дівчат, а також її зусилля у сферах освіти, душпастирської опіки та розширення прав жінок, особливо тих, хто належить до бідних і маргіналізованих верств, є вічним свідченням її глибокого співчуття та віри," — зазначив кардинал Френсіс у своїй проповіді.

Отож, протягом перших двадцяти років згромадження розвивалося у двох обрядах. 13 лютого 1866 року три жінки латинського обряду (Елісва, Терезія та Анна) отримали кармелітський скапуляр, а 6 липня 1868 року склали чернечі обіти.

Після того, як Папа Лев XIII ухвалив рішення про створення перших сиро-малабарських вікаріатів, з'явилися два самостійні жіночі ордени: Згромадження кармеліток-терезіанок (CTC) латинського обряду та Згромадження Матері Божої Кармелю (CMC) сиро-малабарського обряду. У цих умовах Мати Елісва заснувала новий монастир Святого Йосифа у Варапузі разом із сестрами латинського обряду. Тут вона провела останні 23 роки свого життя, виконуючи обов'язки настоятельки, вчительки для новачків, а також виховательки дівчат і сиріт. Мати Елісва відійшла до вічності 18 липня 1913 року в монастирі Святого Йосифа в Варапузі, Індія.

Основою для беатифікаційного процесу стало дивовижне зцілення плоду в утробі матері, яке стало можливим завдяки заступництву блаженної. 25-річна жінка дізналася про свою вагітність у жовтні 2004 року та почала проходити планові медичні обстеження. 24 травня 2005 року, на 34-му тижні вагітності, ультразвукове дослідження, яке виконали в лікарні "Lourdes Hospital" в Ернакуламі, виявило у дитини підозру на розщеплення губи та піднебіння. Наступного дня, 25 травня 2005 року, повторне ультразвукове дослідження підтвердило це діагноз. Тоді черниця з ордену кармеліток, заснованого матір'ю Елісвою, яка відповідала за медсестер у гінекологічному відділенні, запропонувала молитися за зцілення дитини. 27 червня 2005 року вона випадково зустріла матір, яка переживала труднощі через ваду розвитку дитини. Підбадьоривши жінку, черниця порадила їй звернутися до матері Елісви і подарувала їй іконку з молитвою для прославлення її заступництва. Молитви підтримали чоловік та інші родичі, а також черниці, які спільно молилися про допомогу матері Елісви. Молитви тривали 28 і 29 червня, коли матір зціленої дівчинки перевели в пологовий зал, а згодом в операційну для кесаревого розтину. В результаті народилася абсолютно здорова дівчинка, позбавлена будь-яких вад розвитку, як верхньої губи, так і піднебіння. Завдяки заступництву Матері Елісви, дитина отримала чудесне зцілення в утробі матері, що вразило медичних фахівців. Визнання цього дива Дикастерією у справах визнання святих стало важливим кроком до беатифікації Матері Елісви, наповнюючи багато сердець надією, вірою та захопленням перед Божою благодаттю.

Вивчаючи життєпис новопроголошеної блаженної, помічаємо, що вона існувала в тісному союзі з Богом, зокрема через прийняття Святого Причастя та тривалі години молитви перед Найсвятішими Тайнами.

Її віра яскраво випромінювала світло навіть у найскладніші часи, коли виникала потреба в заснуванні нового Ордену. Завдяки своїй діяльності вона зробила великий внесок у розвиток жінок, як з точки зору особистісного зростання, так і інтелектуального, в умовах складного соціального та релігійного середовища Індії на рубежі XIX і XX століть.