Батурин, який залишається актуальним. Істинні корені російської агресії - від Мазепи до сучасності.

Гетьман Іван Мазепа, прагнучи створити козацьку державу, зумів протягом понад двадцяти років вміло маневрувати між вимогами Московії, що було значним досягненням у порівнянні з його попередниками. Однак, лише варто було йому укласти союз зі шведами, як Петро I зруйнував гетьманську столицю Батурин.

2 листопада 1708 року, під керівництвом князя Меншикова, московські війська знищили, за різними підрахунками, від 10 до 15 тисяч козаків та мирних жителів.

Тепер Батурин - радше національний історико-культурний заповідник, де живе трохи більше як 2 тисячі мешканців, аніж місто, статус якого йому надали 2008 року за президента Віктора Ющенка.

У метаісторичному вимірі батуринська трагедія ще триває. Можливість розвиватися на власний розсуд українці отримали в 90-их роках минулого століття. Але коли від розпаду СРСР пройшло 23 роки - майже стільки колись було й у Мазепи-гетьмана, - росіяни второпали: "молодші брати" зайшли занадто далеко у своїй самобутності й бажанні бути із західним світом.

Почавши 2014-го війну з окупації Криму, Москва намагається закінчити те, що їй не вдалося зі знищенням Батурина - остаточно "вирішити українське питання".

Буча та Ізюм, згарища сіл, руїни Маріуполя, Вугледара, Мар'їнки, Бахмута, Попасної, Авдіївки - ворог масштабував свій позачасовий батуринський злочин. Щоправда, й українці підійшли до цього раунду битви в значно міцнішій формі.

Основна причина всіх подій, які ми спостерігаємо сьогодні, залишається незмінною з початку XVIII століття: для Кремля незалежна та потужна Україна є загрозою для майбутнього Росії.

"Москва, а саме великий російський народ, завжди був ненависний нашому малоросійському народові. Вони давним-давно мали намір призвести до загибелі наш народ," - говорив Мазепа, коли його Гетьманщина підійшла до свого завершення.

Кожна історія має свій старт. Для тих, хто вірить у кремлівські легенди, різанина в Батурині розпочалася в 1708 році, коли Іван Мазепа зрадив царя Петра I. Проте, якщо дивитися об'єктивно, доцільно повернутися ще на півстоліття назад, до середини XVII століття.

Під час національно-визвольної війни, очолюваної Богданом Хмельницьким, молодий Іван здобуває освіту в Києво-Могилянському колегіумі. Він вивчає іноземні мови та риторику в епоху, коли до народження Петра I залишається ще близько двадцяти років.

Батько Івана, білоцерківський отаман Адам-Степан Мазепа, активно залучений до державних справ. Прагнучи зміцнити становище руської (не російської!) шляхти, підтримує Хмельницького та його союз із Москвою.

Після кончини Богдана Хмельницького, Мазепа-старший стає підтримкою для гетьмана Івана Виговського. Він відстоює ідею створення Великого князівства Руського, яке, разом із Польським Королівством і Великим князівством Литовським, повинно отримати статус повноправного учасника в рамках Речі Посполитої Трьох Народів.

Цю ідею на папері закріплюють у 1658 році в "Гадяцькій унії", яка, за висловом історика Сергія Плохія, стає втіленням мрій, що їх плекала козацька шляхта.

Але мрії залишаються утопічними з багатьох причин: через інтриги польських магнатів, через внутрішні чвари, які Кремль вдало підживлював серед козацьких старшин. Через збройні напади Москви. Через її сепаратні перемовини з Польщею, які врешті призвели до розподілу України між двома державами.

У ситуації, коли проєкт “виговців” перетворюється на небезпечний політичний тягар, Адам-Степан Мазепа стримує свої прагнення до автономії. Він вирішує відправити свого сина Івана до двору польського короля. У 20 років Іван Мазепа отримує посаду покоївого у Яна II Казимира.

Читайте також: Роз'єднання з Росією. Як позбувається радянських міфів місто, де присягнули на вірність московському цареві

З точки зору антимазепинської пропаганди, Іван постає звичайним "пажем" і "лакейом". Однак, як підкреслює історикиня Тетяна Таїрова-Яковлева, королівський покоєвий займав важливу позицію в придворній ієрархії, що надавала йому право бути поряд із королем. Для шляхтичів та бояр ця роль була настільки ж престижною, як і посади конюшого чи крайчого, відкриваючи великі перспективи для кар'єрного зростання.

Молодому, вродливому, розумному Мазепі доручали завдання, які допомогли йому розвинути дипломатичний хист. Лишаючись коло короля, Іван спостерігав і слухав. Багато дізнавався. І ще більше мовчав.

Пізніше літописець Самійло Величко порівняє Мазепу з Макіавеллі, віддаючи належне його політичній хватці. Пилип Орлик, найближчий соратник гетьмана, згадуватиме, що покійний Мазепа навчив його дуже важливої риси: для досягнення мети часом краще промовчати, залишивши наміри при собі.

Що саме переживав молодий Мазепа, перебуваючи при дворі короля, можна лише припускати. Проте подальші події у його житті свідчать про те, що амбіції Івана виходили далеко за межі палацового життя, яке не було його власністю. Він рішуче прагнув стати правителем власної столиці та держави, що простягалася по обидва береги Дніпра.

Атмосфера, в якій формувалися амбітні задуми Мазепи, яскраво відображена у свідченнях його опонентів. У своїй книзі "Спогади" шукач пригод і автор Ян Пасек, імовірно, дещо перебільшив, описуючи зустріч з Мазепою в "приймальні" короля.

Пасек з іронічним відтінком розповідає, як вдарив Мазепу в обличчя під час їхньої суперечки. Мазепа спробував дістати шаблю, але придворні встигли їх розвести. Відомо, що Пасек мав особисту неприязнь до Івана, оскільки той колись доніс королю про таємні зв’язки Яна з литовськими опозиціонерами.

Після арешту Пасека виправдали. Він відігрався на Мазепі у своїй книзі, називаючи його "трохи шахраєм і до того ж козаком, нещодавно нобілітованим". А головне - публічно розповів про нібито любовну інтрижку Мазепи з дружиною одного з магнатів, через яку козак "ганебно покинув Польщу".

Цю оповідку підхопили й творчо обробили Вольтер, Байрон і Гюго, художники, драматурги й музиканти епохи романтизму. Відтоді вона незмінна: покараний за роман Мазепа з'являється в українських степах голим, прив'язаним до коня. Але бог дає долю і в чистім полі - молодий коханець, якого вигнали з королівського палацу, стає "козацьким князем".

Читайте також: Війна - це як гра в лотерею. Ми на власному досвіді відчуваємо, як складно робити прогнози, - історик Сокирко розповідає про перемоги та поразки Мазепи.

Історія піднесення Мазепи є складним сплетінням родинних традицій, освіти, поразок у честолюбстві, далекоглядного мислення, а також здатності планувати на перспективу і здійснювати майстерні стратегічні кроки.

Вийшовши з королівських палат, він стає видатним дипломатом правобережного гетьмана Петра Дорошенка. Під час однієї з дипломатичних місій на шляху до Криму Мазепу захоплюють у полон запорізькі козаки. Не маючи змоги вплинути на ситуацію, він виявляється в таборі ворога Дорошенка - лівобережного гетьмана Івана Самойловича.

У Самойловича Мазепа також виявляється видатним дипломатом. Його часто можна зустріти в Москві, де він активно встановлює контакти з князем Василем Голіциним — однією з ключових фігур московської політики щодо України.

Коли царівна Софія здобуває владу в Кремлі, Голіцин, ставши її улюбленцем, отримує величезні повноваження. А Мазепа отримує гетьманську булаву з рук Голіцина, яка належала поваленому Самойловичу.

Дія відбувається в Коломаці (теперішня Харківщина) у 1687 році. Мазепі виповнилося 47 років, тоді як майбутньому царю Петру лише 15. Найцікавіше для них обох ще тільки попереду.

У Мазепи є чимало коштів, "відібраних" у його попереднього керівника, гетьманська резиденція та земельні володіння. Проте для досягнення щастя йому не вистачає повноважень, які дозволили б створювати Гетьманщину на власний розсуд - єдину державу на обох берегах.

Науковці встановили, що протягом перших двох років свого правління Мазепа надіслав князю Голіцину 150 звітів, і це тільки ті документи, які дійшли до нас.

"Найжорсткіший контроль - це ключова ідея політики Голіцина в Україні. Він не звертав уваги на думку Мазепи, адже все потрібно було узгоджувати з Москвою," - зазначає історикиня Тетяна Таїрова-Яковлева.

Голіцин почав перетворювати Україну по суті на ще одну "область" Московії без будь-яких особливих привілеїв. Саме він добився підписання 1686 року "Вічного миру", який ділив Україну між Кремлем і Варшавою.

Це відбулося перед тим, як Голіцин підтримав Мазепу в його прагненні отримати булаву: відповідно до умов "Вічного миру", Польщі передавалася вся правобережна Україна, за винятком Києва. Тому амбітний Мазепа не міг обмежитися лише формальним титулом, який він отримав від Москви: "Гетьман Війська Запорозького обох берегів Дніпра".

Ознайомтеся також із темою: "Бродяги з Сарматії". Як козаки сприяли розквіту Речі Посполитої та зазнали втрат від величі шляхтичів.

Вперше Мазепа та Петро I зустрілись на початку вересня 1689 року. Після того, як юний Петро усунув від влади Софію та став повноцінним правителем Московської держави.

У буремні для Кремля часи Мазепа перебував у Москві. Не зумівши отримати від регентки Софії Олексіївни та Голіцина кращі умови для Гетьманщини, він став на бік Петра.

Майже 50-річного Мазепу 18-річний монарх зустрів з великими почестями. У розкішному наметі, що знаходився на території Троїце-Сергієвої лаври під Москвою, де він перебував у укритті, поки його озброєні прибічники захоплювали столицю.

Здавалося, що Гетьманщина вступає в період свого розквіту. Проте згодом Мазепа усвідомить, що для Кремля його рідна земля є лише джерелом ресурсів та майданчиком для розширення впливу в Європі та на південно-східних територіях.

"Період співпраці" між гетьманом та молодим правителем, що високо цінував досвід і мудрість Мазепи, тривав багато років.

Петро вбачав у ньому вірного радника, спеціаліста в галузі військової справи та зовнішньої політики, а також соратника і помічника, - підкреслює Таїрова-Яковлева. - Хоча вони ніколи не стали справжніми друзями, Петро I завжди називав Мазепу "паном гетьманом".

Значно вдаліші обставини для свого гетьманування, яких не забезпечила Софія з Голіциним, Мазепа отримав від Петра I практично відразу після його вступу на трон.

"Вперше з моменту Переяславської ради Москва обрала підтримку потужної гетьманської влади, а не покладалася на чисельних анархічних опозиціонерів", - зазначає Таїрова-Яковлева.

"Якщо Голіцин мав намір закріпити абсолютну владу над Україною, перетворивши її на покірну й безсильну територію, де пануватимуть старшинські інтриги, то Петру був необхідний потужний військовий партнер, наділений широкими (в межах Гетьманщини - УП) повноваженнями та владою", - зазначає історикиня.

Кремлю була необхідна така потужна Гетьманщина, поки Москва, а згодом і Санкт-Петербург, розширювали свої території, розвивали флот і впроваджували нові реформи. Зрештою, Болівар не витримав двох.

Військові амбіції Петра йшли у розріз із розвитком Гетьманщини. Виконуючи зобов'язання, під якими він підписався, Мазепа справно забезпечував військові кампанії Петра I. Але Північна війна зі шведами розставила точки над "і": Кремль готовий був випалювати українські землі заради нових територій у Європі.

"Мазепа доклав всіх зусиль для підтримки економічного відновлення Гетьманщини та розвитку її релігійного і культурного життя (...). Московія не виконувала своєї ключової ролі, закріпленої в численних угодах між гетьманами та царями — захисту Гетьманщини", - підкреслює історик Сергій Плохій у своїй праці "Брама Європи".

"Цар звинувачував Мазепу в державній зраді (за допомогою шведів гетьман хотів вирішити питання власної держави та повернути Правобережжя - УП), - продовжує думку Плохій. - Називав його Юдою й навіть наказав виготовити фальшивий орден Святого Юди, щоб нагородити ним Мазепу, щойно той буде схоплений (цього не сталося - УП).

Мазепа заперечував всі обвинувачення. Як і Виговський раніше, він вважав свої стосунки з царем угодою. З його перспективи, цар порушив козацькі права та свободи, які були надані Богдану Хмельницькому і його наступникам.

Гетьман стверджував, що вірний не правителеві, а козацькому війську та українській вітчизні. Також Мазепа урочисто присягав на вірність власній державі".

Читайте також: "А далі починалась рубка". Як запорозькі козаки стали успішними в битвах за Чорне море

Поки Петро I відкривав шлях до Європи, у Батурині, що належав гетьману Мазепі, двері до цього континенту були широко відчинені. Коли в 1708 році московські війська знищили місто вогнем, свідки тих подій зазначали, що Батурин вже встиг стати схожим на європейську столицю.

Для розвитку Батурина Мазепа запрошував закордонних майстрів з різних галузей. Він володів кількома мовами. У своєму розкішному палаці організовував бенкети. Його бібліотека була величезною, а музична капела, яку він створив, з'явилася при дворі московських царів лише через деякий час. Мазепа активно інвестував у мистецтво та зведення храмів.

Річ була не тільки у формах, а й у змісті. Поки на півночі Петро врізався в тіло Європи новозбудованим, пафосним, декоративним Санкт-Петербургом, Мазепа загрожував самим російським основам знизу.

Наприкінці XVII століття гетьман почав скуповувати прикордонні землі на території теперішньої РФ, розвивав там слободи. У поселення з крамницями, лазнями, церковними школами, із звільненням на кілька років від податків та легкою версією панщини, з'їжджалися люди з усіх усюд.

Місцеві землевласники лише безпорадно знизували плечима.

У 1702 році, проявляючи свій інтерес до театрального мистецтва, Петро I заснував на Червоній площі першу в Московії публічну "Комедіальну храмину". Цей театр функціонував лише декілька років. Проте в 1708 році цар скористався нагодою стати автором та режисером справжньої трагедії, що відбулася в Батурині.

Вбивства понад 10 тисяч осіб для Петра I виявилося недостатньо. У перші дні листопада він організував у Глухові виставу, яку сучасники Росії сприймають за правду.

"Після закінчення коротких урочистостей (гетьманом замість Мазепи обрали Івана Скоропадського - УП) відкрилось у Глухові нове явище, до того ще в Малоросії небувале. Духовенство малоросійське та найближче до границь тутешніх великоросійське дев'ятого листопада кинуло на Мазепу вічне прокляття, або анафему", - писав невідомий автор "Історії Русів".

Сумна вистава в Глухові не залишила байдужими тих, хто став свідком подій. Масовому вбивці Петру вдалося вміло відвернути увагу від власного злочину, перенісши фокус на театральну кару Мазепи.

У присутності монарха та натовпу катів привели до Миколаївської церкви портрет гетьмана, який раніше висів на тимчасовій шибениці в центрі міста. Духовенство, одягнене в чорний, з чорними свічками в руках, оточило портрет і почало співати та читати псалми. Єпископ, вдаривши по полотну, проголосив: "Анафема!". Потім "Мазепу" знову відправили на шибеницю, супроводжуючи це піснями: "Сьогодні Юда залишає вчителя і приймає диявола".

Не слід беззастережно довіряти кожному висловлюванню "Історії Русів", яка була створена приблизно через століття після подій у Батурині і має характер публіцистичної пропаганди. Однак, у промові Мазепи перед козаками, що пояснює його союз із шведами, яка з'явилася в цій таємничій праці автора кінця XVIII - початку XIX століття, не могло бути нічого випадкового.

Тепер шведів слід вважати нашими друзями, партнерами і благодійниками, які, ніби посланці з небес, прийшли, щоб позбавити нас від гноблення і поневолення, а також відновити нашу свободу та незалежність на найвищому рівні.

Договори наші з Швецією суть тільки продовження колишніх, в усіх народах уживаних. Та й що ж то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? Такий народ неключимістю своєю подобиться воістину нетямущим тваринам, од усіх народів зневажаним".

#Україна #Українська правда #Президент (державна посада) #Київ #Дніпро #Росіяни #Європа #Українці #Крим #Маріуполь #Москва #Бахмут #Богдан Хмельницький #Кремль (фортифікаційна споруда) #Російська імперія #Шведи #Петро І #Історія #Буча, Київська область #Санкт-Петербург #Російське царство #Річ Посполита #Козаки #Глухів #Віктор Ющенко #Ізюм #Польський народ #Гетьман #Іван Мазепа #Пилип Орлик #Біла Церква #Московія (регіон) #Козацька Гетьманщина #Іван Скоропадський #Летопис (жанр) #Русіні #Українська Держава #Булава (кийок) #Шляхетність #Іван Самойлович #Петро Дорошенко #Батурин #Договір про вічний мир (1686) #Іван Виговський #Софія Олексіївна з Росії #Ян II Казимир Ваза #Велике князівство Литовське #Магнат #Козацька старшина #Києво-Могилянська колегія #Український степ #Вольтер #Лорд Байрон #Віктор Гюго